Рішення № 56908812, 28.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016р. Справа№ 5015/332/12

За позовом: Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі

позивача 1: Міністерства оборони України, м. Київ;

позивача 2: Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод", м. Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело", м. Черкаси;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, м. Львів;

про: витребування майна, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні Державним підприємством "Львівський радіоремонтний завод" права користування та розпорядження майном та визнання права власності.

Суддя М. Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

прокурора: Гальчинський С.О.,

позивача 1: Смілка В.І. - довіреність №220/794-д від 30.12.2015 р.

позивача 2: Антонюк С.С.- довіреність № 63 від 18.01.16р.,

відповідача: Максимів Р.Й. - довіреність б/н від 01.02.16р.

третя особа : не з'явився.

Представникам сторін, прокурору, третій особі роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

Ухвалою господарського суду від 30.01.2012 року порушено провадження у справі (суддя Матвіїв Р.І.) за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі позивача 1 - Міністерства оборони України та позивача 2 - Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело"про витребування майна Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" - будівлі прохідної "літ. А-1", загальною площею 25.5 м.кв. -огорожі, загальною площею 332,5 м.кв., воріт, площею 7,4 м.кв., естакади "літ. Б", залізничної колії не загального користування (мережа під'їздної колії від стрілки № 237), крану козлового марки КК-20, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,5704 га, за адресою: м. Львів, вул. Пластова, зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні державним підприємством "Львівський радіоремонтний завод" права користування та розпорядження цим майном та визнання права власності на майно за державою - Міністерством оборони України в особі Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод". За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Судове засідання призначено на 20.02.2012 року.

Предметом спору у справі за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" є витребування майна, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні Державним підприємством "Львівський радіоремонтний завод" права користування та розпорядження майном та визнання права власності.

Ухвалою суду від 26.11.2013р. провадження у справі зупинено до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом справи № 2а-6607/12/1370 за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" до Львівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управілння Держкомзему у м. Львові.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09.02.16р. (на підставі розпорядження № 127 від 09.02.2016р.) суддею по справі № 5015/332/12 обрано суддю Синчука М.М. Ухвалою суду від 11.02.2016р. справу прийнято до провадження, провадження поновлено, розгляд справи призначено на 22.02.2016р. Ухвалою суду від 22.02.2016р. розгляд справи відкладено на 29.02.2016р. Ухвалою суду від 29.02.2016р. розгляд справи відкладено на 09.03.2016р. В судовому засіданні 09.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 28.03.2016 р.

В судове засідання 28.03.2016 р. прокурор з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник позивача 1 з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у письмових поясненнях.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник позивача 2 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник відповідача з'явився, щодо позову заперечив.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник третьої особи не з'явився, про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання не повідомив.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін, прокурора, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив таке.

В січні 2012 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело", третя особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «БТІ та ЕО», в якій просив суд витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело" майно Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" - будівлю прохідної «літ. А-1», загальною площею 25.5 м.кв., огорожу загальною площею 332,5 м.кв., ворота площею 7,4 м.кв., естакаду «літ. Б», залізничну колію не загального користування (мережа під'їздної колії від стрілки № 237), кран козловий марки КК-20, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,5704 га, за адресою: м. Львів, вул. Пластова; зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні державним підприємством «Львівський радіоремонтний завод» права користування та розпорядження цим майном та визнати право власності на це майно за державою Міністерством оборони України в особі Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод».

В процесі розгляду справи заступником військового прокурора Львівського гарнізону подану заяву про зміну предмета та підстав позовних вимог від 06.03.2012 року, в якій фактично змінив підстави позову та предмет позову, додатково заявивши вимогу визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 21.12.2009 року, укладеного між приватною фірмою «Фрей-СЛВВ» та ТОВ "Науково-дослідницьке виробниче підприємство "Джерело".

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. З огляду на приписи ч.4 ст.22 ГПК України одночасна зміна підстав і предмета позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

В даному (конкретному) випадку, господарський суд вважає, що в поданій заступником військового прокурора заяві про зміну підстав та предмет позову, заступник військового прокурора змінив підстави позову та заявив додаткову, самостійну вимогу про визнання правочину недійсним, а тому суд відмовляє в прийнятті поданої заступником військового прокурора Львівського гарнізону подану заяви про зміну предмета та підстав позовних вимог від 06.03.2012 року.

