Рішення № 56939634, 31.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/6178/15-ц Провадження № 22-ц/795/529/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Логвіна Т. В. Доповідач - Позігун М. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіПозігуна М.І.суддів:Висоцької Н.В., Губар В.С.при секретарі:Халимон Т.Ю.за участю:представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, представника відповідача Чернігівської міської ради - Муляренко К.О., третіх осіб - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Чернігівської міської ради, треті особи - Управління архітектури і містобудування Чернігівської міської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання незаконним рішення,

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради про визнання незаконним рішення п'ятдесятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року про скасування пункту 4.8. рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року (40 сесія 6 скликання) та пункту 3.6. рішення Чернігівської міської ради від 31 липня 2014 року (42 сесія 6 скликання) щодо затвердження проектів відведення та передачі земельних ділянок в довгострокову оренду ОСОБА_5 та ОСОБА_12, як такого, що ухвалено з порушенням вимог земельного законодавства всупереч рішенню Конституційного суду України від 01.04.2010 року №10-рп/2010, згідно якого не допускається скасування рішення органу місцевого самоврядування, якщо це рішення потягло за собою певні наслідки, зокрема укладення договору оренди. Ним же з органом місцевого самоврядування на підставі скасованого рішення від 25 квітня 2014 року сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради 14 травня 2014 року було укладено договір оренди земельної ділянки № 2633/п терміном до 25 квітня 2024 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2016 року ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду, винести нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що рішенням 33 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 30 вересня 2013 року ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,0078 га.

Рішенням 40 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, про передачу земельних ділянок у власність, оренду громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення садівництва" позивачу було надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 0,0078 га по АДРЕСА_1, у м. Чернігові для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням 50 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року пункт 4.8 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року щодо затвердження проекту відведення та передачі земельної ділянки в довгострокову оренду, строком до 25 квітня 2024 року, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 площею 0,0078 га (кадастровий номер НОМЕР_2) скасовано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із правомірності дій органу місцевого самоврядування, оскільки право на скасування свого попереднього рішення органом місцевого самоврядування ґрунтується на положеннях ч.1 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", про що також зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 року за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1 та ч. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні"; що системний аналіз положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Крім того, судом враховано, що згідно листа управління архітектури і містобудування Чернігівської міської ради від 13.06.2013 року №01-18/1523 та листа Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області від 26.03.2015 року №04.01-06/242, на відведеній позивачу земельній ділянці наявний прохід, який з'єднує АДРЕСА_2, що існує між житловими будинками АДРЕСА_1 та між житловими будинками АДРЕСА_3, яка належить до земель загального користування, що підтверджується також містобудівною документацією - планом міста Чернігова М І :500, що, за висновком суду, унеможливлювало передачу зазначеної частини земельної ділянки в оренду позивачу, а відповідно і не підлягає загородженню парканом.

Проте такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до положень статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В порушення зазначених вимог закону, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд фактично виходив із доведеності неправомірності рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки в оренду позивачу, що не було предметом спору. Суд не дав жодної оцінки доводам ОСОБА_5 щодо відсутності права органу місцевого самоврядування на скасування свого рішення ненормативного характеру, наслідком якого в позивача виникло речове право.

Суд, пославшись в обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позовних вимог на рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, не врахував, що згідно рішення право на скасування органом місцевого самоврядування раніше прийнятого рішення ставиться в залежність від виду прийнятого акту.

Конституційний суд зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію, а тому органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Оскільки ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, то вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, яке потягло за собою виникнення цивільного права чи інтересу, не може бути скасовано або змінено самим органом за відсутності на те згоди особи, прав і обов'язків якої воно стосується, а тому його визнання недійсним чи незаконним можливе лише за рішенням суду, ухваленим за результатами розгляду судом спору щодо акту органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, наслідком якого стало виникнення цивільних прав і обов'язків фізичної чи юридичної особи.

Виникнення у позивача речового права на чуже майно підтверджується договором оренди земельної ділянки № 2633/п від 14 травня 2014 року, актом прийому-передачі земельної ділянки, переданої в довгострокову оренду, актом визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію договору оренди спірної земельної ділянки, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 28-38), що узгоджується з положеннями ст. 395, 397, 398 ЦК України.

