Ухвала суду № 56972696, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/14955/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року

у справі №2а-3298/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 05 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2010 року №0000300805/0. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 03,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну невиїзну перевірку з питань своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) позивача за період з 12 жовтня 2009 року по 12 грудня 2009 року, про що склали акт від 13 січня 2010 року №7/08-05/00130926, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 11 576 099,00 грн. із затримкою сплати від 31 до 90 календарних днів.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2010 року №0000300805/0, яким до позивача за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 33 календарних дні застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 2 315 219,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку з чим контролюючим органом застосовано до платника податків штраф у розмірі 20 % від суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства у частині граничного терміну сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки перераховані позивачем платежі за спірний період неправомірно зараховувалися відповідачем у рахунок сплати податкового боргу минулих звітних періодів, а не за призначенням платежів, зазначеним позивачем у платіжних дорученнях.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у період з 14 жовтня 2009 року по 08 грудня 2009 року перерахував до Державного бюджету України 11 572 503,50 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень від 14 жовтня 2009 року №11790 (призначення платежу - податок на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2009 року № 0000900805/0), від 14 жовтня 2009 року №11791 (призначення платежу - штрафна санкція з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2009 року №0000900805/0), від 26 жовтня 2009 року №12535 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), від 27 жовтня 2009 року №12588 (призначення платежу - штрафна санкція з податку на додану вартість, нарахована самостійно), №12589 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), від 28 жовтня 2009 року №12634 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), №12628 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), від 29 жовтня №12662 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), №12703 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), від 30 жовтня №12714 (призначення платежу - податок на додану вартість за вересень 2009 року), №14241 (призначення платежу - податок на додану вартість за жовтень 2009 року) №14243 (призначення платежу - податкове зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно донараховане у зв'язку з проведенням уточнень), № 4242 (призначення платежу - штрафна санкція з податку на додану вартість, нарахована самостійно у зв'язку з проведенням уточнень).

Разом з тим, контролюючий орган спрямував вказану суму в розмірі 11 572 503,50 грн. на погашення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 07 жовтня 2004 року №0000210203/2 у розмірі 37 809 687,50 грн., яке набрало статусу узгодженого на підставі Постанови Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року. Тобто, своїми діями відповідач здійснив самостійне розпорядження коштами платника податків - позивача, і направив їх на погашення податкового боргу за іншим призначенням, всупереч волі позивача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом погашалися податкові зобов'язання за Постановою Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року, за рахунок «Уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість» від 29 жовтня 2009 року №11617, №11622, № 11623, № 11609, від 08 грудня 2009 року №112766, №12767, №12752, №12768, №12770, №12773, №12775, якими виправлялися помилки у різних податкових деклараціях з ПДВ за періоди 2007-2009 років.

У відповідності до приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого підпунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Оскільки у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення платником податків інших зобов'язань, є помилковим.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2010 року у справі №2а-6441/09/0870 встановлено обставини неправомірної зміни відповідачем призначення платежу та неправомірного розподілу ним сум, які надходили від позивача у рахунок сплати його поточних податкових зобов'язань на покриття податкового боргу позивача по платіжних дорученнях від 26 жовтня 2009 року №12535, від 27 жовтня 2009 року №12589, від 28 жовтня 2009 року №12634, №12628, від 29 жовтня №12662, №12703, від 30 жовтня №12714.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року у справі №2а-23/10/0870 встановлено обставини неправомірної зміни відповідачем призначення платежу та неправомірного розподілу ним сум, які надходили від позивача в рахунок сплати його поточних податкових зобов'язань на покриття податкового боргу позивача по платіжних дорученнях від 30 жовтня 2009 року №14241, №14243, від 30 листопада № 14242.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, а відтак, задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі №2а-3298/10/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.