Як встановлено судом, свої позовні вимоги у даній справі заступник військового прокурора обґрунтовує, зокрема тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2011р. у справі №5015/2582/12, яка набрала законної сили з моменту її прийняття, встановлено преюдиційні обставини для даної справи, а саме, факт наявності речових прав позивача - ДП «Львівський радіоремонтний завод» на майно про витребування якого заявлено позов у справі №5015/332/12.

Крім цього, заступник військового прокурора в обґрунтування своїх вимог що підтверджують речові права позивача-2 на спірне майно по вул. Пластова, 15 у м. Львові, посилається на рішення Виконкому Львівської міської ради № 574 від 20.11.1969р. про відвід військовій частині 42709 в тимчасове користування земельної ділянки (на вулиці Пластовій (колишній Силікатній)) під будівництво вантажної рампи; сплату ДП МОУ «Львівський радіоремонтний інститут» земельного податку за земельну ділянку, де знаходиться спірне майно; експлікацію та кадастровий план земельної ділянки по вул. Пластова, б/н у м. Львові, де вказано про розміщення залізничної рампи; інвентарну картку №14 від 1986р. обліку основних засобів ДП «ЛРРЗ» козлового крана КК 20-32; наявність технічного паспорта на спірне майно, виданого 22.10.2004 року Львівським обласним державним комунальним підприємством «БТІ та ЕО» та технічного паспорта на залізничну колії; акт державної приймальної комісії про прийняття завершеного будівництвом об'єкту в експлуатацію від 28.09.1984 року.

Судом встановлено, що рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати від 19.03.2009 року у справі № 10-65/09 позов ТОВ "Шрифт" до ТОВ "Аранд-Буд" за участю третьої особи -ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено повністю: витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Аранд-Буд" цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15, до складу якого входить: будівля прохідної літ. А-1 загальною площею 25,5 кв. м., огорожа загальною площею 332, 5 кв. м., ворота площею 7,4 кв. м., естакада літ. Б, залізнична колія не загального користування (межа під'їзної колії від стрілки № 237) та кран козловий марки КК-20; зобов'язано передати вказане майно за актом приймання-передачі ТОВ "Шрифт" у десятиденний строк з моменту прийняття рішення; визнано право власності за ТОВ "Шрифт" на вказаний цілісний майновий комплекс; зобов'язано обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право приватної власності за ТОВ "Шрифт" на цілісний майновий комплекс; зобов'язано ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" видати витяг про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Шрифт" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, первинна державна реєстрація спірного майна відбулася на підставі рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати від 19.03.2009 року у справі № 10-65/09 за ТОВ "Шрифт".

Судом також встановлено, що 21.12.2009 року між ТзОВ «НВП «Джерело»та приватною фірмою «Фрей -СЛВВ», яка набула право власності на вказаний майновий комплекс за договором купівлі-продажу від 15.12.2009 року, укладено договір купівлі-продажу вказаного вище цілісного майнового комплексу (крім залізничної колії та крана козлового) на вул. Пластовій, 15 у м. Львові.

23.12.2009 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано право власності за ТзОВ «НВП «Джерело» на вищевказаний цілісний майновий комплекс.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що у ТОВ "НВП "Джерело" виникло право власності на майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15, а саме: будівлю прохідної А-1 (з цегли, загальною площею 25,5 кв. м ), огорожу (з металевої сітки), ворота (металеві) та естакаду ("Б").

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 5 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як на підставу позовних вимог заступник військового прокурора посилається на те, що власником спірного майна є держава в особі ДП «Львівський радіоремонтний завод», при цьому такі доводи обґрунтовує, зокрема, тим що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2011р. у справі №5015/2582/12, яка набрала законної сили з моменту її прийняття, встановлено преюдиційні обставини для даної справи, а саме, факт наявності речових прав позивача - ДП «Львівський радіоремонтний завод» на майно про витребування якого заявлено позов у справі №5015/332/12.

Разом з цим, як встановлено судом та підтверджено наявними у справі матеріалами, постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2012 року у справі №5015/2582/11, скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2011р., а вказану справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень п. 2. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним: у скасованих судових рішеннях (а в разі часткового скасування таких рішень - у скасованих їх частинах).

За таких обставин господарським судом відхиляються доводи заступника військового прокурора, які ґрунтуються на судовому акті, який в наступному був скасований судом вищої інстанції.

Судом також встановлено, що в результаті нового розгляду господарської справи№5015/2582/12, Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 29.03.2012р., якою відхилено апеляційну скаргу заступника військового прокурора Львівського гарнізону та залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2011р. у справі № 5015/2582/11, яким в позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. у справі №5015/2582/11 касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. залишено без змін.

