Постанова № 56971643, 05.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа№ 910/20447/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача Андрюхін Д.В.

від відповідача Ананійчук О.А.

від третьої особи 1 Степаненко В.В.

від третьої особи 2 не з'явився.

від третьої особи 3 не з'явився.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 р.

у справі № 910/20447/15 (Головуючий суддя Андреїшина І.О., судді: Лиськов М.О., Шкурдова Л.М.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Фонд державного майна України, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Федкомінвест-Україна", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрохімхолдинг"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2016 року у справі №910/20447/15 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 р. апеляційну скаргу ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив"на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/20447/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Смірнова Л.Г., судді Руденко М.А., Кропивна Л.В. Розгляд справи призначено на 02.03.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/230/16 від 02.03.2016 р. справу № 910/20447/15, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 р. у справі № 910/20447/15, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Смірнової Л.Г. на лікарняному, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/20447/15, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив", передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розгляд справи призначено на 05.04.2016 року

В судове засідання 05.04.2016 року представники третьої особи 2 та 3 не з'явилися.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників третьої особи 2 та 3, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський завод мінеральних добрив" (надалі за текстом - позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (надалі за текстом - банк) 24.05.2011 р. був укладений кредитний договір № 13ВД, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 22500000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 30 квітня 2014 року, також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

У подальшому до цього договору неодноразово вносилися зміни шляхом підписання договорів про внесення змін до кредитного договору № 13ВД від 24.05.2011 р., яких усього було підписано 17 протягом чотирьох років.

Остання редакція договору з урахуванням внесених змін була підписана 11.06.2014 р.

Позивач стверджував, що серед умов оспорюваного кредитного договору у первісній редакції містилися пункти, які суперечать чинному законодавству України, а у подальших змінах до договору дію цих пунктів було продовжено та розширено, у зв'язку з чим, на думку позивача, даний кредитний договір підлягає визнанню недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Дніпровський завод мінеральних добрив" посилається на відсутність погодження Фондом державного майна України важливих договірних зобов'язань. При цьому позивач наводить наступні обставини.

12.01.2009 року між Закритим акціонерним товариством "Федкомінвест-Україна" та Фондом державного майна України був укладений договір № КПП-550 купівлі-продажу пакета акцій Закритого акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив", відповідно до пункту 1.1. якого Фонд державного майна України зобов'язався передати у власність ЗАТ "Федкомінвест-Україна" пакет акцій ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив", а ЗАТ "Федкомінвест-Україна" зобов'язалося сплатити за цей пакет акцій ціну продажу, прийняти цей пакет акцій і виконати зобов'язання, передбачені цим договором.

За актом приймання-передачі державного пакета акцій ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" № 137 від 17.03.2009 р. Фонд державного майна України передав, а ЗАТ "Федкомінвест-Україна" прийняло державний пакет акцій ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн.

20.11.2009 року відбулася державна реєстрація зміни найменування Закритого акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" на Приватне акціонерне товариство "Дніпровський завод мінеральних добрив".

31.01.2011 року між Закритим акціонерним товариством "Федкомінвест-Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрохімхолдинг" був укладений договір № 1-1Б-1 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого ЗАТ "Федкомінвест-Україна" зобов'язалося передати у власність ТОВ "Украгрохімхолдинг", а ТОВ "Украгрохімхолдинг" прийняти і оплатити акції ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн.

У відповідності до пункту 10.1 договору № 1-1Б-11 від 31.01.2011 р. відчуження покупцем цінних паперів та передача їх в заставу до повного виконання зобов'язань, передбачених пунктом 4.2. цього договору та договором №КПП-550 від 12.01.2009 р. здійснювати виключно за згодою Фонду державного майна України та чинного законодавства України, а саме: єдиним пакетом із збереженням для власника зобов'язань покупця, передбачених договором № КПП-550 від 12.01.2009 р. та пунктом 4.2. цього договору, які не виконані на момент відчуження.

З наданих суду пояснень та документів випливає, що Фонд державного майна України надав згоду на подальше відчуження ЗАТ "Федкомінвест-Україна" пакету акцій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн., шляхом накладання 01.02.2011 р. на договір № 1-1Б-11 резолюції "Погоджено" за підписом заступника Голови Фонду державного майна України, завіреним печаткою Фонду державного майна України.

Згідно з пунктом 1.3.9. оспорюваного кредитного договору виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором забезпечується, серед іншого, заставою акцій (40,00% або 9662 од.) позичальника, що належать на праві власності ТОВ "Украгрохімхолдинг" номінальною вартістю 1000,00 грн. за 1 акцію.

26.08.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрохімхолдинг" був укладений договір застави № 13ВД/З-10 (надалі за текстом - договір застави), за умовами якого ТОВ "Украгрохімхолдинг" передало в заставу ПАТ "ВТБ Банк" акції ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000, 00 грн.

Згідно з Наказом Фонду державного майна України, останній надав згоду на заставу пакета акцій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн., шляхом накладання 08.09.2011 р. на договір застави резолюції "Погоджено" за підписом заступника Голови Фонду державного майна України, завіреним печаткою Фонду державного майна України.

28.09.2011 р. між ПАТ "ВТБ Банк" та ПАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" був укладений договір № 3 про внесення змін до кредитного договору, за умовами якого збільшено розмір кредитної лінії з 22500000 доларів США до 30000000,00 доларів США (пункт 2 договору № 3 про внесення змін), а також в строк до 30.11.2011 р. позичальник зобов'язувався забезпечити укладення договору про внесення змін до договору застави (пункт 11 договору № 3 про внесення змін). При цьому такий договір має бути погоджений Фондом державного майна України.

У відповідності до пункту 6.1. договору застави усі зміни та доповнення до цього договору дійсні за умови, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками, скріплені печатками сторін та погоджені Фондом державного майна України.

Згідно з пунктом 6.2. договору застави всі права та обов'язки сторін за цим договором виникають у сторін після погодження цього договору Фондом державного майна України.

Представник позивача пояснив, що на даний час ані позивач, ані ТОВ "Украгрохімхолдинг" не отримали згоди Фонду державного майна України на укладення договору про внесення змін до договору застави, яким було збільшено розмір кредитної лінії з 22500000 доларів США до 30000000 доларів США.

За таких обставин позивач вважає, що договірні зобов'язання є недійсними через відсутність погодження Фонду державного майна України.

Другою підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач наводить пункт 3.1.3 договору, яким передбачено підвищення розміру річних процентів за користування кредитом без узгодження з позивачем.

Також позивач стверджував, що кредитний договір є неукладеним з огляду на те, що пунктом 9.4. договору передбачено строк його дії - до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, позивач вважає, що в оспорюваному договорі не встановлений строк його дії, а отже - відсутня істотна умова договору.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На укладення оспорюваного кредитного договору та змін до нього згода Фонду державного майна України законом не вимагається.

Щодо договору застави акцій № 13ВД/З-10 від 26.08.2011 р., за яким серед іншого забезпечувалося зобов'язання за оспорюваним кредитним договором, то при його укладенні вимагалося і було отримане відповідне погодження Фонду державного майна України.

У відповідності до пункту 10.1 договору № 1-1Б-11 від 31.01.2011 р. відчуження покупцем цінних паперів та передача їх в заставу до повного виконання зобов'язань, передбачених пунктом 4.2. цього договору та договором №КПП-550 від 12.01.2009 р. необхідно здійснювати виключно за згодою Фонду державного майна України та чинного законодавства України, а саме: єдиним пакетом із збереженням для власника зобов'язань покупця, передбачених договором № КПП-550 від 12.01.2009 р. та пунктом 4.2. цього договору, які не виконані на момент відчуження.

Фонд державного майна України надав згоду на подальше відчуження ЗАТ "Федкомінвест-Україна" пакету акцій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн., шляхом накладання 01.02.2011 р. на договір № 1-1Б-11 резолюції "Погоджено" за підписом заступника Голови Фонду державного майна України, завіреним печаткою Фонду державного майна України.

Крім того, згідно з Наказом Фонду державного майна України, останній надав згоду на заставу пакета акцій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" у кількості 9662 простих іменних акцій, випущених у бездокументарній формі, номінальною вартістю 1000,00 грн. та номінальною вартістю пакета акцій 9662000,00 грн., шляхом накладання 08.09.2011 р. на договір застави акцій № 13ВД/З-10 резолюції "Погоджено" за підписом заступника Голови Фонду державного майна України, завіреним печаткою Фонду державного майна України.

Не було отримано погодження Фонду державного майна України на зміни до договору застави щодо суми кредиту, проте суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ця обставина не має наслідком визнання недійсним як договору застави у попередній редакції, так і кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

При цьому застава - це один з видів забезпечення виконання зобов'язання майном, що залишається у володінні і користуванні заставодавця, згідно з яким заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Таким чином, застава - це акцесорне зобов'язання, тобто, воно саме по собі не може існувати. Недійсність акцесорного зобов'язання або його окремих положень не може впливати на дійсність основного зобов'язання або на дійсність його окремих положень.

Крім того, договір застави акцій № 13ВД/З-10 від 26.08.2011 р. був погоджений Фондом державного майна України в момент його вчинення. Не було погоджено зміни до договору застави в частині суми кредитування, що має наслідком недійсність лише цих змін до договору застави.

Враховуючи викладене, наведена позивачем обставина щодо відсутності погодження Фонду державного майна України щодо певних договірних зобов'язань не є підставою для визнання кредитного договору № 13ВД від 24.05.2011 р. недійсним.

Іншою підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач наводить умову кредитного договору № 13ВД від 24.05.2011 р., за якою передбачено підвищення розміру річних процентів за користування кредитом без узгодження з позивачем.

У відповідності до пункту 3.1.1. кредитного договору, плата за користування кредитом встановлюється у вигляді процентів, розмір яких встановлюється умовам цього договору та має статус "диференційованої" ставки, під якою у цьому договорі розуміється наступне: цим договором встановлюється базовий розмір процентів, що нараховуються за користування кредитом за умови належного виконання позичальником всіх умов цього договору та договорів про забезпечення, та визначаються умови, за яких застосовується підвищений розмір плати за користування кредитом, який визначається шляхом збільшення базового розміру процентів на кількість процентних пунктів, що встановлена цим договором.

При цьому сторони домовились, що встановлення диференційованої процентної ставки є особливою умовою кредитування в частині визначення плати за користування кредитом, а застосування диференційованої процентної ставки (підвищеної та базової процентної ставки) не змінює правовідносини за цим договором та/або його істотних умов. Вищезазначена умова про збільшення базового розміру процентів за користування кредитом застосовується за взаємним волевиявленням та згодою сторін, що виражено шляхом укладення цього договору та не потребує укладання будь-яких договорів про внесення змін до цього договору/нового договору.

Наведене свідчить про те, що сторони за кредитним договором узгодили істотну умову щодо розмірів підвищеного розміру процентів, і така умова відповідала нормам законодавства України, яке було чинним на момент укладення оспорюваного кредитного договору. Підстави застосування та розміри підвищеної процентної ставки сторони узгодили у пункті 3.1.3. кредитного договору.

Враховуючи викладене, посилання позивача на пункт 3.1.3. кредитного договору не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Також є необґрунтованим твердження позивача щодо неукладеності кредитного договору через відсутність у ньому істотної умови - строку дії договору, оскільки таких строк сторонами узгоджений у пункті 9.4. кредитного договору: "договір діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань у повному обсязі".

За даним кредитним договором позивачем було отримано кредитні кошти, і це ним визнано в ході судового процесу, а отже - кредитний договір виконувався банком і таке виконання було прийнято позивачем.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Виходячи з ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Крім того, Верховним Судом України в узагальненнях практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 вказано, що зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).

У ст. 203 Цивільного кодексу України, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного, законодавства про соціальне забезпечення. Більшість нормативно-правових актів, зокрема Цивільний кодекс України, мають комплексні положення, які містять норми різних галузей права.

Відповідно до ст.ст. 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочинів можуть бути передбачені винятково законами. Проте, положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 названого кодексу. Виходячи з буквального тлумачення норм ст.ст. 4 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину має відповідати даному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією, постановам Кабінету Міністрів України, актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Позивач не навів доводів щодо недотримання відповідачем при укладанні оспорюваного договору вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, за якими визначено підстави для визнання господарського договору недійсним, а тому у позові слід відмовити повністю.

Враховуючи, що оспорюваний договір не визнано господарським судом недійсним, то підстави задовольняти заяву відповідача про застосування правових наслідків правочину в порядку ст 1057-1 Цивільного кодексу України відсутні.

Колегія суддів врахувала наявність постанови Вищого господарського суду України від 30.03.2016 року про залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2015 року та постанови Дніпровського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року у справі №904/1204/15.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 року у справі №910/20447/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/20447/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло