Постанова № 56976451, 04.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2016 року № 826/840/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2015 №00046114/17-03 та акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 22.01.2015 №92/26-59-17-03/3050327291; зобов'язання врахувати суми витрат, що включаються до складу податкової знижки, а саме: оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами встановленими законодавством, але не більше ніж сума, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік, що становить 16 238,94 грн. повернути позивачу надмірно сплачений податок на доходи фізичних осіб в розмірі 2435,84 грн з врахуванням індексу інфляції і трьох процентів річних згідно ст. 625 ЦК України; відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн. та судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки від 10.02.2015 №000424/17-03 є необґрунтованими, що вказує на протиправність прийнятого на підставі таких висновків податкового повідомлення-рішення.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.01.2015 подано до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік та надано документи для отримання податкової знижки в розмірі 2435,84 грн.

За результатом камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2014 рік податковим органом вкладено акт від 22.01.2015 №92/26-59-17-03/3050327291 (далі акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що податковим органом встановлено порушення п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14, ст. 166 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок а доходи з фізичних осіб в сумі 243584 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2015 №000424/17-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 2435,84 грн.

Відповідно до п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 166.1.1, 166.2.1, 166.2.2 ст. 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Оригінали зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

Згідно п. 166.3.6 ст. 166 ПК України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: суму витрат платника податку на: оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами, встановленими законодавством, але не більше ніж сума, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до декларації було додано: довідку про заробітну плату за 2014 рік, заяву пацієнта щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій; виписку з клініки, копію чека від 18.08.2014, копію податкового номера позивача, копію паспарту позивача, копію податкового номера ОСОБА_2, копію паспорту ОСОБА_2

Податковий орган не заперечує, що позивачем було надано всі документи необхідні для підтвердження фактично здійснених витрат на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Отже, надані позивачем документи відповідають вимогам зазначених пунктів ст. 166 Податкового кодексу України, також податковим органом не заперечується розрахована позивачем сума податкової знижки.

Відповідно до ст. 48 Основ законодавства про охорону здоров'я застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Разом з тим, статтею 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, у тому числі, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

За змістом частини першої статті 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При цьому, статтею 90 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах , пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

З аналізу наведених вище норми вбачається, що Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Таким чином, позивач та його дружина діяли в інтересах подружжя, оскільки оплата послуг за договором від 18.08.2014 №14132/765 про надання медичних послуг відбулась за рахунок спільних коштів подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.01.2016 № К/800/35741/15.

З огляду на викладене, висновок податкового органу, що право щодо включення до податкової знижки оплати допоміжних технологій може лише платник податку жінка не ґрунтується на згадуваних нормах законодавства, що вказує на протиправність прийнятого на підставі такого висновку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та, як наслідок зобов'язання податковий орган повернути позивачу надмірно сплачений податок на доходи фізичних осіб в розмірі 2435,84 грн.

Проте суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування акту про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 22.01.2015 №92/26-59-17-03/3050327291, оскільки згадуваний акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні норм КАС України та безпосередньо не порушує права, інтереси позивача.

Належним способом захисту прав позивача є саме скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо позову в частині зобов'язання врахувати індекс інфляції і трьох процентів річних згідно ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згадувана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Проте, у позивача з податковим органом відсутні грошові зобов'язання. Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України, до спірних правовідносин не поширюються норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, отже позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.

Щодо позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтовує, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю зазначених суб'єктів владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачами також не надано.

З огляду на викладене, позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити частково позовні вимоги.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2015 №00046114/17-03 прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений податок на доходи фізичних осіб в розмірі 2435,84 грн. відповідно до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік (вхідний номер 1500005926 від 20.01.2015).

4. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда