Рішення № 56931681, 29.03.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/8747/15-ц

Провадження № 2/333/534/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 р. м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Кулик В.Б.,

при секретарі Довгаль А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення вартості безпідставно набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання недійсним договору майнового лізингу № 001912, підписаного між сторонами 29.10.2015 року та стягнення з відповідача суми 45 200 грн. безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що 29.10.2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» був підписаний договір фінансового лізингу № 001912, предметом якого є транспортний засіб Volkswagen Tiguan, комплектація/модифікація «Trace Life», обєм двигуна 2.0 D, тип КПП АТ, привід 4х4. Ціна вказана 17 500 доларів США. На підставі виставленого відповідачем рахунку, згідно з квитанцією від 29.10.2015 року позивачем на рахунок відповідача було сплачено суму 50 000 грн. На вимогу позивача про повернення грошових коштів в повному обсязі 25.11.2015 року відповідач повернув лише 4 800 грн. Позивач вважає підписаний сторонами договір таким, що не відповідає вимогам закону та може бути визнаний недійсним, а грошові кошти відповідач повинен повернути, як безпідставно отримане майно. Так, всупереч ст. 799 ЦК України договір не був посвідчений нотаріально. Між сторонами не було узгоджено та підписано Додаток № 3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами». Договір не містить істотних умов щодо детальних особливостей предмету лізингу (рік випуску автомобіля, колір або інші індивідуальні ознаки), що визнані істотними договором та законом. Договір є несправедливим.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. ст. 1-3, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 215, 216, 638, 759, 760, 799, 806, 807, 1212, ст. ст. 1, 4, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідач ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», відповідно до наданих письмових заперечень, вважає позов необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підкріплений жодним належним та допустимим доказом. Зазначає зокрема, що під час укладення договору сторонами дотримані всі вимоги, які ставляться чинним законодавством України. Договір містить детальний опис умов отримання предмету лізингу та порядок оплати за предмет лізингу. Позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання і порядок сплати коштів за укладеним договором. Чинне законодавство України не містить вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. Додаток № 3 підписано між сторонами не було, оскільки момент виникнення необхідності підписання сторонами Додатку № 3 виникає після укладення акту приймання-передачі предмету лізингу. Позивачем не доведено того, що умови договору є несправедливими по відношенню до нього. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи, викладені в позовній заяві та в додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, відповідно до наданої заяви просить суд розглянути справу без його участі, на підставі наданих сторонами доказів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

29.10.2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (лізингодавець) і ОСОБА_1 (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 001912, предметом якого є транспортний засіб Volkswagen Tiguan, комплектація/модифікація «Trace Life», обєм двигуна 2.0 D, тип КПП АТ, привід 4х4. Специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 17 500 доларів США, що є гривневим еквівалентом суми 420 000 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 8.1 договору, всі платежі підлягають сплаті в українських гривнях.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу суму 50 000 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.454527855 від 29.10.2015 року.

Згідно з п. 9.7 договору, вказані грошові кошти були зараховані відповідачем як адміністративний платіж в розмірі 42 000 грн., аванс в розмірі 8 000 грн.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та надати реквізити особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 001912 від 29.10.2015 року (заява отримана відповідачем 03.11.2015 року.).

Листом від 17.11.2015 року відповідач повідомив позивача про те, що договір вважається розірваним з 03.11.2015 року. Цим же листом позивача повідомлено про те, що адміністративний платіж в розмірі 42 000 грн., згідно з умовами договору, поверненню не підлягає; авансовий платіж буде повернуто у розмірі 4 800 грн.

25.11.2015 року відповідачем перераховано позивачу суму 4 800 грн. авансового платежу.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно зі ст. 807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

За змістом ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Позивач вказує, що при укладанні договору не була дотримана обов'язкова нотаріальна форма його посвідчення, передбачена ст. 799 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що форма укладеного між сторонами договору не була порушена.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобовязаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.

Договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статей параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)», параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг», які не містять вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. При цьому, норма ст. 799 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)», який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, а загальною, яка прямо не регулює відносини лізингу.

Отже, норма ст. 799 ЦК України не може бути застосована до договору фінансового лізингу, оскільки, незважаючи на схожість цих відносин, законодавством вони розділені як такі, що мають окреме регулювання. Крім того, у цих правовідносинах є спеціальний закон - Закон України «Про фінансовий лізинг». Нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу в силу положень Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграфа 6 гл. 58 ЦК України не є обовязковим, а є можливим лише за домовленістю обох сторін.

Позивач посилається на те, що між сторонами не було узгоджено та підписано Додаток № 3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами», як істотної невідємної умови договору.

Проте, вказана обставина не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки відповідно до п. 10.3 та 10.4 договору сторони врахували особливість укладеного правочину та передбачили, що Додаток № 3 до договору сторони укладають на стадії купівлі/передачі предмету лізингу лізингоодержувачу, якщо його вартість залишиться незмінною, або виходячи з нової ціни товару, якщо така зміна відбудеться.

Тобто, Додаток № 3 на момент укладення договору сторонами підписано не було, оскільки момент виникнення необхідності підписання сторонами Додатку № 3 виникає після укладення акту приймання-передачі предмету лізингу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналіз змісту спірного договору свідчить про те, що сторонами досягнута згода по всім істотним умовам, що є необхідними для даного виду договорів.

Так, предмет лізингу визначений сторонами в пункті 1 договору. При цьому, слід зазначити, що на момент укладення договору у лізингодавця був відсутній транспортний засіб, який зазначений в договорі, оскільки особливістю укладення такого правочину є набуття товару у власність у майбутньому. Отже, на момент підписання договору сторонами не могли зазначити точну характеристику товару, його індивідуальні ознаки, рік випуску, тощо. Умова щодо наявності в Договорі інформації, про рік випуску транспортного засобу, а також його колір, на що вказує позивач, є взагалі не суттєвою для договорів фінансового лізину, та не вимагається законодавством, тому не є істотною.

З матеріалів справи не вбачається того, що під час укладення договору позивач наполягав на включення до тексту договору будь-яких додаткових умов щодо предмету лізингу, у т.ч. відомостей про рік випуску чи колір транспортного засобу.

Як зазначено в п. 1.1 договору, специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам.

Строк лізингу визначений в пункті 2 договору.

Розмір лізингових платежів визначений в пунктах 8, 9 .10 договору, Додатках № 1 і № 2 до договору.

Договір містить також й інші умови, які погоджені обома сторонами шляхом підписання кожної сторінки договору.

Посилання позивача на те, що всупереч вимогам закону ціну договору встановлено в іноземній валюті, судом до уваги не приймається, оскільки згідно з п. 8.1 договору та Додатків до договору, сторони передбачили те, що всі платежі підлягають сплаті в українських гривнях, відповідно до ст. ст. 524, 533 ЦК України. Вказане не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Посилання позивача на те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими, та є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності; 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Позивачем не було доведено у встановленому законом порядку одночасної наявності всіх ознак, які б могли свідчити про несправедливість умов спірного договору. Умови договору не можуть бути визнані недійсними лише з підстав заперечення їх дійсності однією із сторін.

За таких обставин, твердження позивача про недійсність договору через його невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не було доведено у встановленому законом порядку наявності підстав для визнання договору фінансового лізингу № 001912 від 29.10.2015 року недійсним.

Відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача суми 45 200 грн. грошових коштів, сплачених на виконання вказаного договору, в якості безпідставно набутих, оскільки ці кошти набуті відповідачем на встановлених законом підставах.

Позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 88, 208, 209, 212, 214- 215, 292, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення вартості безпідставно набутого майна відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судовогорішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Б. Кулик