Ухвала суду № 56972623, 29.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2016 р. м. Київ К/800/58347/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» до Державної архітектурно-будівельної інспекція України, третя особа - Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2014 року Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» (надалі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (надалі - відповідач, Інспекція), третя особа - Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", у якому просило:

визнати протиправними та скасувати постанови Інспекції № 80/14/7/26-6/2002/02/1 та № 78/14/7/26-8/2002/02/1про накладення штрафу у сфері містобудівної діяльності від 20 лютого 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року рішення першої інстанції скасовано, винесено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року.

Третьою особою надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) було здійснено процесуальне правонаступництво: змінено відповідача у справі - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на Державну архітектурно - будівельну інспекцію України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 лютого 2014 року, на підставі вимоги прокуратури Подільського району м. Києва №7/26-2001/17 від 20 січня 2014 року, Інспекцією проведено позапланову перевірку з виїздом на місце щодо дотримання Підприємством вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Перевіркою встановлено, що на вул. Фрунзе, 85 у Подільському районі м. Києва розташований восьмиповерховий будинок адміністративного призначення, в якому, на замовлення позивача, самовільно розпочаті будівельні роботи з реконструкції даного, а саме: виконуються роботи з реконструкції фасаду будинку з влаштуванням зовнішньої теплоізоляції фасаду будинку з влаштуванням зовнішньої теплоізоляції стін, їх утеплення; виконані будівельні роботи з реконструкції частини приміщень першого поверху та вхідних груп будинку.

10 лютого 2014 року Інспекцією винесено приписи. Приписом 1 від 10 лютого 2014 року від позивача вимагалось зупинити виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва на вул. Фрунзе, 85 у Подільському районі м. Києва, до усунення допущених правопорушень. Усунути допущені правопорушення законодавства у сфері містобудівної діяльності на вищезазначеному об'єкті будівництва в термін до 10 березня 2014 року.

Приписом 2 від 10 лютого 2014 року позивачу заборонено з 10 лютого 2014 року експлуатацію самовільно реконструйованої адміністративної будівлі до усунення допущених порушень.

10 лютого 2014 року відповідачем складено протоколи про правопорушення, вчинені позивачем у сфері містобудівної діяльності, а саме:

самовільне виконання будівельних робі без дозволу на виконання будівельних робі, з реконструкції об'єкт будівництва IV категорії складності та експлуатація самовільно реконструйованого об'єкт будівництва IV категорії складності (порушення частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

експлуатація самовільно реконструйованого об'єкту(порушення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

20 лютого 2014 року відповідачем винесено постанову №78/14/7/26-8/2002/02/1 про накладення на Підприємство штрафу за самовільне виконання будівельних робіт, без дозволу на виконання будівельних робіт, з реконструкції об'єкту будівництва IV категорії складності. Будівельні роботи з реконструкції фасаду будинку розпочато за відсутності розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації.

Відповідальність за встановлене правопорушення передбачена абзацом 2 пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» накладено штраф у сумі 450660,00грн.

20 лютого 2014 року Інспекцією винесено Постанову №80/14/7/26-6/2002/02/1 про накладення штрафу на позивача за здійснення експлуатації самовільно реконструйованого об'єкту будівництва IV категорії складності.

Відповідальність за встановлене правопорушення передбачена абзацом 5 пункту 6 частини другої статті 2 Закону №208/94 накладено штраф у сумі 450660,00грн.

Не погоджуючись з вищевказаними постановами Інспекції, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, прийшов до висновку, що Інспекція при винесенні оскаржуваних постанов діяла в межах своїх повноважень та у порядку, визначеному законодавством України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року, зазначив, що в процесі перевірки та притягнення позивача до відповідальності, відповідач допустив порушення вимог чинного законодавства.

Крім того, балансоутримувачами адміністративної восьмиповерхової будівлі, що розташована на вул. Фрунзе.85 у Подільському районі м. Києва, є декілька підприємств, а саме: ДП «Регіональні електричні мережі»; ДПЗД «Укрінтеренерго»; ДП «НЕК «Укренерго», Відокремлений підрозділ «Держенергонагляд у Центральному регіоні».

Колегія суддів з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямування на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлені Законом від 17 лютого 2011 року N 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі - Закон N 3038-VI).

Пунктом 3 частини першої статті 34 Закону №3038 (в редакції від 19 вересня 2013 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно з частиною восьмою цієї статті експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб'єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності передбачена Законом України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (надалі - Закон 208/94-ВР).

Статтею 1 Закону 208/94-ВР (надалі - в редакції від 20 листопада 2011 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

Відповідно до абз. 2, 5 пунктів 5, 6 частини другої статті 2 Закону 208/94-ВР суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за:

виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання на об'єктах IV категорії складності - у розмірі трьохсот сімдесяти мінімальних заробітних плат;

експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації б'єктів IV категорії складності - у розмірі трьохсот сімдесяти мінімальних заробітних плат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач був притягнутий до відповідальності за самовільне виконання будівельних робіт, без дозволу на виконання будівельних робіт, з реконструкції об'єкту будівництва IV категорії складності та за здійснення експлуатації самовільно реконструйованого об'єкту будівництва IV категорії складності

Як зазначив Верховний Суд України у своїй поставної від 4 березня 2014 року справа № 21-433а13, при розгляді спорів цієї категорії суди мають з'ясовувати питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту закінчення будівництвом відповідного об'єкта, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, невведення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є єдиним балансоутримувачем адміністративної восьмиповерхової будівлі, що підлягала перевірці, а тому не може виконувати функції замовника робіт та нести відповідальність за вчиненні дії. Зазначив, що та частина адміністративного будинку, де, за твердженням Інспекції, здійснено реконструкцію приміщень, не належить позивачеві, а перебуває на балансі ДПЗД «Укрінтеренерго».

Також суд апеляційної інстанції встановив, що роботи з реконструкції фасаду в частині будівлі, яка належить Підприємству, позивачем не проводились, а сама будівля була введена в експлуатацію в 1973 році.

Однак, за перевіркою матеріалів справи вбачається,що саме Підприємство уклало з Приватним підприємством «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» договір підряду на виконання робіт по розробці проектної документації стадії П, надання інжинірингових послуг № 17/03/2014 від 17 березня 2014 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було визнано незаконними та скасовано постанови Інспекції, якими позивача притягнуто до відповідальності, однак не встановлено факту закінчення будівництва/реконструкції об'єкта, замовника даних робіт, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, невведення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію.

Частинами першою, другою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, судом апеляційної інстанції неповно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної архітектурно - будівельної інспекції України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.