Постанова № 56916121, 23.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2016 р. Справа№ 927/1173/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зубець Л.П.

при секретарі: Вінницькій О.В.

за участю представників:

від позивача - Неклонський В.І.,

від відповідача - ОСОБА_3,

від третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 11.11.2015

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2015

у справі № 927/1173/15

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - громадянин ОСОБА_6

про відшкодування шкоди в розмірі 136188грн.91коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.10.2015р. (суддя Репех В.М.) задоволено позов ПрАТ «СТ «Іллічівське» та стягнуто з ФОП ОСОБА_5 суму страхового відшкодування, виплаченого позивачем, як страховиком, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та не покритого полісом, в розмірі 136188грн.91коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2723грн.76коп. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з скаргою, в якій просить його скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт зазначив, що судом розглянуто справу за відсутності представника відповідача, якого належним чином не повідомлено про час судового засідання. Крім того, відповідач вказує на відсутність його вини у настанні дорожньо-транспортної пригоди. Так, винуватець дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 (третя особа) на час настання ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем. Проте, ОСОБА_6 допустив завдання шкоди ОСОБА_7 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди керуючи автомобілем DAF не під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Таким чином, на думку відповідача, не має правових підстав для відшкодування Відповідачем шкоди, завданої її працівником, адже така шкода була завдана не під час виконання трудових обов'язків. Отже, Позивач, як страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право вимоги до водія ОСОБА_6, як особи винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди і відповідальної за заподіяний збиток.

В письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, третя особа визнала свою винну в скоєнні ДТП та зазначила про те, що автомобіль використано у власних цілях та у вільний від виконання трудових обов'язків час.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Судом встановлено, що 27.02.2014 року між ПрАТ "СТ "Іллічівське" та ОСОБА_7 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № ЦО-05-0000012207, предметом якого є страхування транспортного засобу «MAZDA» CX-5», державний № НОМЕР_1.

02 лютого 2015 року в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «MAZDA» CX-5» під керуванням ОСОБА_7 та транспортного засобу "DAF", державний № НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6.

Згідно Постанови Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/2044/15-п від 09.02.2015 року дана дорожньо-транспортна пригода сталась через порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 2.3 (а, б) Правил дорожнього руху України.

Згідно довідки ВДАЇ № 57169113 власником транспортного засобу "DAF" є ОСОБА_5.

19 лютого 2015 року Позивачем на підставі звіту № 53 від 13.02.2015 року про оцінку транспортного засобу, рахунку фактури № 633752_РФ_00300760 від 09.02.2015 року та рахунку-фактури № 633821 _РФ_00300761 від 09.02.2015 року складено страховий акт № ЦО-53518-ЦО-05-0000012207-02 від 16.02.2015 та розрахунок суми страхового відшкодування.

Згідно розрахунку суми страхового відшкодування загальна його сума складає 185188грн.91коп.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в зазначеному розмірі, а саме: 20000,00 грн. платіжним дорученням № 4176 від 03.03.2015 року; 82559,00 грн. платіжним дорученням № 4416 від 10.03.2015 року; 10000,00 грн. платіжним дорученням № 4603 від 13.03.2015 року; 10000,00 грн. платіжним дорученням № 4752 від 17.03.2015 року; 5000,00 грн. платіжним дорученням № 4805 від 18.03.2015 року; 52629,00 грн. платіжним дорученням № 4877 від 20.03.2015 року.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу DAF - винної сторони, застраховано у ПрАТ "СК"Арсенал Страхування" за полісом № АС/9259732.

Згідно умов полісу ліміт за шкоду заподіяну майну становить - 50000 грн., франшиза - 1000 грн.

При цьому ст. 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, різниця яку не покриває поліс становить 185188грн.91коп. - 50000грн. - 1000грн. = 136188грн.91коп.

23 червня 2015 року Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) № 2081/535ІЛ.

Відповідач дану претензію отримав 01.07.2015, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, однак відповіді не надав, зазначене вище страхове відшкодування не виплатив.

За викладених обставин позивач звернувся з позовом до суду про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в ДТП, в розмірі 136188грн.91коп.

При цьому необхідно зазначити, що відповідно до трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6, працівник зобов'язаний виконувати обов'язки водія автотранспортних засобів з повною матеріальною відповідальністю за автотранспортний засіб.

Даний договір зареєстрований 04.06.2013 року за № 25021300274 Прилуцьким міськрайонним центром зайнятості.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили, або умислу потерпілого.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили або 2) умислу потерпілого. У першому випадку слід довести: а) наявність обставин непереборної сили; б) її надзвичайний характер; в) неможливість попередити за даних умов; г) причинний зв'язок між даною обставиною і завданою шкодою. Уданому випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Так, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідач є не тільки страхувальником, а й власником транспортного засобу, яким під час ДТП керував його працівник, тому він відповідальний за завдані збитки (Постанова Верховного Суду України від 07.10.2014 року у справі № 3-135гс.14)

Таким чином, до позивача, після виплати страхового відшкодування, у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу «MAZDA» CХ-5» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02.02.2015 у м. Києві.

При цьому місцевим господарським судом вірно зазначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).

Так, Відповідачем не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про забезпечення належної охорони транспортного засобу та належні докази неправомірного заволодіння ним, доказів звернення до правоохоронних органів.

Враховуючи викладені обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Що стосується заперечень викладених відповідачем в поданій апеляційній скарзі про те, що судом розглянуто справу за відсутності представника відповідача, якого належним чином не повідомлено про час судового засідання, то суд апеляційної інстанції критично відноситься до таких заперечень.

Так, відповідно до вимог ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладається, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні. Враховуючи те, що представник відповідача був присутнім в судовому засіданні суду першої інстанції, що передувало засіданню в якому прийнято рішення, мав можливість надати суду всі необхідні пояснення щодо суті спору (як в усному так і письмовому порядку), достатність матеріалів справи для її розгляду по суті, в апеляційного господарського суду відсутні підстави для скасування правомірного рішення суду з підстав відсутності представника відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.10.2015 у справі №927/1173/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - без задоволення.

2. Справу №927/1173/15 повернути господарському суду Чернігівської області.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді Б.О. Ткаченко

Л.П. Зубець