Рішення № 56990690, 06.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14491/15-ц

Провадження № 22-ц/779/417/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 грудня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 є позичальником за кредитним договором від 06.12.2006 року, а ОСОБА_4 поручителем.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником кредитних зобовязань, позивач просив стягнути з боржника та поручителя солідарно заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 14.07.2015 року у розмірі 413 899 грн. 24 коп., з яких: 376 241 грн. 72 коп. заборгованість за кредитом; 32 148 грн. 13 коп. заборгованість по відсотках; 5 509грн.39 коп. пеня.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 грудня 2015 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 1386р від 06.12.2006 року у розмірі 408 940 грн.79 коп., а також 3654 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

ПАТ «Альфа-Банк» на рішення суду в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з поручителя подало апеляційну скаргу, якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказав, що відмовляючи у стягненні заборгованості з поручителя, суд першої інстанції посилається на те, що додатковою угодою між банком та позичальником без відома і згоди поручителя було збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами,

внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки. Однак, судом не враховано, що з огляду на всі підписані позичальником і банком договори про внесення змін та доповнень зміни зобовязання поручителя не було.

Зокрема, 07.10.2008 року було укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору, за яким збільшено процентну ставку з 14% до 17%. Договором від 01.12.2011 року зменшено процентну ставку з 17% до 14%, проведено реструктуризацію кредиту, внаслідок чого сторони повернулися в попередній стан з відсутністю заборгованості.

Договором про внесення змін до договору поруки від 22.04.2011 року погоджено збільшення відповідальності поручителя шляхом доповнення п.2.1 договору поруки підпунктом 5, за яким збільшено обсяг відповідальності поручителя щодо іншої заборгованості за кредитним договором.

Апелянт також посилається на те що, згідно чинного законодавства поручитель, який заперечує свою відповідальність за договором поруки, не позбавлений можливості звернутись до суду із позовом про визнання поруки припиненою. Проте, відповідач ОСОБА_3 не зверталась до суду із такими вимогами.

З наведених підстав ПАТ «Альфа-Банк» просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з поручителя за кредитним договором від 06.12.2006 року.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задоволити.

Представники відповідачів вимоги скарги не визнали, просили її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 06.12.2006 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №1386р, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 29 300 доларів США з процентною ставкою 14% річних та кінцевим терміном повернення до 04.12.2006 року.

В порядку забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 06.12.2006 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1386р/1, згідно якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати за погашення боргу за кредитним договором №1386р від 06.12.2006 року на засадах солідарного боржника (п.п.1.3;2.2).

07.10.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору № 1386р від 06.12.2006 року, згідно з яким пункт 2.2 кредитного договору викладено в такій редакції: «За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 17% річних» (а.с.8).

22.04.2011 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору поруки №1386р/1 від 06.12.2006 року, яким пункт 2.1 договору поруки доповнено підпунктом 5 наступного змісту: «- іншу заборгованість визначену договором» (а.с.25).

01.12.2011 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін №3 до кредитного договору №1386р від 06.12.2006 року, згідно якого відсоткову ставку за користування кредитом повернуто до 14% річних (а.с.11).

17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених вказаним договором ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступає ПАТ «Альфа-Банк» вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Альфа-Банк» замінює ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стає новим кредитором у зазначених зобовязаннях (а.с.27-37).

У звязку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобовязань станом на 14.07.2015 року за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 18 844,65 доларів США, що еквівалентно 413 899 грн. 24 коп., з яких: 17 130,12 доларів США (376 241 грн. 72 коп.) заборгованість за кредитом; 1463,69 доларів США (32 148 грн. 13 коп.) заборгованість по відсотках; та 5 509грн.39 коп. пеня, (а.с.41).

Листом від 12.08.2015 року ПАТ «Альфа-Банк» на адресу боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 направлено вимогу №69563-102 б/б про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів і нарахованих штрафів, що в цілому становить 413 899 грн. 24 коп. (а.с.42).

Неповернення боржником вказаної заборгованості стало підставою для звернення ПАТ «Альфа-Банк» до суду з позовом.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, зменшив розмір пені з 5 509 грн.39 коп. до 550 грн.94 коп. (10%), посилаючись на положення ч.3 ст.551 ЦК України.

У цій частині рішення сторонами не оскаржується, а тому його законність і обґрунтованість колегією суддів не перевіряється.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без згоди поручителя змінив розмір процентної ставки за користування кредитом з 14% річних до 17% річних, що в розумінні частини 1 статті 559 України є збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а отже і підставою для припинення поруки.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст.559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Верховним Судом України у постановах № 6-1161цс15 від 21.10.2015, № 6-172цс12 від 20.02.2013 надано розяснення щодо застосування положення частини 1 ст.559 ЦК України.

Так, зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які зумовили збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобовязання про дострокове повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. Унесення додатковою угодою змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього і зумовлює припинення поруки.

Таким чином, у зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобовязань перед банком.

Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобовязання, судами необхідна надаватися належна оцінка діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності (правовий висновок ВСУ №6-101цс14 від 22.10.2014).

Із умов кредитного договору вбачається, що збільшення процентної ставки за кредитом можливе за умови настання під час дії цього договору будь-якої з наступних подій: збільшення розміру облікової ставки або ломбардної ставки або ставки рефінансування НБУ; зниження вартості української гривні по відношенню до долара США; підвищення рахункової вартості придбання банком кредитних ресурсів; збільшення рівня інфляції.

Про зміну процентної ставки за кредитом позичальник повідомляється банком протягом 7 календарних днів з дати прийняття банком рішення про її зміну. Зміни з цього приводу повинні бути внесені шляхом укладання договору про внесення змін чи доповнень (пункт 3.9 договору), (а.с.5-7).

Пунктом 2.1 договору поруки було передбачено, що поручитель у відповідності до умов цього договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за кредитним договором, а саме: 1) заборгованість в розмірі наданого кредиту 29300 доларів США (за курсом НБУ 147 965 грн.); 2) нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення вказаної у підпункті 1 п.2.1 цього договору суми кредиту; 3) неустойки (штрафу,пені); 4) збитків, завданих кредиторові.

Відповідно до п.4.4 договору поруки збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договором та переведення боргу за кредитним договором на нового боржника відбувається виключно за взаємною згодою сторін цього договору.

Будь-які зміни і доповнення до договору поруки приймаються за взаємною згодою сторін і укладаються у простій письмовій формі шляхом укладення договору про внесення змін і доповнень (п.4.6).

Отже, умовами кредитного договору та договору поруки сторони узгодили підстави та порядок збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_3 за кредитними зобовязаннями боржника ОСОБА_2

З матеріалів справи також вбачається, що 07.10.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору №1386р від 06.12.2006 року, згідно з яким пункт 2.2 кредитного договору викладено в такій редакції: «За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 17% річних» (а.с.8).

Тобто мало місце збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом з 14% до 17% річних, а отже і обсягу відповідальності поручителя, зазначену обставину не заперечив представник банку в судовому засіданні апеляційного суду.

Проте, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надання поручителем згоди на збільшення обсягу його відповідальності.

Посилання апелянта на укладений 22.04.2011 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_3 договір про внесення змін та доповнень №1 до договору поруки №1386р/1 від 06.12.2006 року, яким пункт 2.1 договору поруки доповнено підпунктом 5 наступного змісту: «- іншу заборгованість визначену договором» (а.с.25) колегія суддів відхиляє, оскільки таке зобовязання після збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_3 07.10.2008року без узгодження з нею, не може мати юридичного значення. Крім того, як узгоджено сторонами в п.4 додаткової угоди, зміни і доповнення, передбачені цим договором, починають діяти з 26.04.2011року. Зазначення в даній угоді зобов»язання ОСОБА_3 щодо «іншої заборгованості визначеної договором», не можна розцінювати, як погодження поручителя щодо збільшення обсягу відповідальності в розумінні п.4.4 договору поруки від 06.12.2006року, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів, які вказують на вид та суть такої заборгованості по договору станом на час її укладення.

Не є обґрунтованими також і доводи апелянта з приводу незаявлення поручителем ОСОБА_3 позову про припинення поруки.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України № 6-134 цс 12 від 21.11.2012 року у разі невизнання кредитором факту припинення поруки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України, поручитель має право звернутися до суду з позовом про визнання зобовязання за договором поруки припиненим, тобто про визнання права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Звернення поручителя до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобовязання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив у листі "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" від 01.04.2014 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з приводу наявності підстав припинення зобовязань поручителя.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк», суд стягнув з боржника ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 408 940,79 грн., не зазначивши складових частин боргу.

При цьому суд не врахував, що кожна із заявлених позовних вимог (стягнення кредиту, відсотків та пені) має самостійні підстави, тому стягнуті на користь ПАТ «Альфа-Банк» суми грошових коштів повинні розраховуватись судом окремо з наведенням у рішенні відповідних розрахунків.

Як вбачається зі змісту позову ПАТ « Альфа-Банк» станом на 14.07.2015року нарахував за вказаним кредитним договором заборгованість, що складається з: заборгованість за кредитом в сумі 17130,12 дол.США, що складає в еквіваленті 376241,72 грн., заборгованість за по відсотках в сумі 1463,69дол.США, що в еквіваленті складає 32148,13 грн. та заборгованість за пенею в сумі 5509,39грн.

З огляду на обставини встановлені судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині визначення суми стягнення змінити.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 грудня 2015 року в частині визначення суми стягнення змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №1386р від 06.12.2006 року а саме:

заборгованість за кредитом в сумі 17130,12 дол.США, що складає в еквіваленті 376241,72 грн.

заборгованість за по відсотках в сумі 1463,69дол.США, що в еквіваленті складає 32148,13 грн.

заборгованість за пенею в сумі 550,94 грн.

А всього- 408940,79 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Мелінишин Г.П.

ОСОБА_5