Ухвала суду № 56972242, 30.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Соколової В.В.

при секретарях Лознян О.С., Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сент Софія Проперті Менеджмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 755/2506/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1817/2016Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У січні 2014 року представник ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в якому, зі змінами, просив стягнути з відповідача 71 281,58 грн., що включає послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 35 891,04 грн., послуги з холодного водопостачання в сумі 332,50 грн., послуги з опалення в сумі 1 016,98 грн., загальнобудинкові витрати в сумі 1 480,16 грн., три відсотки річних в сумі 3 249,35 грн. та індекс інфляції 29 311,55 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач фактично споживає житлово-комунальні послуги, які їй надаються балансоутримувачем будинку та експлуатаційною організацією ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент», не відмовляючись від їх отримання, проте користуючись послугами вона їх не оплачує, чим грубо порушує норми чинного законодавства та права позивача, змушуючи його нести збитки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01.08.2012 р. по 31.05.2015 р. в сумі 36 078,92 грн., три відсотки річних у розмірі 1 969, 45 грн., інфляційні нарахування в сумі 19 557, 38 грн. та судовий збір у розмірі 374,87 грн., а всього суму у розмірі 57 980, 62 грн. В решті заявлених вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 201,29 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, порушення та не правильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилалася на те, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами не укладено договору про надання житлово-комунальних послуг. На думку апелянта, обов'язку оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати та надати на підписання відповідачу, як споживачу, договору.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, як доказ, рахунки на оплату комунальних платежів, адже вони підтверджують, що позивач погодився на надання відповідачу послуг з утримання будинку у розмірі 10,88 грн. за 1 кв.м.

Апелянт також зазначає, що на її думку, оскільки договору на надання послуг сторони не підписували, позивач не звертався з письмовою вимогою про погашення заборгованості, а відповідно строк виконання зобов'язання в розумінні ст. 530 ЦК України не настав і суд безпідставно застосував положення ст. 625 ЦК України.

Представники ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі.

Представник ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент» - Цигульська М.О. заперечувала проти апеляційної скарги та просив її відхилити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

Житловий будинок АДРЕСА_1 був переданий на баланс та обслуговування експлуатуючій організації ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент».

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржувалась. Під час розгляду справи не було встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права в цій частині, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції в цій частині не перевірялося.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, керувався ст.ст. 319, 322, 625 ЦК України, ст.ст. 66, 162, 179 ЖК України, положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 року, та виходив з того, що власник квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги, а оскільки відповідач прострочив оплату послуг, то заборгованість слід стягнути з врахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не повинен сплачувати кошти за надані йому комунальні послуги, оскільки між сторонами не був укладений договір, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 цього Закону плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи з загальної площі квартири, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими тарифами. Наймач зобов'язаний самостійно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги у строки, встановлені законом або договором.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником квартири у будинку, в якому ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент» є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Тобто, законодавцем покладено обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг, як на споживача, так і на виконавця.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може прийняти до уваги вказані доводи апелянта, оскільки відсутність укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуги, не є підставою від звільнення споживача від оплати за отриманні ним послуги.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги, як доказ, рахунки на оплату комунальних платежів, адже вони підтверджують, що позивач погодився на надання відповідачу послуг з утримання будинку у розмірі 10,88 грн. за 1 кв.м., виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем надавались визначені законом послуги, оплата за які нарахована згідно затверджених тарифів відповідно до розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.12.2010 № 1164 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури і внесення змін до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» та додатку до розпорядження, яким встановлено тарифи та структура тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території по АДРЕСА_1, а саме у розмірі 13,03 грн. (у т.ч. ПДВ) за 1 кв.м. загальної площі квартири на місяць, а для першого поверху - 11,20 грн. (у т.ч. ПДВ) за 1 кв.м. загальної площі квартири на місяць.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги надані відповідачем копії рахунків з вказаним відповідачем тарифом, оскільки вони не визнаються позивачем, не містять печаток, підписів посадових осіб позивача, а тому вони викликають сумнів та не можуть вважатися належним доказом.

Інших доказів на підтвердження того, що сторони між собою узгодили відповідний тариф, суду відповідачем надано не було.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість, то підстав стягувати її з врахування індексу інфляції та 3% річних не має, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вказане, оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив та повинен сплатити заборгованість позивачу, яка за своїм характером є грошовим зобов'язанням, то її стягнення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є обґрунтованою.

Відхиляючи вказаний довід апеляційної скарги, колегія суддів також враховує, що відповідач сплачувала кошти за житлово-комунальні послуги позивачу, що сторонами не заперечується, проте не в повному обсязі.

Інших доводів про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді