Ухвала суду № 56973083, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/63867/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Срібного В.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства «Техносервіс-2»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року

у справі №826/9536/13-а

за позовом Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства «Техносервіс-2»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Мале приватне виробничо-впроваджувальне підприємство «Техносервіс-2» (далі - Підприємство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року № 0001262250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», за результатами якої складено акт від 27 лютого 2013 року №125/22-5-09/21547978, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 233 850,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення Підприємством у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року № 0001262250, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 265 063,50 грн., в тому числі за основним платежем на 233 850,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 31 213,50 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Промелектро-75» укладено договори про виконання робіт з ремонту електронних плат, блоків, вузлів, друкуючих пристроїв та договори поставки комплектуючих.

На підтвердження фактичного виконання робіт та поставки товарів позивачем надано копії актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень, накладних, прибуткові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку 28.1, картки рахунків 63.1

На підтвердження факту використання отриманих від контрагентів послуг у своїй господарській діяльності позивачем надано: акти здачі-прийомки виконаних робіт по господарським відносинам з третіми особами та оборотно-сальдові відомості по рахунку 28.1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, що отримані саме від його контрагентів товари (послуги) використані позивачем в своїй господарській діяльності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені зокрема статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, за змістом підпункту 7.4.5 статті 7 названого Закону суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Водночас, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

При цьому, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача, оскільки під час судового розгляду, по-перше, не перевірено фактичної (а не задекларованої) наявності у контрагентів Підприємства необхідних ресурсів для поставки товарів (робіт, послуг), по-друге, не перевірено результатів розслідування кримінальної справи № 80-0263, порушеної з фактом ухилення від сплати податків та фіктивного підприємництва шляхом створення зокрема ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Промелектро-75», по-третє, не перевірено обставин обізнаності позивача з протиправними діями контрагентів.

До того ж, роблячи висновок про те, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, що отримані саме від його контрагентів товари та послуги використані позивачем в своїй господарській діяльності, суди попередніх інстанцій всім наявним у матеріалах справи доказам в сукупності та зв'язку оцінки не надали, належним чином не встановили обставин щодо виконання контрагентами робіт та поставки товарів.

З метою дослідження фактичного придбання товарів та ремонтних робіт у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст таких робіт, мету придбання, договірні умови їх здійснення, фактичний порядок їх виконання, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що надані позивачем акти здачі-прийомки виконаних ремонтних робіт касових апаратів, які укладено між позивачем та замовниками, не підтверджують факту виконання ремонтних робіт ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Промелектро-75».

Разом з тим, роблячи такий висновок, залишено поза увагою той факт, що позивачем, згідно з матеріалами справи (додаток 1, а.с.1), акти виконаних робіт про здійснення ремонту касових апаратів замовникам надавались з метою підтвердження використання поставлених товарів та товарів, ремонт яких здійснили ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», а на не підтвердження того, що ремонтні роботи касових апаратів для замовників позивача здійснювали названі вище підприємства.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що ремонт касових апаратів замовників позивача фактично здійснювались ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», не вказував про це директор позивача і в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту оприбуткування та подальшої реалізації товарів, позивачем надано картки рахунку 28.1 за відповідними номенклатурами, за змістом яких позивач оприбуткував поставлені контрагентами товари та використовував їх при виконанні робіт (згідно актів з відповідними номерами). На підтвердження використання товарів в господарській діяльності позивачем також надавались акти виконаних робіт, в яких містилась інформація про використанні запчастини. Водночас оцінка наведеним доказам не була надана належним чином.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства «Техносервіс-2» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак