Рішення № 56908831, 30.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016р. Справа№ 914/1072/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», м.Львів

до відповідача: ОСОБА_1 підприємства «ТІМ», м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів

про визнання права власності.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю №б/н від 20.11.2015р.;

Від третьої особи: не зявився.

До господарського суду Львівської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» з позовом до ОСОБА_1 підприємства «ТІМ», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання права власності на будівлю корпусу №59 під літ. «З-2» заг. площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45 у звязку з нікчемністю договору купівлі продажу будівлі від 22 лютого 2006 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.04.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20.04.2015р., вирішення питання про забезпечення позову відкладено до розгляду справи в судовому засіданні.

Предметом позову є визнання права власності за позивачем на будівлю корпусу №59 під літ. «З-2» заг. площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Сахарова А. академіка, буд. 45 у звязку з нікчемністю договору купівлі продажу будівлі від 22 лютого 2006 року. Позивач, зокрема зазначає, що незважаючи на рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», на яких вирішувалось питання продажу нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ», договір купівлі продажу укладено з ОСОБА_1 підприємством «ТІМ». Вказані підприємства, на думку позивача, є різними юридичними особами, відтак, укладений договір, серед іншого, є нікчемний.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.04.2015р. у справі №914/1072/15 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено та зупинено провадження у справі № 914/1072/15 до розгляду і вирішення повязаною з нею справи № 914/4003/14 і набранням відповідним судовим рішенням законної сили.

22.02.2016р. відповідачем подано клопотання про поновлення провадження у справі № 914/1072/15 (вх. № 7139/16). До клопотання долучено копії постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2015р. у справі № 914/4003/14, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2015р. у справі № 914/4003/14 та рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2015р. у справі №914/4003/15.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.02.2016р. у справі № 914/1072/15 поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.03.2016р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. розгляд справи відкладено на 30.03.2016р.

В судове засідання 30.03.2016р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив, хоч належним чином повідомлений про дачу, час та місце судового засідання. У судовому засіданні 20.04.2015р. представник позивача позов підтримав, просив його задоволити.

У судовому засіданні 30.03.2016р. відповідач позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов (вх.№ 16172/15 від 20.04.2015р.).

Третя особа судове засідання 30.03.2016р. не зявилася, однак нею було подано письмові пояснення (вх.№16690/15 від 22.04.15р.).

У судовому засіданні 30.03.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом встановлено наступне.

22 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн та ОСОБА_1 підприємством ТІМ був укладений договір купівлі-продажу будівлі, відповідно до п.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн продало ОСОБА_1 підприємству ТІМ будівлю корпусу № 59 під літерою З-2, загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.

Від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн договір підписаний генеральним директором ОСОБА_4, а від ОСОБА_1 підприємства ТІМ договір підписаний директором ОСОБА_5.

Зазначений договір купівлі-продажу будівлі посвідчений 22.02.2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за №645.

Пунктом 3 договору купівлі-продажу будівлі від 22.06.2006 року передбачено, що продаж будівлі корпусу № 59 під літерою З-2 загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, було вчинено за 3 903 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 650 500,00 грн., які повністю будуть сплачені покупцем на рахунок продавця після підписання цього договору на протязі 30 банківських днів. Також цим пунктом передбачено, що повний розрахунок за договором та передача Обєкта буде підтверджуватись ОСОБА_3 приймання передачі.

22 лютого 2006 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн в особі генерального директора ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту, та ОСОБА_1 підприємством ТІМ в особі директора ОСОБА_5, який діяв на підставі Статуту, було підписано ОСОБА_3 приймання-передачі приміщення, за яким продавцем було передано, а покупцем прийнято у власність будівлю корпусу № 59 під літерою З-2 загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу будівлі від 22.06.2006 року був укладений на виконання рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн, оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн № 2/2006 від 14 лютого 2006 року. Зокрема, по другому питанню порядку денного зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн було вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю ТІМ будівлю корпусу № 59 під літерою З-2 загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, за ціною 3 903 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 650 500,00 грн.

Крім того, вказаним рішенням по третьому питанню порядку денного зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн, оформленим протоколом № 2/2006 від 14 лютого 2006 року, директору Товариства ОСОБА_6 було надано всі повноваження щодо продажу корпусу будівлі № 59, зокрема, укладати та підписувати нотаріальні договори, повязані з цим продажем.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються та були предметом розгляду та дослідження справи №914/4003/14.

Зокрема, рішенням господарського суду Львівської області від 06.05.2015 року у справі №914/4003/14 за позовом ТзОВ «Житлобуддизайн» до ПП «ТІМ» , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2015 року зазначене рішення господарського суду Львівської області було скасовано, позов ТзОВ «Житлобуддизайн» задоволено, договір купівлі продажу від 22 лютого 2006 року визнано недійсним, застосовано наслідки недійсності правочину.

