Постанова № 56977213, 06.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2016 року № 826/417/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Спеціального полку "Титан" УДСО при ГУМВС України в м. Києві Голови комісії з припинення та ліквідатор Спеціального полку "Титан" УДСО при ГУМВС України в м. Києві Вікарія М. В. про зобов'язання вчинити дії Обставини справи:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві Голови комісії з припинення та ліквідатора Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві Вікарій М.В. (далі - відповідач) та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення, заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 75 359 грн. та моральні збитки в розмірі 30 000, 00 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що розмір виплаченого відповідачем грошового забезпечення не відповідає розміру грошового забезпечення, яке мало бути нараховано та виплачено останньому за кількістю відпрацьованих змін (годин) за місяць.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 23.02.2016 судом на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 29.12.2012 працював на службі у Спеціальному полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві та займав посаду молодшого інспектора.

В серпні 2015 року позивач звільнився з займаної посади.

Вказані обставини сторонами не заперечувалися.

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_1 пропрацювавши місяць він звернув увагу, що розмір виплаченого йому грошового забезпечення не відповідає розміру грошового забезпечення, яке мало нараховуватися та виплачуватися останньому відповідно до відпрацьованого ним часу.

В подальшому, після свого звільнення позивач скеровував неодноразові листи до Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в місті Києві, Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та Департаменту поліції охорони, за наслідком розгляду яких заявника повідомлено листом №24/5-Г-78/А від 28.09.2015 про відсутність відносно ОСОБА_1 порушень чинного законодавства, ознак корупційних діянь або шахрайських дій.

Поряд з цим, листом від 19.10.2015 №24/5-Г-90/Ак позивача повідомлено, що в ході додаткової перевірки фактів, які викладені у скарзі від 28.08.2015 виявлено не донарахування коштів за поднанормово відпрацьований час.

В той же час, відповідно листа Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України №Г-153 від 29.10.2015 встановлено факти перепрацювань норми годин у січні, березні та травні 2015 року.

Ідентична інформація за змістом міститься і у листі Департаменту поліції охорони №11/4-165/тн від 26.11.2015.

ОСОБА_1 у позовні заяві зазначає, що лише 08.12.2015 на його картковий рахунок були перераховані кошти в розмірі 550, 50 грн., однак вказана суму не відповідає тому грошовому забезпеченню, яке мало бути виплачено відповідачем.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно ч. 1 ст. 2 КЗпП України основними трудовими правами працівників є право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

В силу приписів ч. 1 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 98 КЗпП України).

Згідно п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1994 № 114 для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Внутрішній розпорядок в органах внутрішніх справ, а також у навчальних закладах (навчальних підрозділах), що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності різних служб і підрозділів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Між тим, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499).

Ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (п. 1.1 розділу I Інструкції №499).

Відповідно до п. 1.3 розділу I Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

При цьому, грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах, Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчаються в навчальних закладах системи МВС або зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ (п. 1.4. розділу I Інструкції №499).

Згідно п.п. 2.2.1 п. 2.2 розділу II Інструкції №499 посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС від 31.12.2007 N 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", для курсантів навчальних закладів органів внутрішніх справ згідно з додатком 1, для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4 - 19, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатком 20.

Водночас, конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду. Особам рядового і начальницького складу, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму, конкретні розміри посадових окладів установлюються або змінюються (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів наказом начальника органу, установи, організації чи підрозділу системи МВС залежно від складності, обсягу, досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов'язків п.п. 2.2.2 п. 2.2 розділу II Інструкції №499).

Підпунктом 3.7.1 п. 3.7 розділу III Інструкції №499 встановлено, що при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік (п.п. 3.7.2 п. 3.7 розділу III Інструкції №499).

Служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулів не допускається (п.п. 3.7.3 п. 3.7 розділу III Інструкції №499).

В той же час, згідно ч. 1 ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі (ч. 1 ст. 107 КЗпП України).

Як зазначає позивач у позовні заяві виплата йому грошового забезпечення здійснювалося не в повному розмірі, оскільки відповідачем не було враховано понаднормових годин робіт, в результаті чого на протязі тривалого часу останній отримував менший розмір грошового забезпечення.

Судом встановлено на підставі наявної в матеріалах справи довідки публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» від 23.12.2015, що ОСОБА_1 за період жовтень 2013 по березень 2014 років було виплаченого грошового забезпечення у розмірі - 19 186, 23 грн.

В той же час, згідно довідки акціонерного товариства «Укрексімбанк» від 25.02.1015, за особовим картковим зарплатним рахунком за період з червня 2014 до серпня 2015 року було виплачено грошового забезпечення у розмірі 58 105, 22 грн.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» та Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» установлено:

1. у 2013 році мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 6,88 гривні, з 1 грудня - 7,3 гривні.

2. у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень; у погодинному розмірі - 7,3 гривні.

3. у 2015 році мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 7,29 гривні, з 1 вересня - 8,29 гривні.

Так, позивачем у заяві про збільшення позовних вимог зазначено, що загальна сума грошового забезпечення з урахуванням кількості днів, за які з ним не було проведено розрахунку становить 75 359, 00 грн.

Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог зазначив, що твердження ОСОБА_1. відносно встановлення максимального розміру грошового забезпечення є помилковим та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Слід зауважити, що позивач стверджував про невиплату йому як і грошового забезпечення так і компенсації за відпрацьований наднормовий час.

Оцінюючи наявні в справі документи та доводи сторін суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не спростовано доводів викладених позивачем.

Поряд з цим, надані документи в повній мірі не підтверджують виплату грошового забезпечення позивачу в повному обсязі та відсутність невиплаченої суми останнього. Відповідачем не надано, ані книг добових нарядів ані виписки з бухгалтерських документів щодо виплаченого позивачу грошового забезпечення з його розшифровкою.

Більше того, відповідачем не надано ні математичного ні правового обґрунтування нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що відповідачем не спростовано доводи позивача.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Таким чином, в контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення та заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 75 359 грн.

Разом з цим, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення моральних збитків мотивуючи це наступним.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, моральна шкода в силу приписів ч. 2 ст. 1167 ЦК України відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Водночас, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не обґрунтовано, в чому полягає моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, не визначено, якими доказами це підтверджується.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, за підсумком наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 70-72 160-163, 122, 186 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Спеціального полку «Титан» УДСО при ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення та заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 75 359 (сімдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В. І. Келеберда