Рішення № 56984597, 07.04.2016, Олександрівський районний суд Донецької області

справа №240/207/16-ц

провадження № 2/240/120/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 квітня 2016 року смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Донецької області

у складі:

головуючого: судді Попович І.А.

при секретарі: Камак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Олександрівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 36327,66 грн. за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, та судових витрат.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року відповідач отримала кредит у розмірі 2113,09 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобовязання за договором не виконала. У звязку з чим відповідач станом на 19.02.2016 року має заборгованість 58885,27 грн., яка складається з: - 1603,34 грн. заборгованості за кредитом; - 16682,98 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 304,29 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом; - 40294,66 пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором. Від цієї суми на думку позивача необхідно відняти суму у розмірі 24763,69 грн., яка була задоволена рішенням Олександрівського районного суду від 22.08.2012 року. Різниця становить 34121,58 грн., а також штрафи відповідно до договору: - 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1706,08 грн. - штраф (процентна складова).

В судове засідання представник позивача не зявився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надавши клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечував проти заочного розгляду справи та прийняття заочного рішення по справі (а.с.29-31,41-43).

Відповідач, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ч. 3 ст. 76 ЦПК України до суду повторно не зявилася, та не повідомила про поважні причини неявки (а.с.27,40).

У звязку з повторною неявкою відповідача належним чином повідомленої про час і місце судового засідання, від якої не надійшло заяви про розгляд справи за її відсутністі, суд відповідно до вимог ст.. 224-225 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ст. 530 ЦК України: якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За статтею 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі Закон № 1669) встановлено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобовязані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Судом в судовому засіданні встановлено, що 16 грудня 2006 року відповідач уклала з ЗАТ комерційний банк «Приватбанк» кредитний договір № КТН3RX09417711, який складається із Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт). Відповідно до Заяви, банк надає позичальнику кредит у сумі 2113,10 грн., строком на 12 місяців з 16.12.2006 року по 15.12.2007 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць на суму заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 33,81 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 192,1 грн. в обмін на зобовязання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах строки. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період з 10 по 15 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 221,72 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами (а.с.7).

Відповідно до п.п. 3.2.2. Умов, позичальник зобовязується погашати кредит у порядку та строки відповідно до Заяви. Відповідно до п.п. 3.2.3 позичальник зобовязався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до Заяви та п.п. 4.1., 4.2. даних Умов та тарифів. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не підніше дати фактичного повного погашення кредиту.

За користування кредитом у період з дати укладення договору до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в Тарифах та Заяві (п.п. 4.1.). При порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених заявою та п.п. 3.2.2, 3.3.3 Умов, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в подвійному розмірі від розміру зазначеному в Тарифах та Заяві.

При порушенні позичальником будь-якого із зобовязань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2, 3..2.3 Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобовязується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки платежу (п.п. 5.1).

При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених договором більш ніж на 30 днів позичальник повинен сплати банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості (п.п. 5.3).

Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобовязань передбаченої п.п. 5.1, 5.2, 5.3, Умов, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобовязання повинне бути виконане позичальником (п.п. 5.4).

Термін позовної давності по вимогам по стягненню кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п.с.5.5).

17.07.2009 року відбулася зміна найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (а.с.13,15-16).

Відповідно до розрахунку заборгованності за договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, станом на 19.02.2016 р. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 1603,34 грн.; загальний залишок заборгованості за процентами 16682,98 грн.; заборгованість з комісії 304,29 грн.; загальна сума нарахованої пені 40294,66 грн. Всього борг за кредитом 58885,27 грн. Сума за кредитом, задоволена рішенням суду 24763,69 грн. Різниця між поточною заборгованістю та задоволеною раніше судом 34121,58 грн. Штраф (фіксована частина) 500 грн. Штраф (відсоток від суми) 1706,08 грн. Разом 36327,66 грн.(а.с.6)

Рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 24763,69 грн., яка станом на 26 березня 2012 року складалася із заборгованості за кредитом в сумі 1603,34 грн.; заборгованості по комісії 304,29 грн.; заборгованості по процентам - 9069,66 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобовязань 12130,99 грн.; штрафу відповідно до п. 5.3 Умов надання банківських послуг в сумі 500 грн. + 1155,41 грн. (а.с.4-5).