Однак постановою Вищого господарського суду України від 02 листопада 2015 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2015 року скасовано, а рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2015 року у справі №914/4003/14 залишено в силі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року відмовлено у допуску справи №914/4003/14 до провадження Верховного Суду України.

За результатами укладення договору купівлі-продажу будівлі від 22 лютого 2006 року, право власності ОСОБА_1 підприємства ТІМ на будівлю корпусу № 59 під літерою З-2 загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, було зареєстроване 02.03.2006 року, що підтверджується витягом ОКП ЛОР БТІ та ЕО № 9985823.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.06.2009 року № 393 ОСОБА_1 підприємству ТІМ дозволено проектування реконструкції будівлі корпусу №59 на вул. Академіка Сахарова, 45 під торговий центр.

22 червня 2011 року Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Львівській області було зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт № АВ 08311008534 на реконструкцію приміщень в м. Львові на вул. Сахарова, 45 під торгівельний центр, що є підставою для здійснення ПП ТІМ реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою З-2 загальною площею 3 747,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.

05 липня 2011 року Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Львівській області після завершення реконструкції приміщень в м. Львові по вул. Сахарова, 45 під торгівельний центр було зареєстровано Декларацію про готовність обєкта до експлуатації № АВ 14311013, у пункті 12 якої, вказано про те, що проведено реконструкцію 2 поверхової споруди з цокольним поверхом, під торгівельний центр (магазин самообслуговування). Проведено будівельні роботи з влаштуванням в цокольному поверсі технологічних приміщень торгівельного центру, на першому та другому поверхах розташовано торгові площі. Загальна площа будівлі 3949,9 кв.м., в тому числі, компресорна 88,2 кв.м.

26.08.2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 підприємства ТІМ на вказаний обєкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.08.2014 року, відповідно до даних якого, за адресою м. Львів, вул. Сахарова А., академіка, буд.45 знаходиться торгівельний центр площею 3949,9 кв.м. та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 26026513 від 26.08.2014 року.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожен субєкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Відповідно до норм чинного законодавства, а саме ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Предметом позову є визнання права власності за позивачем на будівлю корпусу №59 під літ. «З-2» заг. площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Сахарова А. академіка, буд. 45 у зв»язку з нікчемністю договору купівлі продажу будівлі від 22 лютого 2006 року.

У п.2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Натомість позивачем не названо закон і відповідно правові норми, на підставі яких спірний договір купівлі продажу є нікчемний.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Львівської області від 06.05.2015 року у справі №914/4003/14 за позовом ТзОВ «Житлобуддизайн» до ПП «ТІМ» , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 листопада 2015 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2015 року скасовано, а рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2015 року у справі №914/4003/14 залишено в силі.

При цьому Вищий господарський суд України у постанові зазначив, що дослідивши надані сторонами докази, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що наявність у протоколі № 2/2006 від 14.02.2006 зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" рішення зборів учасників позивача по другому питанню порядку денного щодо вирішення питання про відчуження будівлі корпусу № 59 під літерою "З-2" загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, товариству з обмеженою відповідальністю "ТІМ", суд розцінює як технічну описку, а не помилку щодо сторони правочину. Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" прийняло виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2006 року шляхом підписання представником позивача - генеральним директором ОСОБА_6 наявного у матеріалах справи ОСОБА_3 приймання-передачі приміщення від 22 лютого 2006 року, який відповідно до пункту 3 оскаржуваного договору підписується стороною правочину тільки після виконання зобов'язань щодо проведення оплати будівлі корпусу № 59 під літерою "З-2" загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45. Враховуючи, те що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів щодо факту порушення його прав та законних інтересів при укладенні договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити, підстав відмовляти в задоволенні позову через пропуск позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, немає, оскільки саме право позивача не порушено. Вказаний висновок відповідає матеріалам справи та чинному законодавству України.

Отже, рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2015 року у справі №914/4003/14 набрало законної сили. У цьому рішенні зазначено, що позивачем ТзОВ «Житлобуддизайн», всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування встановлених законодавством підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків недійсного правочину (реституції). Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що позивачем не було доведено факту порушення його прав та законних інтересів при укладенні договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, господарський суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсного правочину з підстав його необґрунтованості та безпідставності.

Відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Враховуючи наведене вище, належних та допустимих доказів нікчемності правочину позивачем не наведено, а відтак вимога про визнання права власності на спірний обєкт є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Крім цього, суд зазначає таке. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобовязальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права (постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2014 р. у справі № 3-191гс14).

Наприклад, у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобовязальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У разі якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна може предявити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі N 6-107цс12).

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (постанова Верховного Суду України від 23.12.2014 № 5011-74/9393-2012).

Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності (відзив на позовну заяву від 20.04.15р. №16172/15) суд зазначає таке.

Відповідно до п.2.2. постанови пленумом Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, суд доходить висновку, що відмовляти в задоволенні позову через пропуск позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, у суду підстав немає, оскільки саме право позивача не порушене.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2016 року.

Суддя Коссак С.М.