Рішення № 56978236, 05.04.2016, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/6888/14-ц

пр.№ 2/0274/49/16

Рішення

Іменем України

05.04.2016 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді Потапової Т.М., за участю секретаря Білань О.В., представника позивачки ОСОБА_1, одночасно представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, представників відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом виселення, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, встановлення сервітуту щодо житла,

встановив:

Сторони звернулися до суду з зазначеними первісним та зустрічним позовами. Позивачка ОСОБА_1 просить виселити ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що вона є власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2014 року, яку вона придбала у свого брата ОСОБА_2, якому квартира була подарована батьком ОСОБА_8 06.02.2007 року. У квартирі з 1998 року зареєстрована і проживає відповідачка колишня дружина батька ОСОБА_8, шлюб між ними розірваний 08.08.2006 року. Після дарування квартири ОСОБА_7В, між ним та відповідачкою був укладений договір найму від 11.09.2012 року. Зазначений договір розірваний угодою 21.11.2014 року між новим власником квартири позивачкою та відповідачкою. Проте, відповідачка не бажає звільнити житло у добровільному порядку.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_7 просить визнати договір найму квартири, укладений між нею та ОСОБА_2 11.09.2012 року недійсним, мотивуючи тим, що він укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки вона могла втратити житло. Також, просить встановити сервітут на право користування спірною квартирою. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у 1998 році вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, прийшла до нього жити і проживає в даний час. Після розірвання шлюбу її колишній чоловік подарував квартиру синові ОСОБА_2 у 2007 році, який запропонував їй укласти договір найму. У 2014 році ОСОБА_2 продав квартиру сестрі ОСОБА_1, договір найму був розірваний з нею новим власником. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживають у США, однак, намагаються позбавити її житла у спірній квартирі.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 підтримала первісний позов та заперечила проти зустрічного позову. Пояснила, що ОСОБА_7 не є членом сімї власника житла, проживала у квартирі по договору найма, у звязку з розірванням цього договору втратила право як наймач на користування житлом. Договір найму був укладений сторонами добровільно, умови не можна вважати невигідними, зокрема, орендна плата встановлена символічна. Даний договір розірваний також добровільно.

Представники ОСОБА_7 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечили проти первісного позову, мотивуючи тим, що ОСОБА_7 вселилася і проживає у квартирі на законних підставах, є членом сімї колишнього власника, зі зміною власника не повязано право відповідачки на проживання і користування квартирою. Договір найму тяжкий, невигідний, саме на підставі цього договору позивач поставив питання про її виселення.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_7, будучи присутньою у попередніх засіданнях, суду пояснила, що у квартирі проживає з 1998 року після укладення шлюбу з ОСОБА_8, він захворів, вона його доглядала, про те, що він розлучився з нею в 2007 році, вона про це не знала, квартиру він подарував сину, який звертався до суду про її виселення, але позов залишений без розгляду. Чоловіку відняли ногу, син забирав його до себе у США, потім повернув, наняв двох сиділок. Потім приїхала дочка ОСОБА_1, запропонувала розірвати договір найму, вона її обманула.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 є громадянами США і проживають в цій державі.(а.с.6,168,169)

Позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2014 року.(а.с.10-11)

Попереднім власником квартири був брат позивачки ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 06.02.2007 року.(а.с.8,9) Квартира була подарована йому батьком ОСОБА_8.

ОСОБА_9 30.06.1998 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_7, яка 05.12.1998 року прописалася в належній йому квартирі АДРЕСА_2. Шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 розірваний 08.08.2006 року.(а.с.43)

В даний час ОСОБА_7 проживає у спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що доглядає ОСОБА_2 за договором з його сином, і з власної ініціативи найняла ще одну сиділку, він в інвалідному візку, тому догляд вони здійснюють цілодобово. Квартира трьохкімнатна, одну кімнату займає ОСОБА_8, другу вони сиділки, третю ОСОБА_7.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що перебуває в дружніх стосунках з ОСОБА_8 та ОСОБА_7, після одруження вона стала проживати в його квартирі, свою квартиру залишила дітям. Дочка ОСОБА_7 приїздила з Америки, домовлялася щоб ОСОБА_7 платила за комунальні послуги. Про розлучення ОСОБА_7 не знала.