Виконавче провадження за зазначеним рішенням суду перебуває на виконанні ВДВС Олександрівського районного управління юстиції (а.с.28).

Зобов'язання боржника за договором повернути кредитору, отриману грошову суму та винагороду за користування грошима, на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманого кредиту та винагороди за користування грошима, а кредитор має право, - вимагати повернення наданого кредиту та сплати процентів.

У звязку з чим, суд вважає, що позивач належним чином підтвердив порушення відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором № КТН3RX09417711.

На підставі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статтей 526, 530, 599 ЦК.

Відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст.. 57 ЦПК).

Письмовими доказами, відповідно до ст.. 64 ЦПК України, є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 58 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості у розмірі 36327,66 грн. за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, задоволенню не підлягають.

Позов містить вимоги про стягнення загальної грошової суми, розрахунок якої надано в мотивувальній частині позову. Загальна грошова сума, що є предметом позовних вимог, складається з 1603,34 грн. заборгованості за кредитом; 16682,98 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 304,29 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом; 40294,66 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 1706,08 грн. (процентна складова).

Суд розглянувши вимоги позивача про стягнення 1603,34 грн. заборгованості за кредитом та 304,29 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, вважає ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року вже була стягнута грошова сума, яка включала в себе: 1603,34 грн. заборгованості за кредитом та 304,29 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення 16682,98 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, суд дійшов до висновку про необхідність відмовити в їх задоволенні за наступних підстав. Рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року вже була стягнута грошова сума, яка включала в себе 9069,66 грн. заборгованості по процентам, розраховану станом на 26 березня 2012 року. Позивач зазначивши в позовній заяві, що станом на 19.02.2016 року заборгованість по процентам за користування кредитом становить 16682,98 грн., на підтвердження своїх вимог не надав суду належних доказів.

Розрахунок заборгованності за договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 19.02.2016 рік в частині розрахунку заборгованості по процентам, суд вважає не належним доказом, оскільки з дати закінчення строку договору 15.12.2007 року позивач розрахував заборгованість з процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом та загальний залишок заборгованості по процентам, станом на 17.12.2007 року в розмірі 643.06 грн. та 5985,58 грн. відповідно. Подальший розрахунок містить тільки зазначення грошових сум в розмірі 1495.95 грн. та 2225,68 грн. відповідно на дату 22.09.2008 року та грошової суми в розмірі 14457,30 грн. та 16682,98 грн. відповідно на дату 19.02.2016 року без зазначення щомісячного розрахунку. В розрахунку також відсутні відомості про суму загального залишку заборгованості по процентам в розмірі 9069,66 грн., що була розрахована станом на 26.03.2012 року.

Загальний залишок заборгованості за процентами, розрахований на дату 19.02.2016 року в розмірі 16682,98 грн.(стовпчик 11 розрахунку) не відповідає сумі нарахованих процентів на залишок поточної заборгованості за кредитом за період з 10.01.2007 р. по 17.12.2007 року (стовпчик 8 розрахунку) та нарахованих процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом розрахованих на дату 19.02.2016 року (стовпчик 9 розрахунку) (141,48 + 14457,30 = 14598,78).

У звязку з чим суд дійшов до висновку, що наданий позивачем письмовий доказ «Розрахунок заборгованності за договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 19.02.2016 року (а.с.6) не містить інформації щодо предмета доказування в частині розрахунку заборгованості по процентам з 17.12.2007 року та з 26.03.2012 року.

При таких обставинах суд також позбавлений можливості перевірити розраховану на дату 19.02.2016 року суму процентів в розмірі 16682,98 грн. на відповідність вимогам Заяви позичальника № КТН3RX09417711, згідно якого банк надав позичальнику кредит у сумі 2113,10 грн. на строк 12 місяців з 16.12.2006 року по 15.12.2007 року включно з умовами сплати за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту з урахуванням п.п 4.2 Умов про подвійний розмір відсотків та рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року. При цьому суд звертає увагу, що зазначена в колонці № 6 Розрахунку, «процентна ставка прострочена» в розмірі 119,96 не відповідає вимогам Заяви та п.п. 4.2 Умов і позивачем не надано суду будь-яких письмових доказів на підтвердження зазначеної процентної ставки.

При вирішенні питання про стягнення відсотків, суд також врахував правову позицію Верховного Суду України від 11.03.2015 року по справі № 6-16цс15, відповідно до якої Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт), не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника та не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 40294,66 грн., суд дійшов до висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року, з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року вже була стягнута грошова сума, яка включала в себе 12130,99 грн. пені за несвоєчасне виконання зобовязань.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, що передбачено частиною 2 ст. 616 ЦК України, згідно якої суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Про порушення зобов'язання відповідачем банк дізнався ще в грудні 2007 року, коли відповідач не виконав свої зобовязання по поверненню отриманих ним кредитних ресурсів за кредитним договором, а до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся вперше в 2012 року, тобто після спливу майже пяти років, а з позовом, що розглядається в березні 2016 року. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження тих обставин, що в цей період ним здійснювалися заходи щодо стягнення заборгованості з відповідача. Тим самим позивач сприяв виникненню та збільшенню розміру неустойки за кредитним договором.

Виходячи із засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, суд вважає, що стягнута за рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року, пеня є достатньою компенсацією для позивача за невиконання відповідачем своїх грошових зобовязань. Розраховану позивачем пеню в розмірі 40294,66 грн. суд вважає не справедливим розміром неустойки, що значно перевищує розмір завданих збитків та спотворює дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка, що розрахована позивачем перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такого висновку суд дійшов, враховуючи в тому числі висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013, які узгоджуються з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

З огляду на викладене, суд вважає за неможливе повторне стягнення з відповідача пені, що значно перевищує розмір збитків позивача.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення штрафів відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківський послуг в розмірі 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 1706,08 грн. штраф (процентова складова), суд дійшов до висновку про необхідність відмовити в їх задоволенні, оскільки за несвоєчасність виконання зобовязання за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, рішенням Олександрівського районного суду від 22 серпня 2012 року вже була стягнута грошова сума, що включала в себе штраф в розмірі 500 грн. + 1155,41 грн. та пеня за несвоєчасне виконання зобовязання.

Штраф і пеня є видами неустойки, які відповідно до вимог ст.. 549 ЦК України, боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пунктом 5.1 Умов передбачений обовязок позичальника сплатити банку пеню при порушенні будь-якого із зобовязань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2., 3.2.3 Умов, що передбачають строки виконання зобовязання. Пунктом 5.3. Умов передбачена сплата штрафів також за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань. Таким чином п. 5.1 та п. 5.3 Умов передбачають подвійну відповідальність позичальника за порушення строків виконання зобовязань за кредитним договором.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання, при укладенні договору, положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

До зазначеного висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

При вирішенні питання про стягнення штрафів, суд також враховує ту обставину, що село Очеретине, Олександрівського району, Донецької області, де зареєстрована відповідач (а.с.26), внесене до п. 12 Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «ПЕРЕЛІК населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до ст.. 2 Закону України № 1669, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, та банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобовязані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Позивач надав суду розрахунок без урахування вимог Закону України № 1669, що також є підставою для відмови позивачу у стягненні штрафів.

На підставі зазначеного, ст.. 526, 530, 610-612, 616, 1054 ЦК України, та керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 64, 212 214 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором № КТН3RX09417711 від 16.12.2006 року, та судових витрат, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Олександрівський районний суд.

Суддя Олександрівського

районного суду ОСОБА_2