Ухвала суду № 56959957, 23.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2757/16 Справа № 201/943/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Осіяна О.М.,

суддів Глущенко Н.Г., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Зручна оплата», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» і ТОВ «Зручна оплата» про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального права та не відповідність висновків суду обставинам у справі, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 17 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_4 було надано кредит строком на десять років, в забезпечення вказаного договору 17 березня 2010 року із позивачем цим же банком було укладено договір іпотеки, предметом цього договору іпотеки було нежитлове приміщення магазину № 256 «Гастроном» загальною площею 389,2 кв. м.; по кредитному договору утворилася велика заборгованість, яка в добровільному порядку не погашена і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2013 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом дозволу банку укладання договору та реалізації цього майна.

Це рішення ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року залишене без змін, а ухвалою касаційної інстанції від 18 грудня 2014 року рішення районного суду і ухвала апеляційного суду залишені без змін та мають законну силу.

На підставі вказаних рішень суду банк реалізував своє право на відчуження вказаного майна, право власності на вказаний магазин перейшло до ТОВ «Зручна оплата». Позивач стверджує, що 22 січня 2015 року їй стало відомо, що договором купівлі-продажу між відповідачами від 16 січня 2015 року було продане вказане нежитлове приміщення магазину № 256 «Гастроном» загальною площею 389,2 кв. м., яке раніше, належало їй. Цей договір купівлі-продажу, на думку позивача, укладено із порушенням вимог закону, оскільки про його вчинення позивач не знала і належного повідомлення про це ні від відповідачів, ні від нотаріуса не отримувала, вона не знала ні про переоформлення права власності на вказаний обєкт, ні про подальші дії стосовно цієї власності. Стороною позивача було зясовано, що банк при укладанні цього договору обманув іншу сторону і позивача, не вказавши повністю всі дані договору про відчуження, попередніх власників та інша інформація (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично, на думку позивача, працівники банку і ТОВ при укладанні договору допустили обман стосовно умов і правил купівлі-продажу. Тобто договір не містить всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для такого договору; внаслідок чого цей договір не відповідає її внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним. На її звернення до відповідача про зясування обставин вказаного та укладання договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова.

Суд відмовляючи у задоволенні позову врахував положення ст. 15, 16, 215, 216, 599, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ч.1 ст.634, ч. 1 ст. 638, ст. 1057-1 ЦК України, роз'яснення пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

Суд зазначив, що при укладенні кредитного та іпотечного договорів дотримано всі передбачені законом істотні умови, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення зазначених договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печаткою банку. Договори укладені на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства. При укладенні договорів позичальнику було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позивача на договорах. Крім того, про виконання умов додаткових угод, позивачем здійснювалась погашення іпотечного кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.

17 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір № DNHLGК00000814. В забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 17 березня 2010 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №DNHLGК00000814/1. Також 26 листопада 2010 року укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № DNHLGК00000814/1 від 17 березня 2010 року. Згідно п. 33.3 договору іпотеки предметом іпотеки є нежиле приміщення, магазин № 256 «Гастроном» у житловому будинку літ. А-5 у підвалі приміщення № 2 загальною площею 166.2 кв. м., на 1 поверсі приміщення № 1, загальною площею 223.0 кв. м., а, а 2 - приямки, а 1 - вхід у підвал, а З - сходи, а 4, а 5 - ганки, а 5-навіс, загальною площею 389.2 кв. м. реєстраційний номер 21089649, який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, буд. 9.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом дозволу банку укладання договору та реалізації цього майна. Це судове рішення ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року залишене без змін, а ухвалою касаційної інстанції від 18 грудня 2014 року рішення районного суду і ухвала апеляційного суду залишені без змін та мають законну силу.

Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про неволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі - продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

З аналізу цієї норми суд дійшов обґрунтованого висновку, що невиконання умови ст. 38 Закону України «Про іпотеку» тягне за собою відповідальність іпотекодержателя за відшкодування завданих збитків та не може бути підставою для визнання договору недійсним. На виконання вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» 06 листопада 2014 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позивача повідомлення від 06 листопада 2014 року № DNHLGK00000814, що підтверджується копіями повідомлення, опису вкладення до цінного листа та чеку Укрпошти. Вищевказане повідомлення було отримане позивачкою 14 листопада 2014 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення, а також інформацією згідно з офіційного сайту Укрпошти, де зазначено, що лист з штрихкодовим ідентифікатором: 4902710990270 вручено адресату особисто 14 листопада 2014 року об 11:35.

Згідно ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» протягом тридцятиденного строку із дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя.

Однак, позивач не скористалася своїм правом та письмово не повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк» про свій намір купити предмет іпотеки. 16 грудня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Зручна оплата» укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передав у власність ТОВ «Зручна оплата», а останнє прийняло у власність та сплатило за нежиле приміщення, магазин № 256 «Гастроном», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, буд. 9, грошову суму у розмірі 10 605 000 грн.. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 16 грудня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 10400, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 16 грудня 2014 року та копією витягу № Ю535 від 16 грудня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а тому доводи позивача про укладання договору купівлі - продажу 16 січня 2015 р. не відповідають дійсності.

Суд врахував, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2013 року, додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2014 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року до закінчення касаційного провадження. Але ця ухвала прийнята після укладення договору купівлі-продажу від 16 грудня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано посилався на встановлені обставини у справі та вимоги ст. 61 ЦПК України, ст.7, п. 1 ст. 215, ст. 526, 527, 530, 627, 1054 ЦК України.

Суд зазначив, що ОСОБА_4 і позивач свідомо звернулися до банку із метою отримання кредиту та згідно умов договорів кредиту і іпотеки підтвердили, що повністю розуміють всі умови договорів, свої права та обов'язки за договором і погоджуються з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Дії ж позивача з такого фактично оскарження договору іпотеки і купівлі-продажу, за яким він тривалий час не виконував зобов'язання, не свідчать про те, що договір взагалі не тільки укладався, а і про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе в передбаченому законом порядку обов'язків. Щодо надання позивачу необхідної інформації, то відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначив, що відповідач надавав позивачу повну відповідь на звернення. До підписання договору іпотеки та складання вказаної угоди, позивач детально ознайомився з текстом даного договору та додатків до нього, він був ознайомлений та згодний і з умовами кредитування та іпотеки, які були йому надані у письмовій формі. Згідно цих документів підтверджено факт надання позивачу повної інформації про умови кредитування у ПАТ «КБ «ПриватБанк» і договору іпотеки, а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредиту з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі обов'язками позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку може бути наданий кредит; орієнтирна сукупна вартість кредиту та вартість послуги за оформлення договору (перелік розрахунків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, насамперед таких, як адміністративні розрахунки, розрахунки на страхування, юридичне оформлення та т.п.); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту, в тому числі кількість платежів, їх частоту та об'єми; можливість дострокового погашення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка являється необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим оплати відсотків та про державних субсидіях, на які позичальник має право, та дані про те, від кого позичальник може отримати більш детальну інформацію; переваги та недоліки схем кредитування, які надаються.

В порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог щодо недійсності правочину.

Договори про надання кредиту та іпотеки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою третьою, пятою та шостою ст. 203 цього кодексу, однак позивач та його представник підстави позову не уточнював і не змінював. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями відповідачів і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

За таких обставин суд вважав можливим ОСОБА_2 у задоволенні позову до ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» і ТОВ «Зручна оплата» про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що позивач не отримувала поштового повідомлення про намір банку укласти договір відносно іпотечного майна, а тому угоду необхідно визнати недійсною.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Отже, порушення положення ст. 38 Закону України «Про іпотеку» тягне за собою відповідальність іпотекодержателя за відшкодування завданих збитків, але не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки це прямо не передбачено законом.

На виконання вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» 06 листопада 2014 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позивача повідомлення від 06 листопада 2014 року № DNHLGK00000814, що підтверджується копіями повідомлення, опису вкладення до цінного листа та чеку Укрпошти. Це повідомлення було отримане позивачкою 14 листопада 2014 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення, а також інформацією згідно з офіційного сайту Укрпошти, де зазначено, що лист з штрихкодовим ідентифікатором: 4902710990270 вручено адресату особисто 14 листопада 2014 року об 11:35.

Позивач не скористалася своїм правом та письмово не повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк» про свій намір купити предмет іпотеки. 16 грудня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Зручна оплата» укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передав у власність ТОВ «Зручна оплата», а останнє прийняло у власність та сплатило за нежиле приміщення, магазин № 256 «Гастроном», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, буд. 9, грошову суму у розмірі 10 605 000 грн.. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 10400, що підтверджується копією цього договору та копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 16 грудня 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Зручна оплата» не суперечить нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, і ця угода вчинена у формі, встановленій законом, а тому відсутні підстави для визнання цього договору недійсним, відповідно до вимог ст.203,215 ЦК України.

Керуючись ст. 303,307,308,309,316 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: