Постанова № 56914364, 31.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24028/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Бабенко К.А

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г., секретаря Нестеренко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного банку України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування Наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача та представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а Постанову суду першої інстанції - в її резолютивній частині змінити з наступних підстав.

Постановою Правління Національного банку України «Про внесення змін до структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України» від 10 червня 2015 року №364, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.60), зокрема виключено зі структури Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 23 листопада 2011 року №420 (зі змінами), Управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин і Управління правового забезпечення зі скороченням штату працівників.

А Наказом Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області «Про скорочення штату та чисельності працівників управлінь моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин та правового забезпечення» від 24 червня 2015 року №152-к, копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с.66), зокрема скорочено штат та чисельність працівників управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин та управління правового забезпечення.

26 червня 2016 року Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області Позивача попереджено про його звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 та ст. 492 КЗпП України, що підтверджується особистим підписом Позивача на Попередженні, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.27).

Наказом Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області «Про звільнення ОСОБА_2.» від 24 вересня 2015 року №273-к, копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с.18), ОСОБА_2, головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин звільнено з роботи 24 вересня 2015 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України; виплачено ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані 6 календарних днів щорічної основної відпустки за робочий рік з 12.02.2015 до 24.09.2015, вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП України).

Згідно з частиною четвертою ст. 64 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №679-XIV, службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України "Про державну службу", якщо цей Закон не встановлює іншого.

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII (надалі - Закон №3723-XII), державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Статтею 30 Закону №3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України, та спеціальні, які визначені як в Законі, так і в інших правових актах.

Згідно з п. 1 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

А відповідно до частини другої ст. 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою ст. 492 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як зазначено в п. 19 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року №6-491цс15 у справі за позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Кредит Дніпро» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

А в Постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року №6-40цс15 у справі за позовом до відділу освіти Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як зазначено Відповідачем в Запереченнях на позовну заяву (а.с.67), пунктом 1 Наказу Національного банку України від 09 вересня 2014 року №1634-к передбачено, що усі вакантні посади у системі Національного банку України з 10 вересня 2014 року і пізніше підлягають скороченню, у зв'язку з чим Відповідачем іншу роботу Позивачу не пропонувалось.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості зазначених вище тверджень Відповідача, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачено подібних застережень, у зв'язку з чим адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскарженого Позивачем Наказу Відповідача і зобов'язання Відповідача поновити її на посаді з 25 вересня 2015 року підлягають задоволенню.

Щодо адміністративного позову в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок №100), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

А згідно з п. 2 розділу 2 Порядку №100, зокрема у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пп. 2.27. п. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №10, днем звільнення вважається останній день роботи.

Згідно зі ст. 47 Кодексу законів про працю України, зокрема обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Таким чином, останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата Позивачу є липень та серпень 2015 року.

Відповідно до п. 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При задоволенні адміністративного позову щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу суд першої інстанції мав навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Проте, судом першої інстанції в порушення норм процесуального права в оскаржуваній Постанові не зазначено суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті Позивачу Відповідачем.

Відповідачем до суду апеляційної інстанції надано Довідку від 23.03.2016 року №60-0042/408 про середню заробітну плату Позивача за період липень та серпень 2015 року.

Як вбачається з зазначеної Довідки, Позивачем за період липень - серпень 2015 року фактично відпрацьовано 33 дні (23 дні у липні 2015 року + 10 днів у серпні 2015 року). Загальна сума нарахованої Відповідачем заробітної плати Позивачу за зазначений період складає 18310,91 грн. (8520,29 грн. + 9790,62 грн.). Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача за період липень - серпень 2015 року становить 554,87 грн. (18310,91 : 33).

Як вже зазначалось вище, Наказом Відповідача Позивача звільнено 24 вересня 2015 року, а судове рішення суду першої інстанції ухвалено 16 грудня 2015 року. Таким чином, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 вересня 2015 року по 15 грудня 2015 року (65 днів), яка підлягає виплаті Позивачу Відповідачем, становить 36066,55 грн. (554,87 грн. х 65 днів).

Згідно зі ст.201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є, зокрема правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, в зв'язку з чим Постанова суду першої інстанції в її резолютивній частині змінюється.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного банку України задовольнити частково, Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року в її резолютивній частині змінити, викласти четвертий абзац в наступній редакції: «Стягнути з Національного банку України (код за ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_2 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 36066,55 грн. (тридцять шість тисяч шістдесят шість гривень 55 копійок) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.».

В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанову складено у повному обсязі 05.04.2016 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.