Постанова № 56913322, 31.03.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року

Справа № 803/291/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум» до Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міленіум» (далі – ТзОВ «Міленіум») звернулося в суд з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнятого Ковельською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області (далі – Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області) 6 січня 2016 року за №000034315, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 61 144 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем – 40 763 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 20 381 грн. 50 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 18 грудня 2015 року №112/15/30707542 «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ». Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на суму 40 763 грн. за листопад 2012 року.

Позивач вважає, що висновок контролюючого органу про заниження ПДВ на суму 40 763 грн. у податковій декларації за листопад 2012 року є неправомірним та суперечить чинному законодавству.

Відповідач в поданому письмовому запереченні від 18 березня 2016 року №2680/03-10-011 пред’явленні позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що ТзОВ «Міленіум» сформовано податковий кредит з ПДВ за листопад 2012 року в сумі 40 763 грн. за рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова мережа» (далі – ТзОВ «Агропромислова мережа»), в якого згідно із актом ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19 вересня 2013 року №1457/26-57-22-03-07/38271684 не підтверджено податкові зобов’язання з ПДВ за листопад 2012 року. Таким чином, вважає, що в ході перевірки не підтверджено факт реального здійснення господарської діяльності між ТзОВ «Міленіум» та ТзОВ «Агропромислова мережа» в листопаді 2012 року. Посилається на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача 31 березня 2016 року подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання призначене на 31 березня 2016 року прибула представник відповідача.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі, відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та відсутні потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в Ковельською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за листопад 2012 року ТзОВ «Міленіум», за результатами якої складено акт від 18 грудня 2015 року №112/15/30707542.

Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на суму 40 763 грн. за листопад 2012 року.

Не погодившись із висновками перевірки, позивач подав заперечення від 29 грудня 2015 року №4 на акт перевірки від 18 грудня 2015 року №112/15/30707542, проте листом від 5 січня 2016 року №7/03-06-15 Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області повідомила, що порушення викладені у висновку акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підстави для задоволення заперечення відсутні.

За наслідками перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 6 січня 2016 року за №000034315, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 61 144 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем – 40 763 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 20 381 грн. 50 коп.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій) (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 86.10 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Акт про результати камеральної перевірки може стати підставою для донарахування податкових зобов’язань, про що платнику повідомляють податковим повідомленням-рішенням. Повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом 10 робочих днів, наступних за днем вручення акта перевірки (пункт 86.8 статті 86 Податкового кодексу України). До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання і штрафних (фінансових) санкцій (пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України).

Отже, характерною ознакою камеральної перевірки є те, що вона здійснюється виключно за даними податкових декларацій без дослідження даних, відображених в документах бухгалтерського обліку.

Висновки перевірки про неправомірне формування податкового кредиту базуються на акті перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19 вересня 2013 року №1457/26-57-22-03-07/38271684 по ТзОВ «Агропромислова мережа», яким встановлено укладення цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту за листопад 2012 року. Реальність вчинення господарських операцій між ТзОВ «Агропромислова мережа» та його контрагентами відсутня, а наслідками для податкового обліку є лише фактичний рух активів, задекларований на папері. Звіркою з ТзОВ «Агропромислова мережа» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із платниками податків за вересень – грудень 2012 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Однак, суд не погоджується з такими висновками Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом встановлено, що господарські операції позивача з ТзОВ «Агропромислова мережа» за договором поставки нафтопродуктів від 10 жовтня 2012 року №10-10АПМ на загальну суму 244 580 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 40 763 грн. 33 коп., підтверджується первинними документами податкового обліку, а саме: видатковою накладною від 12 листопада 2012 року №47 та податковою накладною від 12 листопада 2012 року №1.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Контролюючий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту перевірки контрагента позивача, - ТзОВ «Агропромислова мережа», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв’язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов’язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з’ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, посилання контролюючого органу на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов’язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз’яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов’язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті від 18 грудня 2015 року №112/15/30707542 висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження в ході з’ясування обставин у справі по суті, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 січня 2016 року за №000034315.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 128, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 6 січня 2016 року за №000034315.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум» (44810, Волинська область, Турійський район, селище міського типу Луків, вулиця Смідинська, будинок 6, код ЄДРПОУ 30707542) за рахунок бюджетних асигнувань Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (44500, Волинська область, місто Ковель, вулиця Чубинського, будинок 1, код ЄДРПОУ 39497686) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк