Ухвала суду № 56971913, 30.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/602/2016 Головуючий у 1 інстанції Панасюк О.Г.

Категорія ст. 185, ч.1, КК Доповідач Журавель О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів: Павленко О.П., Тютюн Т.М.,

При секретареві Костюк А.А.,

За участю прокурора Карпука Ю.А., обвинуваченої ОСОБА_1, її захисника - адвоката Боруха С.В.,

розглянувши за апеляційною скаргою захисника - адвоката Боруха С.В. на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2014 року відносно ОСОБА_1, матеріали кримінального провадження № 12013110030004537 та матеріали особової справи і провадження за клопотанням РВ КВІ відносно

ОСОБА_1, засудженої вироком Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року до позбавлення волі: за ч.1 ст. 309 КК України на один рік шість місяців, за ч.1 ст. 185 КК України та за сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, на два роки, звільненої від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком два роки та покладенням на неї певних обов'язків, відповідно до ст. ст. 75, 76, 79 КК України; ухвалою цього ж суду від 14 травня 2014 року задоволено клопотання Деснянського РВ КВІ міста Києва, скасовано рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та її направлено для реального відбування покарання, визначеного вказаним вироком, у зв'язку з чим вона затримана 6 січня 2016 року та поміщена до Київського слідчого ізолятору, -

в с т а н о в и в :

Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року ОСОБА_1 засуджена до позбавлення волі: за ч.1 ст. 309 КК України на один рік шість місяців, за ч.1 ст. 185 КК України та за сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, на два роки, звільнена від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком два роки та покладенням на неї певних обов'язків, відповідно до ст. ст. 75, 76, 79 КК України; ухвалою цього ж суду від 14 травня 2014 року задоволено клопотання Деснянського РВ КВІ міста Києва, скасовано рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та її направлено для реального відбування покарання, визначеного вказаним вироком, у зв'язку з чим вона затримана 6 січня 2016 року та поміщена до Київського слідчого ізолятору.

На обґрунтування свого рішення про скасування іспитового терміну ОСОБА_1 та направлення її для відбування призначеного вироком покарання суд послався на невиконання засудженою покладених на неї вироком і рішенням РВ КВІ обов'язків, яке виразилось в неявках для реєстрації у визначені терміни, в тому числі і після письмових застережень, попереджень та на цих підставах прийшов до висновку про її небажання стати на шлях виправлення.

Врахував суд і ті обставини, що ОСОБА_1 не прибувала також на виклики суду для розгляду клопотання, у зв'язку з чим приймалися рішення про її привід, які виконані не були, оскільки вона самовільно змінила місце проживання та її місце перебування на час розгляду клопотання не було встановлене.

Не погодившись зі вказаним рішенням, захисник-адвокат Борух С.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення конституційних прав його підзахисної, яке вбачає в незабезпеченні її участі в розгляді клопотання РВ КВІ, а також вказує на неврахування всіх обставин справи, а саме майнового стану, стану здоров'я, обставин, які пом'якшують покарання.

Вказує захисник також на невиконання в повному обсязі обов'язків, передбачених відомчою інструкцією працівниками РВ КВІ, бо відповідних запитів про можливе місце перебування ОСОБА_1 в лікарні не зроблено, хоча вона не лише перебувала в лікарні, а й народила 22 серпня 2015 року дитину та зареєструвала її за місцем свого проживання, відомого РВ КВІ.

Від виконання покарання ОСОБА_1 не ухилялася, твердить адвокат в апеляційній скарзі, не переховувалася, впродовж 2015 року вона зверталася до Деснянського РВ ГУ МВС України у місті Києві у зв'язку зі втратою паспорту та отримала новий паспорт, в той же період - отримала в ДПІ в Деснянському районі ідентифікаційний код.

На цих підставах апелянт просить скасувати оскаржену ним ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання РВ КВІ щодо ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді, виступи адвоката та ОСОБА_1 на підтримку апеляційних вимог, а прокурора - проти їх задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, особової справи та провадження за клопотанням РВ КВІ, провівши судові дебати, колегія суддів визнає наступне.

Всупереч міркуванням апелянта, суд першої інстанції з достатньою повнотою, всебічно, об'єктивно та неупереджено дослідив матеріали кримінального провадження, особової справи ОСОБА_1 та долучені до клопотання РВ КВІ докази, повно та правильно виклав їх в своїй ухвалі, оцінив у плані відносності, належності, достовірності, допустимості та достатності для висновків по суті клопотання і на цих підставах прийшов до правильного висновку про ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов'язків в ході іспитового строку та необхідність в силу цього скасувати іспитовий строк і направити ОСОБА_1 в місця позбавлення волі для реального відбування призначеного їй вироком покарання.

В дійсності, вироком від 24 лютого 2013 року ОСОБА_1 була засуджена за ч.1 ст. 309 та ч.1 ст. 185 КК України і за сукупністю злочинів до позбавлення волі строком на два роки.

Від цього покарання її було звільнено на підставі ст. ст. 75, 76 та 79 КК України, тобто через наявність на її утриманні малолітньої доньки ОСОБА_3, народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто такої, що на час ухвалення вироку, не досягла віку семи років.

Однак в апеляційному засіданні ОСОБА_1 пояснила, що з чоловіком - батьком цієї дитини - вона розлучилася, дитина перебуває повністю на його утриманні, мешкає в Черкаській області, а сама вона - ОСОБА_1 - материнських прав відносно цієї доньки позбавлена встановленим порядком.

Отже, станом на прийняття судом першої інстанції оскарженого рішення вже відпали підстави звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, передбачені ст. 79 КК України.

Надумані та не ґрунтуються на матеріалах особової справи ОСОБА_1 і доводи апелянта про те, що його підзахисна від виконання покладених вироком обов'язків не ухилялася, мешкала за відомою РВ КВІ адресою, а працівники РВ КВІ не виконали всіх можливих та необхідних заходів до її розшуку необхідних.

Так, відповідно до матеріалів особової справи, протягом 2013 року РВ КВІ неодноразово, здійснюючи розшук ОСОБА_1, яка не прибувала у встановлені терміни на реєстрацію, робив відповідні запити до Київської міської клінічної лікарні, довідкової інформаційної служби МВС України, приймальника-розподільника, приймав рішення про приводи ОСОБА_1, опитував її родичів, які постійно повідомляли, що вона з місця реєстрації виїхала та не з'являється тривалий час, останній раз - більш ніж півроку, її місце перебування родичам не відоме і зв'язки з ними вона не підтримує.

Посилання адвоката на народження ОСОБА_1 другої дитини, її звернення у 2015 році за новим паспортом, ідентифікаційним кодом та інші, викладені в апеляційній скарзі, є безпредметними, бо стосуються діяльності засудженої протягом значного періоду часу після прийняття оскарженого ним рішення, а тому на правильність цього рішення впливати не можуть.

До того ж, не на кримінально-виконавчій інспекції, а саме на ОСОБА_1 лежать обов'язки, покладені на неї вироком, у тому числі й з'являтися кожний другий вівторок місяця на реєстрацію до КВІ, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, сімейний стан, намір виїхати за межі району чи міста Києва.

Не виконати ці обов'язки ОСОБА_1 могла лише внаслідок дії непереборної сили, поважних обставин або з відповідного дозволу РВ КВІ.

Ці вимоги були їй пояснені, в тому числі і при письмових попередженнях працівниками КВІ.

Тим часом, як вона сама в апеляційному засіданні підтвердила, місце реєстрації вона залишила самовільно, виїжджала за межі міста Києва без попередження РВ КВІ, на реєстрацію не з'являлась без поважних причин.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність скасувати іспитовий термін ОСОБА_1 та направити її для реального відбування покарання, визначеного вироком, у місця позбавлення волі.

На правильність цього висновку не впливає і та обставина, що рішення було прийнято без участі ОСОБА_1 та її захисника, оскільки судом були вжиті всі можливі та необхідні заходи для забезпечення цієї участі, зокрема направлялись повістки за місцем реєстрації, приймалися рішення про її привід, внаслідок виконання яких були отримані письмові пояснення від родичів про її тривалу відсутність за місцем реєстрації, відсутність зв'язків з нею та неможливість встановити місце перебування.

В силу викладеного апеляційна скарга задоволенню не підлягає, бо суд першої інстанції ухвалив законну, обґрунтовану і справедливі ухвалу.

Таким чином, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу захисника - адвоката Боруха С.В. на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2014 року відносно ОСОБА_1, якою задоволено клопотання Деснянського РВ КВІ міста Києва, скасовано рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та її направлено для реального відбування покарання, визначеного вказаним вироком Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду першої інстанції, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

Судді: