Ухвала суду № 56960626, 05.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/113/15-ц

Провадження № 22-ц/779/621/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Тайстра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Долинського районного суду від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року кредитна спілка «Тайстра» звернулася в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Долинського районного суду від 18 березня 2015 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь кредитної спілки «Тайстра» заборгованість по кредитному договору №992 від 26 грудня 2013 року в сумі 101 673,98 грн. Вирішено також питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Долинського районного суду від 11 лютого 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

На вказане рішення в частині солідарного стягнення процентів в сумі 28 797,27 грн ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що строк дії договорів поруки припинився. Так, з матеріалів справи вбачається, що у звязку із порушенням позичальником своїх зобовязань за кредитним договором кредитна спілка скористалась своїм правом на дострокове погашення кредиту. При цьому таке право виникло наступного місяця після першого простроченого платежу по кредиту, а саме 27 лютого 2014 року. Отже, відповідно до вимог ст.559 ЦК України порука ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинилась.

Посилаючись на зазначені обставини апелянт просив рішення в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог кредитної спілки.

В засіданні апеляційного суду представник кредитної спілки «Тайстра» доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Апелянт ОСОБА_2, її представник, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не зявилися в судове засідання будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що взяті на себе за умовами кредитного договору грошові зобовязання ОСОБА_2 належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом 19 лютого 2015 року складає 101 673,98 грн і підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 26 грудня 2013 року між КС «Тайстра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №992, згідно якого остання отримала в кредит грошові кошти в розмірі 70 000,00 грн терміном до 26 грудня 2015 року зі сплатою 50 % річних за користування ними (а.с.9-10).

Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування ним здійснюється згідно графіка розрахунків, що є невідємною частиною цього договору (п.4.2).

Зясовано, що позичальник належним чином не виконувала свої зобовязання, відповідно до особової картки по розрахунках по кредитах станом на 19 лютого 2015 року заборгованість складає 101 673,98 грн, з них: 70 000,00 грн заборгованість за кредитом, 31 673,98 грн заборгованість по сплаті відсотків (а.с.32).

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Відповідно до п. 3.1.1. кредитного договору № 992 кредитодавець має право: 4) вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів у разі наявності хоча б однієї із зазначених обставин, в т.ч.: а) затримання сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги КС посилалася на те, що боржник частково виконувала свої зобовязання за кредитом, однак з жовтня 2014 року припинила вносили обовязкові платежі та допустила значну заборгованість, та що відповідачі неодноразово були повідомлені про необхідність погашення такої.

З матеріалів справи видно, що погашення кредиту та процентів за користування ним боржник здійснювала з порушенням графіка місячних платежів (а.с.11,12). Останній платіж (на погашення процентів) внесено нею 30.09.2014 року.

Встановлено, що для забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 26 грудня 2013 року між КС «Тайстра», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, КС «Тайстра», ОСОБА_2 та ОСОБА_4, КС «Тайстра», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договори поруки відповідно №992, №992-1, №992-2 (а.с.14,15,16).

Як передбачено п. 2.1. цих договорів поручитель відповідає перед кредитором за сплату боржником кредиту в сумі 70 000,00 грн та процентів, нарахованих на суму кредиту, згідно з умовами кредитного договору, сплату грошових коштів, нарахованих відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки.

Коли договором передбачено припинення поруки якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобовязання.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-18цс16 від 3 лютого 2016, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

Як видно зі змісту п.6.2 догорів поруки сторони передбачили строк дії та момент припинення поруки. Зокрема, строк дії поруки встановлено з моменту укладення цих договорів протягом трьох років від дня настання строку виконання кредитного договору. Відповідно порука за вказаними припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання кредитного договору не предявить вимоги до поручителя.

Як вбачається із матеріалів справи за захистом свого порушеного права кредитна спілка звернулась до суду 22 січня 2015 року, тобто протягом строку дії поруки.

Враховуючи вищенаведені обставини, встановлення в договорах поруки строку дії поруки, доводи апелянта про те, що порука відповідачів припинилася, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання (27.02.2014 року) не предявив вимоги до поручителів, є необґрунтованими.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Долинського районного суду від 18 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_6