Ухвала суду № 56910487, 30.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 876/3533/15 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У листопаді 2014 року позивач ТзОВ «Мурена» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004202201 від 21.11.2014 р. частково на суму 166790 грн. збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, в тому числі 111193 грн. за основним платежем та 55597 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004212201 від 21.11.2014 р. повністю, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) на суму 510 грн..

Відповідач ДПІ у Галицькому районі м.Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2015 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області від 21.11.2014 р. № 21.11.2014 № 0004202201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 166790 грн., в тому числі за основним платежем - 111193 грн. та за штрафними санкціями - 55597 грн.. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області від 21.11.2014 р. № 0004212201.

З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Галицькому районі м.Львова та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що висновки постанови суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам у справі та суперечать нормам матеріального і процесуального права, а тому постанова суду від 10.03.2015 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем ТзОВ «Мурена» не надано відповідачу ДПІ у Галицькому районі м.Львова до перевірки вичерпного переліку первинних документів, які слід було скласти відповідно до умов договору постачання № 54/06 від 14.06.2012 р. укладеного між позивачем та ПП «Строймонтаж», а також доказів на підтвердження здійснення транспортування товару. Разом з тим, надані ТзОВ «Мурена» первинні документи не можуть належним чином засвідчувати факт здійснення поставки товару. Таким чином, відповідачем було встановлено порушення позивачем п.138.2, п.п.138.10.2 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 ПК України, у зв'язку з чим завищено витрати на суму 396758,41 грн.. Крім цього, відповідно до наданих позивачем до перевірки звітів по покупцях собівартість придбаних та реалізованих товарів за 2013 р. становить 62812405 грн., а згідно даних оборотно-сальдових відомостей - 62968274 грн.. Таким чином, ТзОВ «Мурена» порушив п.138.2, п.138.6, п.138.8 ст.138 ПК України та завищив собівартість придбаних та реалізованих товарів за 2013 р. на 155869 грн.. Також звертає увагу апелянт на те, що судом першої інстанції не було досліджено акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 09.07.2013 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Строймонтаж», а також не надано уваги доводам щодо відсутності основних засобів, трудових ресурсів у цього підприємства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 10.03.2015 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 13.10.2014 р. по 24.10.2014 р. відповідачем ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну документальну перевірку позивача ТзОВ «Мурена» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2013 р..

За наслідками перевірки складено Акт № 1804/13-04-22-01/32408170 від 07.11.2014 р. у висновках якого зазначено, що підприємством порушено: - п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.10.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 141993 грн., в тому числі по періодах: за 4 квартал 2012 р. на суму 95832 грн., за 2013 р. на суму 46161 грн.; - п.44.1, п.44.3 ст.44, п.85.2 ст.85 ПК України, не забезпечено зберігання документів та не надано для проведення перевірки (а.с. 32-79 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 07.11.2014 року відповідачем винесено 21.11.2014 року відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 0004202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 212990 грн., в тому числі 141993 грн. за основним платежем та 70997 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0004212201, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) на суму 510 грн. (а.с. 80, 81 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний, нереальний і нікчемний характер розглядуваних господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Строймонтаж», щодо протиправності податкового повідомлення-рішення № 0004202201 від 21.11.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 166790 грн. (111193 грн. за основним платежем та 55597 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), та щодо протиправності податкового повідомлення-рішення № 0004212201 від 21.11.2014 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До складу витрат операційної діяльності відносяться собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 14.1.228 пункту 14.1 ст.14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг - витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Податкового кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.6 статті 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.44.1. ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 07.11.2014 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «Мурена» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях про те, що протягом перевіреного періоду позивачем завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за рахунок зайвого включення суми витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей, отриманих від контрагента ТОВ «Строймонтажь», всього на суму 396758,41 грн., а також відхилення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), відображених у декларації по податку з прибутку за 2013 р. (р.05.1), на суму 155869 грн.. На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем операцій з придбання послуг у ТОВ «Строймонтажь» не мали реального характеру і фактично не відбувались.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ТзОВ «Мурена» і ТОВ «Строймонтажь» на час укладення господарського договору і його виконання були діючим суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Строймонтажь» підтверджується: - договором постачання від 14.06.2012 року № 54/06, укладеного між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Строймонтажь» (як постачальником), згідно якого постачальник зобов'язується постачати покупцю продукти харчування; - видатковими та податковими накладними за грудень 2012 року, лютий 2013 року, виданими позивачу його контрагентом ТОВ «Строймонтажь»; - ветеринарними свідоцтвами від 14.12.2012 року, від 24.12.2012 р. та від 13.02.2013 р., виданими ТОВ «Строймонтажь», які засвідчують пред'явлення для огляду і відправлення філе пангасіуса та стейка пангасіуса; - товарно-транспортними накладними із зазначенням замовника і вантажоодержувача ТзОВ «Мурена», вантажовідправника ТОВ «Строймонтажь»; - виписками з банку за січень 2013 року про перерахунок ТзОВ «Мурена» коштів ТОВ «Строймонтажь» за рибну продукцію; - карткою рахунку 631 по ТОВ «Строймонтажь» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року; -матеріалами реалізації придбаної рибної продукції іншим особам (а.с. 82-100, 119-124 Т.1).

Крім цього, для перевезення товару позивач ТзОВ «Мурена» уклало з ПП «Тандем-Транс» угоду на транспортно-експедиційні послуги № 10/3 від 01.10.2012 року, з терміном дії до 30.09.2013 року, що підтверджується: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), угодами-замовленнями, видатковими накладними (а.с. 145-239 Т.1; а.с. 1-124 Т.2).

Також судом першої інстанції об'єктивно встановлено та враховано, що ПП «Тандем-Транс» здійснював перевезення товару від вантажовідправників ТОВ «Строймонтажь» та ТОВ «Рибний світ компані», що підтверджується: товарно-транспортними накладними та видатковими накладними за грудень 2012 року (а.с. 137, 138, 173-180 Т.2).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що усі надані позивачем документи відповідають вимогам до первинних документів, встановлених законодавством та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції ТзОВ «Мурена» з ТОВ «Строймонтажь» по придбанню ТМЦ та використання їх в господарській діяльності позивача.

Відповідно до ст.71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Строймонтажь», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ТОВ «Строймонтажь» на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними покликання апелянта на додатково поданий Акт № 203/22-6/36789788 від 09.07.2013 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Строймонтажь» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.04.2012 р. по 31.05.2013 р. (а.с. 139-150 Т.2), як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин між ТзОВ «Мурена» і ТОВ «Строймонтажь» являються належні первинні документи.

Щодо тверджень відповідача про відхилення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), відображених у декларації по податку з прибутку ТзОВ «Мурена» за 2013 рік (р.05.1) на суму 155869 грн., то судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач під час перевірки безпідставно не врахував і не прийняв до уваги суму 4455 грн. (відкоригована (зменшена) собівартість повернених товарів від покупців) та суму 160323,82 грн. (транспортно-заготівельні витрати) (а.с. 130-144 Т.1).

Правильність відображення позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, в рядку 05.1. «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» суми 62968274,04 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність включення ТзОВ «Мурена» суми витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Строймонтажь» всього на суму 396758,41 грн., а також про правильність відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, в рядку 05.1. «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» суми 62968274,04 грн..

У зв'язку із наведеним, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0004202201 від 21.11.2013 року в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 166790 грн., в тому числі 111193 грн. - за основним платежем та 55597 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також матеріалами справи спростовано твердження відповідача про ненадання ТзОВ «Мурена» до перевірки вичерпного переліку первинних документів на підтвердження його взаємовідносин з ТОВ «Строймонтажь», а тому є протиправним податкове повідомленням-рішення № 0004212201 від 21.11.2013 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн..

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 04.04.2016 року.