Ухвала суду № 56972858, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2016 р. м. Київ К/800/42602/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., секретар судового засідання Малина Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Артемівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про скасування наказу, поновлення на посаді за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ МВС) в Донецькій області, Артемівського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані накази в частині, яка стосується притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, є безпідставними та протиправними, оскільки вчинків, що слугували підставою для звільнення він не вчиняв. Також позивач вважає, що відповідачами було порушено порядок та процедуру проведення службового розслідування та накладення дисциплінарного стягнення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України №879 від 11 серпня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Краснолиманського МВ, Дзержинського МВ та УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області» в частині накладення на ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України №1667о/с від 26 червня 2014 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення) майора міліції ОСОБА_4, начальника Часів-Ярського відділення міліції Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника Часів-Ярського відділення міліції Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області.

Зобов'язано Артемівський міський відділ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2014 року.

У касаційній скарзі МВС України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що майор міліції ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ та з 05 серпня 2013 року перебував на посаді начальника Часів - Ярського відділення міліції Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області.

11 серпня 2014 року МВС України за фактом порушення окремими працівниками ГУ МВС України в Донецькій області службової дисципліни видано наказ № 807 «Про призначення та проведення службового розслідування стосовно окремих працівників ГУМВС України в Донецькій області», яким проведення такого розслідування доручено спеціально створеній комісії.

За наслідками проведеного службового розслідування комісією 11 серпня 2014 року складено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області, затверджений в цей же день Міністром внутрішніх справ України.

Так, службовим розслідуванням встановлено, що представниками так званої «Донецької Народної Республіки» (далі - ДНР) з метою дестабілізації обстановки у східних регіонах України захоплено адміністративні будівлі силових органів Донецької області (МВС, СБУ, прокуратур міст Слов'янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівни, Красного Лиману, Артемівська, інших), взявши їх під повний контроль та у подальшому, шляхом співпраці із окремими службовими особами цих органів, які перейшли на бік ДНР, активно протистояли силам антитерористичної операції, чим нанесли державі непоправних втрат у сфері забезпечення національної безпеки, обороноздатності та фінансової стабільності України. При цьому, окремі працівники Артемівського міського відділу, серед яких був і позивач, активно співпрацювали з ополченцями ДНР, надавали їм допомогу, в тому числі і службову інформацію, відомості щодо анкетних даних як працівників міліції так і громадян, які мешкають в м. Артемівськ та Артемівському районі.

За результатами проведеної перевірки запропоновано за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення статті 65 Конституції України, частини 3 статті 3, частини 1 статті 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, майора міліції ОСОБА_4, начальника Часів-Ярського відділення міліції Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області слід звільнити з органів внутрішніх справ України за пунктом 66 Положення (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Наказом МВС України від 11 серпня 2014 року № 879 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Краснолиманського МВ, Дзержинського МВ та УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області» за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення статті 65 Конституції України, частини 3 статті 3, частини 1 статті 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, керуючись статтями 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), майора міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 66 Положення (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Наказом МВС України від 26 серпня 2014 року №1667 о/с майора міліції ОСОБА_4 начальника Часів-Ярського відділення міліції Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено викладену у висновку службового розслідування інформацію щодо вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а відтак висновок щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованим та таким, що спростовується наявними у матеріалах справи доказами. При цьому, відповідачами не лише не доведено того, що позивачем вчинено дії, які є підставою для звільнення з органів внутрішніх справ України, але й не додержано процедуру проведення службового розслідування, висновок якого став підставою звільнення позивача.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи з огляду на таке.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, на час виникнення спірних правовідносин, регулювалися Законом України «Про міліцію», Положенням та Дисциплінарним статутом.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про міліцію» (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності.

Згідно з Присягою працівника органів внутрішніх справ України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 працівник міліції бере на себе зобов'язання завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства.

Пунктом 4.1 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 22 лютого 2012 року № 155, встановлено, що працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе певні моральні зобов'язання, а саме: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності, виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту, визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63 - 65 Положення.

Окремо пунктами 66 і 67 цього Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Відповідно до пункту 66 Положення особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

За змістом наведених норм, дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю межує з адміністративним або кримінальним правопорушенням і полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

При цьому, чинне законодавство України не містить нормативного визначення поняття «вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу», відтак, таке поняття є оціночним та пов'язане із невиконанням чи неналежним виконанням службових обов'язків, порушенням вимог чинного законодавства України, що в обов'язковому порядку повинно дискредитувати високе звання рядового начальницького складу ОВС.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що викладена у висновку службового розслідування інформація щодо вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу належним чином не підтверджена, оскільки ні у висновку службового розслідування, ані під час судового розгляду справи відповідач не зазначив, яку саме допомогу надавав позивач представникам незаконно створених воєнізованих формувань та злочинних угруповань, зокрема, ДНР, яким чином сприяв їх незаконній діяльності, в тому числі яку службову інформацію та відомості щодо анкетних даних працівників міліції та громадян, які мешкають у м. Артемівськ та Артемівському районі, передавав.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній та касаційній скаргах відповідачі вказували на те, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ за вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу є правомірним, оскільки співпраця позивача з ополченцями ДНР та надання їм допомоги були встановлені службовим розслідуванням та полягали в тому, що у травні позивач погодився на допомогу з боку представників ДНР по охороні громадського порядку під час святкування Дня Перемоги, а в червні 2014 року на оперативній нараді позивач надав усний наказ всім співробітникам здійснювати спільне із представниками ДНР патрулювання та надавати допомогу ополченню ДНР.

Проте, вказані доводи відповідачів щодо доведеності скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, судами попередніх інстанцій не було прийнято до уваги з огляду на відсутність відомостей про вжиття заходів прокурорського реагування, чи заходів реагування Управлінням Служби безпеки України в Донецькій області на зазначені факти.

Проте із вказаними висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки позивача було звільнено з органів внутрішніх справ не за вчинення кримінального правопорушення, а за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, яке є самостійною підставою звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу та не ставиться в залежність від наявності, чи відсутності таких, що набрали законної сили, вироку чи постанови суду у кримінальній справі.

Таким чином, без надання належної правової оцінки вказаним доводом відповідачів суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо недоведеності факту скоєння ОСОБА_4 вчинку, що дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 зазначеного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зазначені положення Кодексу законів про працю України та Порядку не врахували, та не визначили конкретний розмір заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, внаслідок чого їхні рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало