Рішення № 56971077, 28.03.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р.

Справа № 916/273/16

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Горбатюку Р.О.

за участю представників сторін :

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/273/16:

За позовом: Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК";

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕТ-ОТ";

про стягнення 6600 грн., -

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство „ТАСКОМБАНК” (далі – Позивач) звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю „ ЗЕТ - ОТ” (далі – Відповідач ) із позовом про стягнення заборгованості і штрафу у розмірі 6600 грн. посилаючись на те, що на виконання укладеного між сторонами у справі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах за відповідачем станом на 1 грудня 2015 року рахується заборгованість в сумі 6000 грн. та на цю суму йому нарахований штраф в сумі 600 грн.

Відповідач в засідання суду не з’явився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи за наявною у позові та зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців адресою (поштові повідомлення з посиланням на вибуття відповідача у справі).

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач відзив на позов не надав.

Таким чином, суд розглядує справу за наявними в ній матеріалами за приписами ст.75 ГПК України.

В засіданні суду 28 березня 2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення в порядку ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами у справі 25 вересня 2014 р. укладений договір про обслуговування рахунка в цінних паперах № 06/13/Ю, за яким відповідач відкрив в установі позивача рахунок на обслуговування цінних паперів.

Відповідачеві нарахована вартість наданих послуг в сумі 6000 грн. які відповідач не сплатив, у зв’язку з чим відповідачеві нарахований штраф в сумі 600 грн. – що складає за п.5.5 договору 10% від основної суми боргу.

Вказані докази не викликають у суду сумніві і тому приймаються до уваги.

Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.

Підсумовуючи викладене господарський суд вважає вимоги позивача є не законними, не обґрунтованими і тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕТ-ОТ" (65005, м. Одеса, вул. Середня, буд. 83/1, код ЄДРПОУ 38438389) на користь Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443) основну заборгованість у розмірі 6000 (шість тисяч) грн., шраф у сумі 600 (шістсот) грн. та судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2016 р.

Суддя М.І. Никифорчук