11.09.2012 року укладений договір найму спірної квартири наймодавцем ОСОБА_2 з наймачем ОСОБА_7 строком на 11 місяців 29 днів.(а.с.12-14)

Угодою між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від 11.09.2014 року розірваний договір найму, укладений 11.09.2012 року.(а.с.15)

Обидві угоди підписані ОСОБА_7.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Норми ст.ст.15,16,386,391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення у майбутньому.

Відповідно до положень ст.ст.386,391 цього Кодексу власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно із ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить , користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право члена сімї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Згідно п.1 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Отже, право членів сімї власника будинку на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення прав власності особи на будинок припиняє право членів сімї на користування цим будинком.

Таким чином, права членів сімї власника будинку на обєкт власності є похідним від прав самого власника.

Колишній чоловік відповідачки ОСОБА_7 був власником спірної квартири, але його право власности припинилося після відчуження ним квартири синові за договором дарування у 2007 році. Одночасно припинилися усі права члена сімї колишнього власника відповідачки ОСОБА_7 щодо користування спірним житлом.

Закон не передбачає перехід прав і обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (сервітут) членів сімї колишнього власника на відміну від договору найма (оренди) житла ст.ст.810,814 ЦК України.

Частина 4 статті 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сімї, які припинили сімейні відносини з власником будинку при умові збереження права власності на будинок цього власника будинку, тобто при незмінності права власності на майно.

Відповідно до ст.814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права і обовязки наймодавця.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 як колишній член сімї попереднього власника при переході права власності на спірну квартиру до нового власника ОСОБА_2 вона втратила право на користування жилим приміщення. Однак, між ОСОБА_7 та новим власником був укладений договір найму від 11.09.2012 року, у звязку з чим відповідачка набула статус наймача житлового приміщення і право проживання і користування квартирою на умовах даного договору.

Після переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_1, до останньої перешли права та обовязки наймодавця квартири, при цьому у ОСОБА_7 збереглися усі права та обовязки наймача за договором найму.

Проте, договір найму був розірваний між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 21.11.2014 року.(а.с.15) Таким чином, після розірвання договору найму відповідачка не є ні членом сімї власника житла, ні наймачем.

Відповідно до статті 169 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобовязані звільнити жиле приміщення, а в разі відмови підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_7 вважає, що договір найму житла був укладений нею з ОСОБА_2 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки була загроза втратити житло ст.233 ЦК України.

Згідно стаття 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір найму від 11.09.2012 року укладений сторонами у письмовій формі, підписаний ними, умови договору чітко визначені, орендна плата встановлена в розмірі 5 гривень в місяць, строк договору найму був встановлений на 11 місяців 29 днів, проте продовжений на невизначений термін, оскільки жодна сторона не вимагала його припинення, договір мав реальні правові наслідки і діяв до його розірвання угодою із новим власником 21.11.2014 року.

ОСОБА_7 не довела, що договір найму укладений нею під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.

Крім того, як вбачається з наданих доказів, договір найму, який ОСОБА_7 вважає недійсним, розірваний 21.11.2014 року угодою сторін.

За таких обставин, суд не може визнавати недійсним договір, якого фактично не існує, оскільки він не має ніякого правового значення для сторін договору. ОСОБА_7 також не надала обґрунтування своєї вимоги про встановлення сервітуту. Права позивачки за зустрічним позовом не можуть бути захищені судом у такий спосіб, як вона просить у позовній заяві.

Право особи на житло гарантується статтею 47 Конституції України, позбавлення житла допускається не інакше як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом.

На підставі наведеного вище суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_7 втратила право на користування житловим приміщенням у спірній квартирі і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Керуючись ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, встановлення сервітуту щодо житла відмовити за безпідставністю.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_7 на користь позивачки ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Потапова Т.М.