Рішення № 56918252, 30.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/8875/14-ц 22-ц/774/641/К/16

Справа № 216/8875/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/641/К/16 суддя Філатов К.Б.

Категорія - 39 (ІІІ) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

Іменем України

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Чубіна А.В.

за участю: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Товариство закритих стоянок транспортних засобів «Автомобіліст», про поділ спадщини, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Товариство закритих стоянок транспортних засобів «Автомобіліст», про поділ спадщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після смерті її батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилося спадкове майно, яке складається з 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Інші частини вказаної квартири належать позивачу та відповідачу по 1/3 частині кожній. Також до складу спадщини входять 1/2 частина автомобіля марки УАЗ 330301, тип: бортовий-малотоннажний-В, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, і 1/2 частина гаража НОМЕР_2 в Гаражно-будівельному кооперативі «Автомобіліст», оскільки вказані автомобіль і гараж були набуті померлим у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, у зв'язку з чим кожному з подружжя належать 1/2 частина сумісно нажитого майна.

Спадкоємцями першої черги за законом є позивач ОСОБА_2 та відповідач - її мати ОСОБА_3, як дружина померлого. У строки передбачені законом сторони звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Таким чином, відповідачу з часу відкриття спадщини належить 3/4 частини рухомого майна, 1/6 частина квартири та 3/4 частини гаражу, а позивачу - 1/4 частина рухомого майна, 1/6 частина квартири і 1/4 частина гаражу.

Позивач бажає припинити своє право власності на спадщину зі сплатою відповідної матеріальної компенсації у розмірі 27140 грн., виходячи з вартості належної їй частини у спадковому майні.

Враховуючи, що відповідач відмовляється розподілити спадщину у запропонованому позивачем порядку, ОСОБА_2 просила суд визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на: автомобіль марки УАЗ 330301, тип: бортовий-малотоннажний, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; 1/3 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1; гараж НОМЕР_3 у Товаристві закритих стоянок транспортних засобів «Автомобіліст» та стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача грошову компенсацію у сумі 27140 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Зокрема, апелянт посилається на те, що в порушення ст.212 ЦПК України, суд не надав належної оцінки доказам та не відобразив результати оцінки доказів у судовому рішенні. На думку позивача, з рішення суду не зрозуміло, з яких підстав суд дійшов висновку про те, що не були порушені чи не визнані права, свободи чи інтереси позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Також, ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду є необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами, які були досліджені в судому засіданні. Висновки суду про те, що з пояснень сторін випливає, що спір між ними відсутній - є припущеннями, оскільки пояснення сторін не є засобом доказування, а факту відсутності між позивачем та відповідачем спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнавали.

Крім того, оскаржуване рішення суперечить положенням ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, на думку апелянта, судом було порушено принцип розгляду справи протягом розумного строку.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.6) Спадкоємцями першої черги після померлого є його дружина - відповідач ОСОБА_3 (а.с.8) та його дочка - позивач ОСОБА_2 (а.с.9)

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 лютого 1997 року №Ц-147, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2. (а.с.10) Відповідно до висновку незалежної експертизи №538 від 05.12.2014 року дійсна вартість вказаної квартири станом на 05.12.2014 року складає - 110759,00 грн. (ас15)

Згідно свідоцтва про право особистої приватної власності на будівлю - гараж від 31 травня 1993 року, ОСОБА_4 належить гараж НОМЕР_3 у Гаражно-будівельному кооперативі «Автомобіліст». (а.с.13) Відповідно до висновку незалежної експертизи №539 від 05.12.2014 року дійсна вартість зазначеного гаражу складає - 32602,00 грн.

З угоди купівлі-продажу від 08 грудня 2009 року, укладеній на Українській товарній біржі «Контрактова», вбачається, що ТзОВ «Спецмотаж проектбуд» продали, а ОСОБА_4 придбав транспортний засіб моделі УАЗ 330301, 1986 року випуску, ід. код НОМЕР_4, державний номерний знак: НОМЕР_1. (а.с.14) Відповідно до п.5 вказаної угоди вищезазначений транспортний засіб повинен бути зареєстрований покупцем у відповідних органах згідно діючого законодавства. Однак за життя ОСОБА_4 не зареєстрував автомобіль у встановленому законом порядку.

Оскільки вказаний автомобіль та гараж були набуті померлим ОСОБА_4 у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_3, який було зареєстровано 25 серпня 1989 року (а.с.8), то до складу спадщини входять лише по 1/2 частини вказаного майна.

Зі спадкової справи №31-2014 заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.97-166) вбачається, що 13.05.2014 року позивач та відповідач, кожна окрема, звернулись до Приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Перекопської І.С. із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4, а ОСОБА_6 відмовилась від прийняття спадщини після померлого.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно - 1/3 частина спірної квартири, 1/2 частині вказаного автомобіля та 1/2 частина гаражу, тобто позивачу, як одному зі спадкоємців, належить 1/4 частина автомобіля, 1/6 частина квартири і 1/4 частини гаражу, і так як дане майно є неподільним, позивач має право на одержання від ОСОБА_3 грошової компенсації своєї частки у спадщині у розмірі 27140 грн., з одночасним визнанням за відповідачем права власності на вказане майно.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що сторони ставили питання про винесення одного й того ж рішення, тобто спір між ними відсутній та вони могли оформити право на спадщину у нотаріуса. Посилання сторін на те, що нотаріус відмовляється оформляти право власності на одну із спадкоємиць, на думку суду першої інстанції, спростовується спадковою справою, з якої вбачається, що нотаріус не відмовляла оформлювати спадщину на ОСОБА_3, а саме сторони заявили про наявність у них спору щодо розподілу спадщини, який фактично відсутній.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Однак, не погоджується з мотивами відмови у позові, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Разом з тим, главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Аналогічні роз'яснення викладені у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» де вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

При поділі спадщини між спадкоємцями необхідно враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК України про те, що коли спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності, зокрема ст. 364, 365 ЦК України.

Як вбачається з спадкової справи №31-2014, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину після ОСОБА_4 не видавалось, а позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 звертались до нотаріуса лише із заявами про видачу їм свідоцтв про право на спадщину, кожній на 1/2 частку автомобіля УАЗ 330301, 1986 року випуску, ід. код НОМЕР_4, державний номерний знак: НОМЕР_1 (а.с.145,149), однак постановами приватного нотаріуса Перекопської І.С. від 03.12.2014 року їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину кожній на 1/2 частку автомобіля, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа щодо належності цього майна спадкодавцеві. Однак з позовом в цій частині з інших підстав позивач не зверталася.

Із заявами щодо видачі їм свідоцтв про право на спадщину на частку померлого у квартирі АДРЕСА_2 та частку у гаражі НОМЕР_3 у Гаражно-будівельному кооперативі «Автомобіліст» сторони до нотаріуса не звертались.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. (ч. 2 ст.11 ЦПК України)

Зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_2 не заявлялось позовних вимог щодо визнання за нею та її матір'ю права власності на майно померлого батька в порядку спадкування, а свідоцтва про право на спадщину після померлого сторонам також не видались, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 щодо поділу спадщини, стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості її частки у спадковому майні в порядку, передбаченому ст.364 ЦК України та одночасним визнанням за ОСОБА_3 права власності на цю частку у майні, заявлені позивачем передчасно та не підлягають задоволенню до моменту визнання за сторонами права власності на майно померлого в порядку спадкування у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, однак помилявся щодо підстав для відхилення позову, не врахувавши його передчасності.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду є необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами, які були досліджені в судому засіданні, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування покладений саме на сторони, а не на суд.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що факт відсутності між позивачем та відповідачем спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнавали, колегія суддів не може взяти до уваги, так як вони не спростовують висновків суду щодо передчасності заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не надав належної оцінки доказам та не відобразив результати оцінки доказів у судовому рішенні, також відхиляються колегією суддів, оскільки доказів, які б свідчили про отримання сторонами свідоцтв про право на спадщину на майно померлого та наявності підстав для поділу спадщини, позивачем до суду не надано.

Посилання позивача на те, що оскаржуване рішення суперечить положенням ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не знайшло свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не приймається до уваги колегією суддів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спадщини. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2016 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є.Ляховська

Л.В. Михайлів