Як вбачається з судових рішень у справі № 5015/2582/11, позовні вимоги військової прокуратури Львівського гарнізону про скасування рішення третейського суду обґрунтовані п. 5 ч. 3. ст. 51Закону України "Про третейські суди", у зв'язку з прийняттям рішення про права ДП МОУ "Львівський радіоремонтний завод", яке не брало участі у справі, проте якому належать речові права на об'єкти цілісного майнового комплексу, а відтак господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що визначальним у цій справі є встановлення факту наявності чи відсутності у позивача речових прав на майно, що увійшло до складу цілісного майнового комплексу ТОВ "НВП "Джерело" за спірним рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати, для з'ясування наявності чи відсутності підстав для скасування вказаного рішення.

Водночас, суд зазначає, що судовими рішеннями господарських судів у справі №5015/2582/11, які набрали законної сили, встановлено, що у позивачів - Міністерства оборони України та ДП «Львівський радіоремонтний завод» відсутні речові права на майно про витребування якого пред'явлено позов у справі №5015/332/12, жоден з наданих суду документів на підтвердження виникнення у позивача-2 права державної власності на майно не є правовстановлюючим.

Крім цього, зазначені заступником військового прокурора в позовній заяві обставини та подані на їх підтвердження докази були предметом дослідження та розгляду у вказаній вище господарській справі №5015/2582/11 і їм було дано відповідну оцінки та зроблені відповідні висновки за результатами їх дослідження, викладені у рішенні Господарського суду Львівської області від 21.07.2011р. у справі №5015/2582/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі №5015/2582/11 та Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. у справі №5015/2582/11, якими відмовлено в позові Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави уповноваженого органу - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства МОУ «Львівський радіо ремонтний завод» до відповідача 1: ТзОВ «Шрифт», відповідача 2: ТзОВ «Аранд-Буд», третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТзОВ «Науково-виробниче підприємство «Джерело» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати від 19.03.2009 року у справі № 10-65/09 про визнання права власності за ТзОВ «Шрифт» на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15.

При цьому, відмовляючи в позові господарськими судами встановлено, що прокурором та позивачами не доведено належними доказами порушення їх речового права на майновий комплекс та/або земельну ділянку на вул. Пластова, 15 у м. Львові.

Так, Вищий господарський суд Україні у своїй постанові від 26.09.2012р. у справі № 5015/2582/11, надаючи правову оцінку обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій відзначив наступне.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 574 від 20.11.1969 року вирішено відвести військовій частині 42709 (правонаступником якої була військова частина 2304, на базі якої створено ДП МОУ "Львівський радіоремонтний завод") за рахунок території управління „Вторкольормет" у тимчасове користування земельну ділянку площею до 0,2 га по вул. Силікатній (перейменовано на Пластову) під будівництво вантажної рампи без права забудови капітальними спорудами.

Проте, державний акт на право землекористування (із визначенням місцезнаходження та площі земельної ділянки) позивачу не видавався і суду його подано не було.

Тобто, право землекористування належними доказами (передбаченими ст. 23 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 126 Земельного кодексу України у чинній редакції) -не підтверджено.

При цьому, у вищезазначеному рішенні виконавчого комітету вказано про заборону будівництва на земельній ділянці капітальних споруд.

Крім того, в довідці позивача про сплату земельного податку (протягом 2005 -2011 років) не конкретизовано земельну ділянку (її місцезнаходження та площу) та не зазначено підстав сплати податку (державний акт чи інше).

Відповідно до висновку Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради від 18.07.2008 року № 5-7796/2401 „Про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою" підтверджено лише факт розгляду (у 2008 році) питання щодо погодження надання позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 0, 5704 га на вулиці Пластовій (без номеру).

Належних обґрунтувань щодо значних розбіжностей у рішенні виконавчого комітету від 20.11.1969 року та зазначеного висновку Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради щодо площі вказаних у них земельних ділянок позивачем не подано.

Крім того, відповідне рішення Львівської міської ради про надання позивачу у постійне користування земельної ділянки і державний акт -відсутні.

В Акті державної приймальної комісії про прийняття завершеного будівництвом об'єкту в експлуатацію від 28.09.1984 року відображено факт будівництва у місті Львові (без зазначення конкретного місцезнаходження) на замовлення КЕУ КПРИКВО залізничної рампи, залізничної колії (800 м.), огорожі, електроосвітлення -524 м. та об'єкту 184/77 (без конкретизації).

Підстави для ідентифікації вказаних в Акті об'єктів із спірними об'єктами відсутні (у зв'язку з відсутністю доказів щодо місцезнаходження об'єктів, зазначених в Акті).

Крім того, у вищевказаному Акті не зазначено особу, якій належить право експлуатації об'єктів (чи інше речове право).

Технічний паспорт під'їзної залізничної колії військової частини А-2304 примикаючої до станції Підзамче (Львівської залізниці), розроблений у 1997 році Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту "Львівтранспроект", містить дані про належність позивачу під'їзної колії довжиною 489 м., що примикає до колії № 1 АТ "Вторкольормет".

Відтак, розбіжність даних у Технічному паспорті та Акті державної приймальної комісії щодо довжини залізничної колії, унеможливлює ідентифікацію колії за вказаними документами.

Експлікація земельної ділянки площею 0,5704 га (додано до Технічного паспорту колії), яку погоджено Управлінням архітектури Львівської міської ради 27.10.2009 року, також не є належним доказом будь-якого речового права позивача на спірні об'єкти.

Кадастровий план земельної ділянки площею 0,5704 га, який не містить дати погодження його Управлінням Держкомзему у м. Львові (проте, містить дані про 2009 рік), також не підтверджує жодних речових прав позивача на спірне майно.

Опис основних засобів військової частини (без номеру ВЧ) від 01.11.2003 року, у якому вказано Козловий кран (без зазначення його марки), також не є належним доказом права власності позивача на майно.

В Технічному паспорті на нежитлові приміщення прохідної ("А-1") у місті Львові на вулиці Пластовій (без номеру) не зазначено суб'єкта права власності.

Свідоцтво про право власності на зазначений об'єкт, додатком до якого є Технічний паспорт, судам не надано.

Отже, Технічний паспорт (на приміщення прохідної) також не є доказом речового права позивача на об'єкт нерухомості, а доказів будівництва позивачем будівлі прохідної судам не надано».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За віндикаційним позовом обовязок доказування обставин перебування майна у чужому незаконному володінні покладається на позивача.

Приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд в процесі розгляду справи не наділений повноваженнями переоцінювати ті обставини та докази на їх підтвердження, яким вже було надано оцінку під час розгляду іншої справи в розумінні ч. 3 цієї статті Кодексу, а так само не надано повноважень оцінювати відповідність висновків суду, рішення якого набрало законної сили.

Таким чином, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2011р. у справі №5015/2582/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі №5015/2582/11 та Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. у справі №5015/2582/11, є преюдиційними у даній справі.

Крім цього, суд зазначає, що заступником військового прокурора Львівського гарнізону та позивачами не надано суду жодних інших доказів, які б могли спростувати встановлені господарськими судами у справі №5015/2582/11 факти.

Твердження заступника військового прокурора та позивачів про те, що спірне майно перебуває на балансі Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод", судом до уваги не приймається, так як факт перебування майна на балансі підприємства не є доказом права власності такої юридичної особи на це майно, оскільки перебування майна на балансі підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у володінні юридичної особи.

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Отже, предметом віндикаційного позову становлять вимоги неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.

З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Звертаючись з віндикаційними вимогами, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребування майна з чужого незаконного володіння останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, а також факт наявності майна у незаконному володінні відповідача та факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном.

Виходячи зі змісту наведених норм, слідує, що власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

В ході розгляду справи ні військовим прокурором, ні позивачами, не надано суду жодних доказів, які б могли підтвердити позовні вимоги заступника військового прокурора, зокрема належних доказів, які могли б підтвердити наявність права власності за державою на спірне майно.

Оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази, пояснення представників прокурора та сторін, встановлені обставини, судом не встановлено підстав, про які заявляє заступник військового прокурора, для витребування майна у відповідача, внаслідок чого у задоволенні індикаційного позову з заявлених предмету та підстав відмовляється.

Оскільки позовні вимоги заступника військового прокурора про усунення перешкод у здійсненні державним підприємством "Львівський радіоремонтний завод" права користування та розпорядження цим майном та визнання права власності на це майно за державою - Міністерством оборони України в особі Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" є похідними від індикаційного позову та обґрунтовуються тими ж підстави нами та доказами, суд також відмовляє в їх задоволенні.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 387 ЦК України, керуючись ст. 33, 34, 41, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) в доход державного бюджету України 536,50 грн. судового збору.

3. Стягнути з Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» (адреса: 79019, м. Львів, вул. Жовківська, 11, ідентифікаційний код 07676441) в доход державного бюджету України 536,50 грн. судового збору.

4. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.04.2016 р.

Суддя Синчук М.М.