Постанова № 56909619, 30.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2016 р. Справа№ 910/28815/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Фесенко А. В.

За участю представників:

від позивача: Єгоров В. С. - представник за довіреністю № 14-137 від 13.05.2014

від відповідача: Ступак Т. О. - представник за довіреністю № Д-10/16 від 19.03.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016

у справі № 910/28815/15 (суддя Грєхова О. А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Київгаз»

про стягнення 128 494,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 110 972,41 та 3 % річних в сумі 17 521,96 грн., нарахованих в зв'язку з несвоєчасним виконанням обов'язку по оплаті поставленого за договором на купівлю-продаж природного газу № 14-450-ПР(Р) від 21.05.2014 природного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2016, повний текст якого складений 16.02.2016, у справі № 910/28815/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 92 477,01 грн. пені та 14 601,63 грн. 3 % річних, в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару, проте, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розрахунку розміру вказаних вимог допущені помилки, які полягають у тому, що позивач при розрахунку пені та 3 % річних неправомірно включив до періоду, за який нараховуються пеня та 3 % річних, день фактичної сплати відповідачем заборгованості.

Крім того, в оспорюваному рішенні, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України, Конституційного Суду України та Вищого господарського суду України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/28815/15 від 15.02.2016 в частині стягнення з відповідача 92 477,01 грн. пені та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 грн. пені, пропорційно зменшивши суму судового збору.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Київгаз» послалось на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не було надано належної оцінки доводам відповідача з приводу зменшення пені.

Так, відповідач зазначив про те, що обставинами, в зв'язку з якими відповідача можна було звільнити від сплати пені, є:

- факт швидкого погашення заборгованості відповідачем, тобто 100 % виконання зобов'язання;

- майновий стан сторін - на момент прострочення відповідачем грошового зобов'язання заборгованість позивача перед відповідачем була більшою за заборгованість відповідача;

- спірна заборгованість виникла за газ, що реалізовувався промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, тобто боржникам, які, в свою чергу, несвоєчасно сплачують за отриманий природній газ, на підтвердження чого надавались бухгалтерські довідки.

Ухвалою від 03.03.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти її задоволенні заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

21.05.2014 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір на купівлю-продаж природного газу № 14-450-ПР(Р) (далі Договір) (а.с. 23-25), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений на митну територію України позивачем для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами газу, а відповідач - прийняти та оплатити цей природний газ в обсязі, зазначеному в п. 2.1 Договору.

В пункті 2.1 Договору сторони погодили, що позивач передає відповідачу у травні 2015 року газ о обсязі 11 511,327 тис. куб.м., використаний відповідачем у квітні 2014 року.

В розділі 5 Договору сторонами визначено, що до сплати за 1 000 куб. м. природного газу належить 4 824 грн., куди входять: ціна за 1 000 куб. м. природного газу без ПДВ, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природній газ, ПДВ - 20%, тариф на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом.

В розділі 3 Договору сторони погодили порядок та умови передачі природного газу.

Так, згідно з п. 3.2 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу природний газ в обсязі 11 511,327 тис. куб.м. загальною вартістю 55 530 641,45 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією підписаного сторонами та скріпленого їх печаткою акту приймання-передачі природного газу від 27.05.2014 (а.с. 26) та не заперечується сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1 цього Договору, здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок позивача протягом п'яти банківських днів з дати підписання Договору.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач за спірний природний газ розрахувався повністю, проте з порушенням встановленого п. 6.1 Договору строку, що підтверджується наданою позивачем довідкою «Реєстр прийнятих платежів на користь НАК «Нафтогаз України» від ПАТ «Київгаз» (ЄДРПОУ 03316331) через АТ «Ощадбанк» (код 300465 за період з 24.04.2012 по 31.07.2015 вкл» (а.с. 92-100).

Факт несвоєчасного розрахунку за поставлений за Договором природний газ відповідачем не заперечуються.

З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого договірного зобов'язання по оплаті природного газу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити поставлений за Договором природній газ з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 110 972,41 грн. слід зазначити таке.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при розрахунку пені неправомірно включав до періоду, за який нараховуються пеня, день фактичної сплати відповідачем боргу, з огляду на що суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок вказаних вимог позивача, визначивши пеню, на стягнення якої позивач має право, в сумі 92 477,01 грн.

Правова позиція щодо не включення до періоду прострочення при нарахуванні пені дня фактичної сплати суми боргу викладена й в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 17 521,96 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при розрахунку 3 % річних припустився помилки, яка полягала у включенні позивачем до періоду, за який нараховуються 3 % річних, дня фактичної сплати відповідачем боргу, а відтак, суд першої інстанції правомірно здійснив власний їх перерахунок і, встановивши, що вказана помилка не вплинула на правильність нарахування річних, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за уточними розрахунком суду в сумі 14 601,63 грн.

Отже, за результатами вирішення спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доведеними і законними є майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 92 477,01 грн. пені та 14 601,63 грн. 3% річних.

У своїх письмових поясненнях (а.с. 65-69) відповідач, з посиланням на тяжкий фінансовий стан та діючи незалежно від боржника обставини,керуючись ст. 121 ГПК України, просить при стягненні пені врахувати виняткові обставини її виникнення та зменшити суму стягнення пені до 1 000 грн.

Суд першої інстанції при вирішення спору по суті дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру присудженої до стягнення пені, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені послався на важкий фінансовий стан, на те, що він не є кінцевим споживачем газу, що поставляється, що спірна заборгованість, фактично, є заборгованістю кінцевих споживачів, а не заборгованістю відповідача, та на те, що прострочення сплати основного боргу існувало нетривалий період часу.

Фактично на такі самі обставини відповідач послався і в апеляційній скарзі.

На підтвердження вказаних обставин, відповідач долучив до письмових пояснень Бухгалтерські довідки, як свідчать про наявність заборгованості кінцевих споживачів природного газу перед відповідачем, копії Балансів (Звітів про фінансовий стан) на 31.03.2015, на 30.06.2016 та на 30.09.2015, а також копії постанов Вищого господарського суду України від 27.11.2014 у справі № 910/19381/13, від 24.11.2014 у справі № 906/691/14, від 07.08.2014 у справі № 920/1053/13 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2014 у справі № 910/2779/14, якими позивачу було зменшено розмір присудженої до стягнення пені у спорах, аналогічних спору сторін у цій справі.

Проте, по-перше, відсутні підстави стверджувати, що обставини, пов'язані з порушенням строків оплати поставленого газу у вказаних справах, повністю ідентичні обставинам у цій справі.

Крім того, щодо вказаних посилань відповідача слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи з позивачем Договір, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно оплачувати поставлений позивачем природній газ, в той час як несвоєчасне виконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед ним становить один з можливих ризиків та, відповідно, не може бути підставою для звільнення повністю чи частково відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів того, що саме кінцеві споживачі, яким він постачав газ саме за спірним Договором, за вказані поставки не розрахувались.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення розміру пені, що її заявив позивач до стягнення з відповідача за порушення договірних зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київгаз» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 у справі № 910/28815/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 у справі № 910/28815/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 у справі № 910/28815/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 910/28815/15.

Повний текст постанови складено: 01.04.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій