Ухвала суду № 56972706, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/23299/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року

у справі №820/1724/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіоком»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варіоком» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0001112201, №0001122201 повністю, №0001132201 у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 980,00 грн. у зв'язку з порушенням порядку ведення касових операцій.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 15 листопада 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 09 вересня 2013 року №484/20-30-22-01-14/37878669, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 628 053,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 430 817,00 грн.; пункту 2.11 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0001112201, яким збільшив позивачу суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 69 652,50 грн., з яких основний платіж - 55 772,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13 930,50 грн. та №0001122201, яким збільшив суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 28 000,00 грн., з яких основний платіж - 22 400,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5 600,00 грн.

Крім того, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0001132201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 107,50 грн., яке оскаржено позивачем у частині штрафної (фінансової) санкції у розмірі 980,00 грн., застосованої у зв'язку з порушенням порядку ведення касових операцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Креспо-Днепр», ТОВ «Регіональна компанія «М 2000», ФОП ОСОБА_4 за нікчемними правочинами та порушення позивачем порядку введення касових операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів, а також відсутність з боку позивача порушень порядку ведення касових операцій.

Що стосується правомірності формування витрат та податкового кредиту спірного податкового періоду суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було придбано у ТОВ «Іврус-Трейд», ПАТ «Артемівський машинобудівний завод «Вістек», ТОВ «Грандмет», ТОВ «ЕСАБ Україна» товарно-матеріальні цінності - дріт сталевий зварювальний та електроди, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних.

Придбаний товар було поставлено позивачу ФОП ОСОБА_4 на підставі договору від 01 березня 2012 року №2Е про експедиторські послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується копіями актів приймання наданих послуг, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Придбаний позивачем товар зберігався у складському приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору суборенди нежитлового приміщення від 15 лютого 2012 року №8.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар був доставлений ФОП ОСОБА_4 на склад позивача та оприбуткований.

На підставі договору від 17 квітня 2012 року №1704-12 ТОВ «Регіональна компанія «М 2000» надало позивачу послуги з організації передпродажної підготовки давальницької сировини, а саме: організація роботи по здійсненню перемотування на касети, очищення від іржі і обміднений дроту сталевий зварювальної СВ08Г2С, виконання якого підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних накладних, платіжного доручення, податкової накладної.

Крім того, на підставі договору від 28 червня 2012 року №2806-12 ТОВ «Креспо-Днепр» надало позивачу послуги з організації передпродажної підготовки давальницької сировини, а саме: організація роботи по здійсненню перемотування на касети, очищення від іржі і обміднений дроту сталевий зварювальної СВ08Г2С.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується копіями податкової накладної, акту приймання-передачі готової продукції, платіжних доручень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримані підрядні роботи за вказаними договорами були використані позивачем у власній господарській діяльності-очищення проволоки зварювальної від іржі та послідуючим обмідненням поверхні проволоки для подальшої її реалізації. Крім того, у зв'язку з належним виконанням договорів укладених між позивачем та ТОВ «Креспо-Днепр», ТОВ «Регіональна компанія «М 2000», позивачем було дотримано технічні характеристики проволоки зварювальної у відповідності до ДСТУ, а відтак, у подальшому реалізовано товарно-матеріальні цінності, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Креспо-Днепр», ТОВ «Регіональна компанія «М 2000», ФОП ОСОБА_4

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарської діяльності ТОВ «Креспо-Днепр», ТОВ «Регіональна компанія «М 2000», ФОП ОСОБА_4, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відносно того, що доводи податкового органу про порушення вимог податкового законодавства з боку контрагентів, як підстави неправомірності формування податкового кредиту позивача, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, які полягали, на думку відповідача, у видачі позивачем готівкових коштів під звіт та їх використання підзвітною особою без повного звітування у встановленому порядку щодо раніше виданих під звіт від 11 грудня 2012 року № АО-0000081 коштів на загальну суму 980,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 12 грудня 2012 року №2, виданим директором позивача, довіреній особі підприємства було доручено придбати новорічні листівки для привітання контрагентів з новорічними та різдвяними святами, на підставі чого ОСОБА_4 було видано 980,00 грн., про що свідчить звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 11 грудня 2012 року.

Придбання вказаного товару підтверджується товарним чеком від 11 грудня 2012 року на суму 980,00 грн.

Використання придбаної господарської продукції підтверджується актом на списання канцтоварів, що свідчить про підтвердження позивачем належного використання готівкових коштів.

Варто також зазначити, що в силу пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток тощо, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно з пункту 3.6 вказаного Положення, видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості. Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому числі й особи, що не має змоги у зв'язку з хворобою або з інших поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис «За довіреністю». Видача готівки за довіреністю проводиться відповідно до вимог, передбачених у пункті 3.5 цієї глави. Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів відповідача про порушення позивачем порядку введення касових операцій, оскільки кошти, отримані під звіт у розмірі 980,00 грн., були спрямовані на вчинення цивільно-правових угод купівлі канцтоварів від імені та за рахунок позивача, про що свідчить наявний у матеріалах справи звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

З огляду на зазначене, передчасність висновків відповідача про порушення позивачем пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні обумовлює безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у цій частині.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі №820/1724/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.