Постанова № 56912646, 05.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року місто Київ №826/22317/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Мазур А.С., Погрібніченка І.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» доДержавної фіскальної служби України (відповідач-1) головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (відповідач-2) державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (відповідач-3)провизнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить:

- рішення (лист) державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 14.02.2015 вих.№10473/10/26-55-18-04 «Про відмову у прийнятті» визнати незаконним і скасувати;

- рішення головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.04.2015 вих.№7066/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги визнати незаконним і скасувати;

- рішення Державної фіскальної служби України від 16.07.2015 №14851/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги визнати незаконним та скасувати;

- зобов'язати державну податкову інспекцію у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві включити відомості з поданої товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (код ЄДРПОУ 36676101) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць січень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації останнього з податку на додану вартість за січень 2015 року, оскільки форма останньої відповідала положенням податкового законодавства, які діяли станом на момент її подання.

Відповідач-3 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що неприйняття вказаної декларації було правомірним, оскільки остання була подана за формою, яка ще не була діючою станом на момент її подання. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем-3 повідомлено, що з 01.01.2015 введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, зокрема шляхом подання податкових декларацій з податку на додану вартість всіма платника податку виключно в електронній формі, що не було виконано позивачем у даному випадку.

Відповідачі -1 та -2 проти задоволення позовних вимог, заявлених щодо них, також заперечували, вказавши на те, що оскаржувані рішення головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.04.2015 вих.№7066/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та Державної фіскальної служби України від 16.07.2015 №14851/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги не породжують прав та обов'язків для позивача, а тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи №826/22317/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За твердженнями позивача, що не заперечувалося відповідачами під час судового розгляду справи, товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» засобами поштового зв'язку подано до державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, правонаступником якої наразі є державна податкова інспекція у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві листом від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04 повідомлено товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» про те, що надіслана вказаним товариством податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2015 року складена за формою, затвердженою наказом, який станом на момент її подання ще не набрав чинності, у зв'язку з чим остання не може бути прийнята як податкова декларація.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного, позивачем подано відповідні скарги до головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України, розглянувши які головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги від 27.04.2015 №7066/10/26-15-11-03-11, а Державною фіскальною службою України - рішення про результати розгляду скарги від 16.07.2015 №14851/6/99-99-11-02-02-15, якими рішення (лист) державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04 залишено без змін, а скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» - без задоволення.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають задоволенню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

У відповідності до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання (пункт 48.1 статті 48 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» подано до відповідача-3 податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість, до якого наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13 внесено зміни до форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966.

У відповідності до пункту 6 наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13, цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Так, даний наказ опубліковано в Офіційному віснику України, 2015, №6 (30.01.2015), ст. 137, з огляду на що наказ Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13, яким внесено зміни до форми податкової декларації з податку на додану вартість, набрав чинності з 30.01.2015.

При цьому, твердження відповідача-3 про набрання наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13 чинності з 01.03.2015 з посиланням на приписи пункту 46.6 статті 46 Податкового кодексу України, якими передбачено, що до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення, суд вважає необґрунтованими, оскільки, як було зазначено вище, безпосередньо положеннями даного наказу Міністерства фінансів України визначений момент набрання ним чинності, а саме: з 30.01.2015.

З огляду на вказане, з урахуванням того, що позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2015 року подана у лютому 2015 року, тобто вже після набрання чинності наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13, суд дійшов до висновку про відповідність вказаної декларації формі, яка діяла станом на момент її подання, відтак, відмова у прийнятті даної декларації з підстави, зазначеної у листі державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04, є неправомірною.

На підставі викладеного суд вказує про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, оформленого листом від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04.

При цьому, суд звертає увагу, що, згідно з пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України, у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином.

Таким чином, резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

При цьому, вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою слід розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Відповідні висновки суду можуть бути викладені в мотивувальній частині рішення з посиланням на абзац десятий частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав позивача. У резолютивній частині відображається власне протиправність відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату. Суди повинні розглянути питання щодо протиправності відмови у прийнятті податкової декларації, незважаючи на те, в якій словесній формі сформульовані позовні вимоги позивача, якщо зі змісту таких вимог вбачається, що вони спрямовані на відновлення прав платника податків, порушених внаслідок такої відмови.

Про зазначене йдеться в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12.

Водночас, слід зазначити, що за твердженнями позивача податкова декларація останнього з податку на додану вартість була подана 10.02.2015, а за твердженнями відповідача - 13.02.2015, що не підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, під час адміністративного (досудового) оскарження листа (рішення) державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04 контролюючими органами встановлено порушення позивачем порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року.

Так, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 Податкового кодексу України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 Податкового кодексу України).

Отже, позивачем у даному разі порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: засобами поштового зв'язку, замість електронної форми, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою, що також виключає можливість зобов'язання державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві включити відомості з поданої товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (код ЄДРПОУ 36676101) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць січень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.04.2015 вих.№7066/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та Державної фіскальної служби України від 16.07.2015 №14851/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Також, пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що останніми залишено без змін рішення (лист) державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04.

Отже, вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.04.2015 вих.№7066/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення Державної фіскальної служби України від 16.07.2015 №14851/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, оформленого листом від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04, та про відмову у задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина третя статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій від 16.09.2015 №832\з33 та від 03.11.2015 №48, товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» в якості судового збору сплачено 4 872,00 грн.

Отже, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору, що підлягає поверненню позивачу, становить 1 218,00 грн.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, оформлене листом від 14.02.2015 №10473/10/26-55-18-04.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити здійснені товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (код ЄДРПОУ 36676101, адреса: 01004, місто Київ, вулиця Рогнідинська, 4А) документально підтверджені квитанціями від 16.09.2015 №832\з33 та від 03.11.2015 №48 судові витрати у розмірі 1 218,00 грн. (однієї тисячі двохсот вісімнадцяти грн. 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39669867, адреса: 01011, місто Київ, вулиця Лєскова, 2).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Суддя Мазур А.С.

Суддя Погрібніченко І.М.