Ухвала суду № 56972593, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/57337/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Ковтун О.С.,за участю представників позивача:Діденка Ю.О.,відповідача:Богів Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року

у справі №2а-5853/11/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський суднобудівний завод «Океан»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський суднобудівний завод «Океан» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2011 року, залишеною без змін Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2011 року №0000843600 повністю та №0000903600 в частині донарахування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8 881 580,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, про що склали акт від 01 липня 2011 року №755/36/14307653, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пункту 1.31 статті 1, пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.1, 4.1.3, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.6.1, підпункту 5.6.2 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.3.7 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2011 року №0000843600, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибутку у розмірі 15 738 700,00 грн. та №0000903600, яким збільшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010 рік у розмірі 21 453 946,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Що стосується правомірності формування позивачем валового доходу у частині невключення до його складу суми у розмірі 23 344 207,75 грн., яку зараховано на поточний рахунок позивача в якості гарантії повернення авансу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 2010 року між позивачем та «Morgenstond III BV» було укладено контракт №9210-3 на будівництво універсального судна, 17000 т. дедвейту великої кубатури Super Flex MPV, вартістю 21 550 000 євро. Умовами контракту передбачалося внесення замовником авансового платежу у розмірі 10% від суми контракту.

На виконання контракту між позивачем та ПАТ «ВТБ Банк» укладено договір про надання банківської контр-гарантії №03КБ/2010/КГ від 12 листопада 2010 року, відповідно до якого банк надає «Morgenstond III BV» гарантію повернення авансового платежу у разі нездійснення позивачем своїх зобов'язань по контракту.

Перерахування коштів здійснено на підставі інвойсу від 15 листопада 2010 року №2010-34 з призначенням платежу - аванс по суднобудівному контракту №9210-3.

За висновками відповідача, зазначені кошти не є цільовими по суднобудівному контракту, так як у призначенні платежу зазначено: «Adavange paym guarantee», що в перекладні означає «Гарантія повернення авансу», а тому підприємство повинно було включати їх до валового доходу у періоді надходження.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що перерахована сума 2 155 000 євро направлена позивачу на виконання зазначеного контракту, що також підтверджується листом банку від 03 серпня 2011 року.

За змістом підпункту 11.3.7 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємство суднобудівної промисловості, має право не включати до складу валових доходів суми авансових платежів та попередньої оплати до дати підписання акта про передачу судна замовнику, за умови використання вказаних коштів за суднобудівним контрактом.

Тобто, отримана сума авансового платежу, підприємством включається до складу валових доходів за датою підписання акта про передачу судна замовнику.

За встановлених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про можливість не включення позивачем до складу валового доходу суми авансового внеску у період їх надходження.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновками податкового органу про те, що під час списання безнадійної заборгованості минулих років, позивач повинен збільшити свої валові доходи на 7 138 105,00 грн., а саме - суму курсової різниці між сумами у гривні, списаної у ІV кварталі 2010 року, та з курсом іноземної валюти на дату її оприбуткування.

Так, згідно з пунктом 7.3.1 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку, у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у абзаці першому цього підпункту.

Визначаючи методику обрахування позивачем валових доходів у іноземній валюті у розмірі 13 629,00 грн. за 2010 рік, суди правильно зазначили наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» передбачено, що на період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2012 року впроваджуються такі заходи державної підтримки суднобудівної промисловості: суми авансових платежів та попередньої оплати з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються до складу валових доходів таких підприємств у тому податковому періоді, в якому здійснюється здача морських, річкових суден та інших плавучих засобів замовнику, а витрати зазначених підприємств суднобудівної промисловості, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів.

Аналогічні зміни внесено до підпункту 11.3.7 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якими, суми авансових платежів та попередньої оплати отриманні підприємствами суднобудівної промисловості від замовників суден включаються до складу валових доходів таких підприємств за датою підписання акта про передачу суден.

Таким чином, вказані положення застосовується лише з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткування та не змінює визначений підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок визначення балансової вартості доходів, отриманих платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів протягом звітного періоду.

Відтак, позивачем обґрунтовано враховані у складі валових доходів авансові платежі в іноземній валюті, отримані ним від замовника, за курсом на дату отримання таких авансів, а не станом на дату передачі судна замовнику, як вважає податковий орган.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010 року позивачем задекларовано від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2009 рік у розмірі 101 557 440,00 грн.

За висновками податкового органу позивачем порушено порядок формування податку на прибуток, так як підприємством не враховані висновки попередньої перевірки, результати якої оформлені актом від 19 квітня 2010 року №405/36/14307653.

Так, перевіркою встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.9 Декларації «від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, всього у розмірі 20 311 488,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, висновки акту перевірки від 19 квітня 2011 року спростовані постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, у справі №2а-3912/10/1470, за позовом позивача до податкового органу, а тому податковий облік товариством здійснено у відповідності до вимог законодавства.

Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат перевіреного періоду.

Так, позивачем до складу валових витрат спірного податкового періоду включено витрати на виплату заробітної плати генеральному директору товариства у розмірі 3 644 533,42 грн., а також виплати до фондів соціального страхування.

Підставою для визначення порушення є відсутність трудового контракту укладеного з директором - ОСОБА_7

За змістом пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в період в який проводилася перевірка відповідальним за фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання був ОСОБА_7, який фактично перебуває у трудових відносинах з позивачем, що підтверджується копією трудового контракту з вказаною особою.

Також безпідставними є висновки податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат у розмірі 4 820 715,17 грн., сплачених за різні товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «Билбудстрой», ТОВ «Шипарматура», ТОВ «Південний термінал», ПП «СРК-Будлайн» та ТОВ «Градстройком».

За висновками відповідача правочини з вказаними контрагентами були укладені без наміру отримання товарів, а лише з метою набуття податкової вигоди і є нікчемними.

Підставою для визначення порушення є той факт, що у ланцюгах постачальників (другий-четвертий ланцюг) є підприємства як - ТОВ «Зерноторг КАО», ТОВ «СКЦ Міленіум», ТОВ «Кваркон», ТОВ «Андор», ПВКФ «Юкон», які не виконують свої податкові зобов'язання, мають ознаки фіктивності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункт 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

На підтвердження фактичного виконання договірних відносин з вказаними контрагентами позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт придбання, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Билбудстрой», ТОВ «Шипарматура», ТОВ «Південний термінал», ПП «СРК-Будлайн», ТОВ «Градстройком» та подальшого використання їх у господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Билбудстрой», ТОВ «Шипарматура», ТОВ «Південний термінал», ПП «СРК-Будлайн», ТОВ «Градстройком».

Доводи податкового органу про те, що в ланцюгу постачальників постачальника позивача були підприємства, які не виконували своїх податкових зобов'язань (ТОВ «Зерноторг КАО», ТОВ «СКЦ Міленіум», ТОВ «Кваркон», ТОВ «Андор», ПВКФ «Юкон»), що свідчать про відсутність у позивача права на формування валових витрат не заслуговують на увагу з огляду на те, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року у справі №2а-5853/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.