Рішення № 56932728, 31.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/4588/15 Головуючий у 1 інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/778/1662/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Кочеткової І.В., Савченко О.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Комунарського району Запорізької міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення,

В С Т А Н О В И Л А:

До суду першої інстанції із позовом до вказаних відповідачів з вимогами про вселення до будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калініна/Столярна, 63/20 звернулась ОСОБА_4

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 1998р. вона перебувала з відповідачем ОСОБА_3 в цивільному шлюбі, який був зареєстрований 06.09.2002р. В 2002р. вони придбали 12/25 частин житлового будинку за адресою м. Запоріжжя, вул. Калініна/Столярна, 63/20. З цього часу вона в будинку була зареєстрована та мешкала в ньому. 06.03.2003р. в них народився син ОСОБА_5, який також зареєстрований за цією адресою. Старий будинок був знесений та побудований новий, в який вони заселилися в 2007 році. В 2011 році шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_3 було розірвано, у зв'язку з тим, що відповідач створював неможливі умови для спільного проживання, застосовував фізичну силу до неї. Вона зверталася за допомогою до міліції та органів соціального захисту, але в квітні 2013 року була змушена разом з дитиною залишити вказане приміщення. На теперішній час разом з сином мешкає в орендованій квартирі, але надалі не має змоги оплачувати наймане житло. На підставі ст. 405 ЦК України, ч. 4 ст. 156 ЖК України, оскільки вона мешкала з сином в спірному будинку та зареєстрована в ньому як член родини, просила вселити її та неповнолітнього сина до будинку.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2016 року позов задоволено.

Вселено ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калініна/Столярна, 63/20.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 121,80 грн. з кожного.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожен окремо подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність рішення суду, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.

В скарзі ОСОБА_3 вказував, що суд безпідставно не прийняв до уваги той факт, що позивач добровільно залишила спірний будинок та була відсутня в ньому понад один рік і тому втратила право користування цим будинком, що призвело до неправильно вирішення справи. Посилаючись на вказані обставини, вважає незаконним оскаржуване рішення суду та просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 06.09.2002р. по 04.04.2011р. позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_6, 06.03.2003р.н.

Позивачка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2/Столярна 63/20 з 19.12.2002 року, що підтверджується відповідним записом в її паспорті та довідкою з місця проживання від 20.06.2015р. З цієї ж довідки вбачається, що у вказаному будинку зареєстрований спільний син подружжя ОСОБА_6 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-8).

З матеріалів справи вбачається, що власницею житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калініна/Столярна, 63/20 є ОСОБА_2, яка є матір»ю відповідача ОСОБА_7 (а.с.26-27, 35-37, 72-74).

Сторонами визнається той факт, що позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 вселилася у спірний будинок та зареєстрували своє постійне місце проживання в ньому зі згоди власника будинку ОСОБА_2 як члени сім»ї - син та невістка в 2002 році, та з того часу до весни 2013 року позивач користувалась цим будинком. При цьому, судом в ході розгляду справи ніяких домовленостей між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо умов, порядку та строків користування цим будинком не встановлено.

З моменту реєстрації у позивача і її неповнолітнього сина на підставі ст.156 ЖК України виникло право користування чужим майном (сервітут).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2011р. шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано ( а.с. 173).

Отже, між сторонами фактично мали місце сімейні стосунки, а позивач як колишній член сім'ї власника квартири, має право на користування квартирою і проживання в ній, оскільки факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням.

Проте, після розірвання шлюбу взаємини між колишнім подружжям ОСОБА_4 погіршились, між ними відбувались сварки та суперечки на очах у малолітнього сина ОСОБА_5. З приводу вказаних конфліктів позивач зверталась до органів внутрішніх справ, до судово-медичної експертизи. Ці обставини підтверджуються наданими письмовими доказами, а саме: постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2013р. (а.с.164-165), висновком про результати розгляду повідомлення від 09.12.2012 р. (а.с.168), висновком спеціаліста №1624/с (а.с.169).

Згідно з довідкою №1050/03-К від 08.06.2015р. Запорізького міського центру соціальних служб для сім»ї, дітей та молоді родина ОСОБА_4 перебувала під соціальним супроводом в період з 12.12.2012р. по 15.03.2013р., а підставою для взяття під соціальний супровід було звернення ОСОБА_4 щодо вчинення фізичного та психологічного насилля з боку її колишнього чоловіка ( а.с. 161).

Відповідно до витягу з протоколу психологічного обстеження ОСОБА_6, проведеного у період 18.03-23.03.2013р. та 22.04.-29.04.2013р., у дитини відслідковується емоційна нестабільність ймовірно спричинена проблемами у сімейних відносинах та випадками психологічного та фізичного насилля з боку батька по відношенню до матері, які відбувались в присутності хлопчика. Матері було рекомендовано відсторонити хлопчика від психотравмуючих сімейних обставин та тимчасово змінити оточення (а.с.156).

Зважаючи на вказані обставини та рекомендації психолога, ОСОБА_4 вимушено виселилась з будинку до орендованої квартири, а в подальшому до соціального житла через брак коштів на оренду. Вказане підтверджується довідкою КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги», у якій зазначено, що ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_6 перебувають на цілодобовому стаціонарі КЗ "Запорізький обласний центр соціально-психологічногої допомоги" з 17.11.2015р. як особи, що опинились в складних життєвих обставинах через відсутність власного житла (а.с.159-162).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції вважав, що позивач з дитиною через складні стосунки з колишнім чоловіком, що негативно впливало на психологічний стан дитини, вимушені були тимчасово виїхати із спірного будинку, та, визнавши такі причини відсутності у будинку поважними, суд вважав, що за позивачем зберігається право користування будинком, і тому вселив її та неповнолітнього сина до цього будинку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суд, встановивши, що між сторонами відбувались конфлікти, не встановив, хто був їх ініціатором та причини, з яких вони виникали, а також вказує, що з долучених постанов органів внутрішніх справ не вбачається, що з боку ОСОБА_3 відбулось будь-яке фізичне насильство до позивача.

Дослідивши вказані доводи, колегія встановила наступне.

З постанови слідчого СВ Комунарського РВ ЗДУ ГУМВС України в Запорізькій області від 29.04.2013р. вбачається, що, хоча кримінальне провадження було закрито, але встановлено, що сварка між колишнім подружжям 27.03.2013р. відбулась ( а.с. 164-165).

Із висновку дільничного інспектора Комунарського РВ ЗДУ ГУМВС України в Запорізькій області від 09.12.2012р. слідує, що в ході сварки між колишнім подружжям ОСОБА_3 позивачу були спричинені тілесні ушкодження обличчя, у зв»язку з чим з ОСОБА_3 було проведено профілактичну бесіду ( а.с. 168), а пошкодження м»яких тканин носу в ОСОБА_8 підтверджується висновком спеціаліста та інформацією КЗ «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» ( а.с 169-171).

Отже, вказані ствердження не спростовують висновків суду щодо наявності конфліктів у стосунках між сторонами у періоді після розірвання шлюбу, оскільки сама апелянт ОСОБА_2 наголошує на тому, що конфлікти в дійсності відбувались, але суд не встановив, хто був їх ініціатором та з яких причин вони виникали. Проте ці обставини, на які вказує ОСОБА_2 ( причини та ініціатор їх виникнення), не мають жодного правового значення, оскільки сам факт неприязних стосунків, які призводили до конфліктів, є достатнім вважати, що позивач тимчасово покинула будинок не добровільно, а саме через такі конфлікти, що негативно впливало на дитину та стало підставою для встановлення соціального супроводу відносно ОСОБА_3.

В ході розгляду цієї справи ОСОБА_2 пред»явила до суду свій позов про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_9 такими, що втратили право користування будинком по вул. Калініна/Столярна 63/20, провадження у справі за яким було зупинено до розгляду цієї справи, та жодна із сторін не оскаржила таке зупинення.

Тому на час постановлення оскаржуваного рішення у цій справі будь-якого іншого рішення про визнання ОСОБА_4 з неповнолітнім сином такими, що втратили право користування будинком, не існувало. Та суд за матеріалами справи встановив, що позивач та дитина зареєстровані до тепер в будинку, виїхавши з якого з поважних причин, не мають змоги вселитись через створення перешкод з боку відповідачів, а також вимушені мешкати у соціальному житлі, яке надається їм як особам, що попали у скрутне становище та не мають іншого житла та коштів на оренду зйомної квартири.

Наявність же перешкод щодо вселення позивача з сином до будинку підтверджується вже самою поведінкою відповідчів, які заперечують проти позову про вселення, не визнають права користування будинком за позивачем та її сином, не надають позивачеві ключів від будинку.

Тому суд, встановивши всі вказані обставини, а також те, що позивачка не має права користування або власності на інше житлове приміщення, захистив порушені права позивача шляхом її вселення з сином до спірного будинку.

Посилання ОСОБА_7 на те, що він має відносини з іншою жінкою, яка також проживає у спірному будинку, що, на його думку, унеможливлює вселення туди позивача з сином, не заслуговують на увагу з огляду на те, що власником не визнано припиненим сервітутне право позивача на користування приміщенням.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд, вирішуючи вказаний спір, помилково застосував норми матеріального права, а саме, ст. 107 ЖК України, оскільки позивач не вибувала на інше постійне місце проживання, не маючи такого постійного місця проживання, як встановлено в ході розгляду справи. Крім того, визнаючи поважними причини відсутності позивача у будинку, суд також помилково послався на ст.. 71 ЖК України, якою не регулюються правовідносини щодо житла, яке є приватною власністю члена сім»ї.

В своєму позові як його підставу позивач визначала ст. 405 ЦК України, якою і врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У відповідності до вимог ст. 405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім»ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, саме цими нормами слід керуватись при вирішенні спору. Тому, оскільки за обставинами справи судом правильно встановлено, що ОСОБА_4 свого часу вселилась до будинку як член сім»ї власника житла та зі згоди власника ОСОБА_2, з якою не було узгоджено умов вселення, порядку користування житлом, строків проживання, то позивач на законних підставах набула права користування цим будинком (сервітут), яке збереглось за нею у зв»язку з поважністю причин її відсутності у цьому житлі.

Таким чином, оскаржуване рішення у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обгрунтування задоволення позову ОСОБА_4

Всі решта доводів обох апеляційних скарг відповідачів не спростовують висновків суду щодо необхідності захисту прав позивача та її неповнолітнього сина у порушеному праві користування житлом.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування задоволення позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

ОСОБА_10