В силу ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Способи захисту цивільного права та інтересу в спірних правовідносинах врегульовано п.10 ч. 2 ст. 16 та ч.1 ст. 21 ЦК України, в силу яких акти органу місцевого самоврядування індивідуальної дії, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси, підлягають визнанню судом незаконними та скасуванню.

Проте, враховуючи, що позивачем заявлено вимогу лише про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, то з врахуванням положень ст. 11 ЦК України відсутні правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися.

Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються і з нормами п. г ч.3 ст. 152, ст. 154, 155 ЗК України, в силу яких захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які не мають права без рішення суду втручатися у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування, розпорядження земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно академічного тлумачного словника української мови прикметник недійсний має, зокрема і тлумачення, як такий, що не має законної сили, а тому вимога позивача про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, як такого, що прийнятий всупереч вимогам закону, не суперечить нормам п. г ч.3 ст. 152, ст. 155 ЗК України з врахуванням обставин справи та обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Сторонами в суді апеляційної інстанції не заперечувався факт, що скасування органом місцевого самоврядування рішення, яке було підставою для укладення договору оренди земельної ділянки, стало підставою для вирішення питання органом місцевого самоврядування про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а тому доведеним є факт можливості настання негативних наслідків для позивача в зв'язку з прийнятим органом місцевого самоврядування рішенням, яке стосується його прав і обов'язків.

В силу ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, і не виключається можливість звернення до суду за захистом порушеного права іншої особи в порядку представництва.

ОСОБА_5, заявляючи вимоги про визнання недійсним пункту 3.6. рішення Чернігівської міської ради від 31 липня 2014 року (42 сесія 6 скликання) щодо затвердження проектів відведення та передачі земельних ділянок в довгострокову оренду ОСОБА_12, не надав доказів, що зазначену дію ним було вчинено на виконання повноважень останньої.

За викладених обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним рішення п'ятдесятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року про скасування пункту 4.8. рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року (40 сесія 6 скликання) та відмовою в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним пункту 3.6. рішення Чернігівської міської ради від 31 липня 2014 року (42 сесія 6 скликання) щодо затвердження проектів відведення та передачі земельних ділянок в довгострокову оренду ОСОБА_12 як таких, що заявлені неналежним позивачем в цій частині позовних вимог.

З врахуванням підстав і предмета спору, оскільки рішення про скасування попереднього рішення Чернігівської міської ради прийнято поза межами повноважень органу місцевого самоврядування, то законність чи незаконність рішення про надання дозволу на розробку проектної документації та надання в оренду земельної ділянки за відсутності вимог про визнання їх незаконними не можуть бути враховані при прийнятті рішення в даній справі.

Відповідно до ч. 5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню апеляційним судом з постановленням нового рішення, відповідно воно підлягає зміні і в частині судових витрат.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_5 просив визнати незаконним рішення п'ятдесятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року як в частині скасування пункту 4.8 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, так і в частині скасування пункту 3.6 рішення Чернігівської міської ради від 31 липня 2014 року, що є двома вимогами немайнового характеру. При цьому ОСОБА_5 при зверненні до суду з позовом було сплачено судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп., а в суді апеляційної інстанції - 267 грн. 96 коп., тобто позивачем оплачено лише одну вимогу немайнового характеру.

Оскільки в задоволенні позовних вимог в частині скасування рішення щодо затвердження проекту відведення та передачі земельної ділянки ОСОБА_12 позивачу відмовлено, а ним було сплачено судовий збір лише за одну вимогу немайнового характеру, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір не на користь позивача, а на користь держави - за розгляд справи в суді першої інстанції - 243 грн. 60 коп. та за апеляційний розгляд справи - 267 грн. 96 коп.

Керуючись ст. 88, 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2016 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнати незаконним рішення п'ятдесятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року про скасування пункту 4.8 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року (40 сесія 6 скликання) щодо затвердження проектів відведення та передачі земельних ділянок в довгострокову оренду ОСОБА_5.

Позовні вимоги ОСОБА_5 в цій частині задовольнити.

Визнати незаконним рішення п'ятдесятої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року про скасування пункту 4.8 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року (40 сесія 6 скликання) щодо затвердження проектів відведення та передачі земельних ділянок в довгострокову оренду ОСОБА_5.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Чернігівської міської ради на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 243 грн. 60 коп. та за апеляційний розгляд справи в сумі 267 грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: