Рішення № 56908394, 29.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016Справа №910/1424/16За позовом Національного антикорупційного бюро України

до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА"

Відкритого акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО"

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Енергоринок"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері електроенергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача Семенчук М.А. - представник за довіреністю №2 від 12.01.2016; Ярчак І.С. - представник за довіреністю №1 від 16.11.2015;від відповідача -1 Гонтарь О.М. - представник за довіреністю від 14.12.2015; Надьожина Г.В. - представник за довіреністю №1313 від 23.02.2016;від відповідача-2Піх А.Б. - представник за довіреністю №52 від 31.12.2015; Білич Н.С. - представник за довіреністю №53 від 31.12.2015;від відповідача-3Деревянко О.В. - представник за довіреністю№5 від 18.01.2016;від третьої особи-1Саква Д.Ю. - представник за довіреністю №01/44-843Д від 18.12.2015; Савченко А.В. - представник за довіреністю №01/44-876Д від 23.02.2016; Гаркуша В.В - представник за довіреністю №01/44-875Д від 16.02.2016;від третьої особи-2Чеховський А.А. - представник за довіреністю №52 від 09.02.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41, укладений між відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго», приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та державним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.12.2014 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" було укладено договір №641214/41 про відступлення права вимоги, яким змінено алгоритм проведення розрахунків за поставлену електричну енергію, що суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 та положенням ч. 1 ст. 514 ЦК України. Тому, позивач просить визнати недійсним договір №641214/41 про відступлення права вимоги від 22.12.2014.

Ухвалою суду від 10.03.2016 у задоволенні заяви про забезпечення позову судом відмовлено. Залучено до участі у справі Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Відповідач-1 проти позову заперечив з тих підстав, що норми чинного законодавства не містять обмежень щодо відступлення права вимоги до споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарювання, а також не передбачають будь-яких спеціальних умов для такого відступлення, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідач-2 проти позову також заперечив, вказав, що укладення договору уступки права вимоги не призводить до зміни кредитора в договорі на постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію в період липня 2010, жовтня 2010- березня 2011 із збереженням прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін. Крім того, на думку відповідача-2, укладення оспорюваного договору не порушує прав третьої особи-1, оскільки не стосується обов'язку ВАТ "Запоріжжяобленерго" здійснити розрахунки за куплену у ДП "Енергоринок" електричну енергію.

Відповідач-3 позов не визнав, вказав, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги відповідає вимогам законодавства, оскільки оплату грошовими коштами вартості спожитої електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії може здійснювати як споживач електричної енергії, так і будь-який інший суб'єкт господарювання на підставі цивільно-правової угоди. В свою чергу, за договором про відступлення права вимоги Боржник сплачує Новому Кредитору грошові кошти, а Новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника в сумі спожитої Боржником електричної енергії, право вимоги на яку відступалося.

Третя особа-1 у письмових поясненнях вказує, що уклавши спірний правочин відповідачі порушили встановлений Національною комісією регулювання електроенергетики України алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів, сплачених за електричну енергію на рахунок із спеціальним режимом використання, що має наслідком нанесення шкоди всьому енергетичному сектору України.

У додаткових поясненнях, поданих Позивачем, останній вказав, що спірним договором передбачено сплату відповідачем-1 відповідачу-2 грошових коштів за відступлення права вимоги, а не за поставлену відповідачем-2 відповідачу-3 електричну енергію.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2007 між ДП «Енергоринок» та ВАТ «Запоріжжяобленерго» укладено договір купівлі-продажу електроенергії №4243/02, за умовами якого ДП «Енергоринок» зобов'язалася продавати, а ВАТ «Запоріжжяобленерго» зобов'язалось купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

В подальшому, між ВАТ «Запоріжжяобленерго», як постачальником, та казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат», як споживачем, правонаступником якого є ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», укладено договір на користування електричною енергією від 01.07.2000 №76/199 на користування електричною енергією, відповідно до умов якого ВАТ «Запоріжжяобленерго» зобов'язалось продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачувати ВАТ «Запоріжжяобленерго» вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань із оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 112 301 706,10 грн.

Судом встановлено, що 22.12.2014 між ВАТ «Запоріжжяобленерго», ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" та ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», укладено договір про відступлення права вимоги №641214/41 (надалі - Договір про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1 Договору про відступлення права вимоги, ВАТ «Запоріжжяобленерго» передає (відступає), а ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" приймає на себе право вимоги до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» заборгованості за договором на користування електричною енергією №76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали господарського суду Запорізької області від 20.11.2013 по справі №11/292/10, ухвали господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі №19/5009/1481/11, за договором про самостійне виконання рішення №1115 від 03.12.2013, укладеного між ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ВАТ «Запоріжжяобленерго» на загальну суму 112 301 706,10 грн.

Згідно з п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги до ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" переходять права ВАТ «Запоріжжяобленерго», як первісного кредитора, за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал господарського суду Запорізької області.

Пунктами 2.1 та 2.5 Договору про відступлення права вимоги передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього Договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 112 401 706,10 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 Договору).

Згідно з п. 2.6 Договору про відступлення права вимоги сума в п. 2.5 цього Договору зазначена з врахуванням винагороди первісного кредитора в розмірі 10 000,00 грн. Новий кредитор перераховує Первісному кредитору плату за відступлення права вимоги (компенсації вартості електричної енергії) в сумі 112 301 706,10 грн. щомісячним платежами в розмірі 2 441 341,43 грн. починаючи з березня 2015 року та останнім платежем в грудні 2018 року в розмірі 2 441 341,75 грн. на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

У пункті 2.7 Договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги.

У пункті 2.3 Договору про відступлення права вимоги визначено, що ПАТ ""Холдингова компанія "Енергомережа" набуває права вимоги, що відступається з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41, в тому числі і по винесених рішеннях, ухвалах судів на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго», як первісного кредитора за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199.

Пунктом 4.6 Договору про відступлення права вимоги визначено, що даний договір є укладеним та набуває чинності з моменту погодження операції відступлення права вимоги за цим Договором Фондом державного майна України.

Згідно з п. 5 додаткової угоди від 18.02.2015 №1 до договору про відступлення права вимоги, пункт 4.6 Договору викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту йог підписання та скріплення печатками сторін».

Станом на дату розгляду даної справи сторонами не надано доказів належного та повного виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання зі сплати на користь відповідача-2 суми за відступлення права вимоги.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Договір про відступлення права вимоги, за твердженням позивача, був укладений відповідачами всупереч положень ст. 514 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, що є підставою для визнання його недійсним.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У абзаці 4 пункту 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що внаслідок укладення Договору уступки відповідачами було змінено визначений законодавством порядок (алгоритм) розрахунків на ринку електроенергії, що порушенням ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", який полягає в оплаті за електроенергію виключно коштами і виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальника.

Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Закон України "Про електроенергетику" регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням (стаття 1 цього Закону).

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Приписами ч. 2 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Згідно з Переліком поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах уповноваженого банку - AT "Ощадбанк" оптовому постачальнику електричної енергії, енергопостачальним компаніям (ліцензіати НКРЕ з постачання електричної енергії за регульованим тарифом) та їх структурним підрозділам, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 27.12.2011 №112 (далі - Перелік поточних рахунків), ВАТ «Запоріжжяобленерго» для проведення розрахунків за спожиту електроенергію відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT Ощадбанк".

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у п. 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3 вказаних Правил встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

З наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Таким чином, зазначеними положеннями Закону України «Про електроенергетику» та ПКЕЕ визначено порядок розрахунків між споживачем електричної енергії та енергопостачальником, які проводяться виключно шляхом перерахування споживачем електричної енергії коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Разом з тим, виходячи з наведених положень, грошові кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачем на будь-який інший рахунок.

Отже, кошти, в рахунок оплати поставленої ВАТ «Запоріжжяобленерго» електричної енергії ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», повинні перераховуватися виключно ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT "Ощадбанк".

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, лицо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбувається заміна сторони у зобов'язанні і може змінюватися обсяг прав, які переходять до первісного кредитора, якщо це встановлено договором або законом.

Внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №541214/41 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, однак обсяг прав до ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". перейшов той самий, що існував на момент переходу цих прав у ВАТ «Запоріжжяобленерго». Проте, вчинення правочину на таких умовах суперечить чинному законодавству, оскільки плата за відступлення права вимоги ВАТ «Запоріжжяобленерго» в подальшому мала бути здійснена ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", який не міг бути постачальником такої електричної енергії, що є грубим порушенням вимог ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та п. 6.3. ПКЕЕ.

При чому, кошти, за поставлену ВАТ «Запоріжжяобленерго» електричну енергію за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199 у сумі 112 301 706,10 грн., внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги не могли бути сплачені ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT "Ощадбанк". Такі умови виконання зобов'язань по оплаті електричної енергії суперечать положенням ст. 15-1 Закону України Про електроенергетику» та п. 6.3. ПКЕЕ, оскільки, згідно з Переліком поточних рахунків, ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не має поточного рахунку із спеціальним режимом використання, відкритого в установі уповноваженого банку, а зарахування коштів за поставлену електричну енергію на інші рахунки не допускається.

З положень ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» вбачається, що розрахунки за спожиту електричну енергію здійснюються виключно грошовими коштами, які вносяться споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Вказана норма виключає втручання у відносини між енергопостачальником та споживачем, стосовно розрахунків за поставлену електроенергію, третіх осіб.

В той же час, умовами Договору про відступлення права вимоги визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа".

На виконання Договору уступки відповідачем-3 було перераховано кошти за спожиту електроенергію не відповідачу-2, як це передбачено наведеними положеннями законодавства та умовами Договору поставки, а відповідачу-1 на виконання договору про відступлення права вимоги.

Порядок відкриття банками поточних рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначається Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1.8 Інструкції банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. До поточних рахунків також належать рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, заміна сторони у зобов'язанні за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 №76/199 не призводить до заміни сторони у зобов'язанні за договором банківського рахунку, в той час як умови договору відступлення права вимоги та чинне законодавство визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу них прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні зчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до боржника новому кредиторові здійснюється на тих самих умовах, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 514 ЦК України, право вимоги за договором про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 641214/41 могло перейти до ПАТ ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" виключно на умовах, що існували на момент укладення вказаного договору.

Станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41 умовами договору на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/ 199 було визначено порядок розрахунків за спожиту електричну енергію (що є обов'язковою істотною умовою договору), яким передбачалося перерахування споживачами коштів за поставлену електроенергію виключно на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

Зважаючи на те, що ПАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", згідно з Переліком поточних рахунків, не має поточного рахунку із спеціальним режимом використання, відкритого в установі уповноваженого банку, права вимоги ВАТ ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 №76/199 не могли бути передані ПАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" на визначених вказаним договором умовах.

За змістом ст. 512 ЦК України, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно з п. 2.3 договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 641214/41, ПАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" набуває права вимоги, що підступається з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41, в тому числі і по винесених рішеннях, ухвалах судів на користь ВАТ ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», як первісного кредитора, у зв'язку з договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 р. № 76/199.

Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Таким чином, при укладенні договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №641214/41сторони передбачили заміну стягувача за рішеннями судів, незважаючи на те, що уступка права стягувана за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 19.08.2014 у справі № 3-56гс14.

Отже, укладений між ВАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО", ПАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та ДП "ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ" договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 641214/41 суперечить положенням ч. 1 ст. 514 ЦК України, ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та п. 6.3. ПКЕЕ.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, ного моральним засадам.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В обґрунтування своїх заперечень відповідачі посилаються на приписи Цивільного кодексу України, в яких відсутня заборона та/або не передбачено отримання дозволу на укладення договорів відступлення права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії.

Проте, умови Договору про відступлення в частині проведення розрахунків за спожиту електроенергію суперечать імперативним приписам ст. 15, 26 Закону України "Про електроенергію", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на викладене вбачається, що відсутність у чинному законодавстві заборони відчуження права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії, не є єдиною та достатньою умовою правомірності такого правочину відчуження.

Щодо посилань відповідачів на відсутність порушення приписів законодавства в частині зміни встановленого законодавством порядку розрахунків за поставлену електричну енергію, оскільки умовами Договору уступки передбачено сплату відповідачем-1 на рахунок із спеціальним режимом використання відповідача-2 суми у розмірі 112 401 706,10 грн. (яка дорівнює розміру заборгованості відповідача-3 перед відповідачем-2), суд зазначає наступне.

З огляду на встановлені законодавством обмеження щодо кола осіб, які повинні сплачувати та отримувати таку оплату спожитої електроенергії та порядку проведення розрахунків за електричну енергію, а також приймаючи до уваги відмінність підстави перерахунку спірних коштів встановленій законодавством, то виконання відповідачем-1 свого грошового зобов'язання за Договором уступки перед відповідачем-2 у сумі рівній заборгованості відповідача-3 не спростовує наявність правопорушення, яке полягає у зміні алгоритму розрахунків за електричну енергію між відповідачем 3 та відповідачем 1, оскільки наслідком такої сплати є припинення обов'язку відповідача 3 перед відповідачем 2, проте не має наслідком отримання відповідачем 2 коштів за спожиту відповідачем 3 електроенергію.

До того ж, відповідачами не надано суду доказів виконання відповідачем-1 свого зобов'язання з оплати відступленого права вимоги у сумі 112 301 706,10 грн. відповідачу 2 шляхом перерахунку вказаних коштів на рахунок ВАТ "Запоріжжяобленерго" із спеціальним режимом використання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачами було укладено Договір про відступлення права вимоги, яким в порушення ст. 15, 26 Закону України "Про електроенергію", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією було змінено порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, то відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання даного правочину недійсним.

Згідно абзацу 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009 у відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, правом на оскарження дійсності правочину наділений не всі особи, а лише його сторони, або особа, права та інтереси якої були порушені (можуть бути порушені) внаслідок його укладення.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Таким правом Національне антикорупційне бюро України також наділене в силу приписів ст. 129 Конституції України, ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, чітке нормативне регулювання порядку та підстав подання позову Національним антикорупційним бюро України про визнання правочину, укладеного іншими особами, недійсним відсутнє у відповідному Законі.

В той же час, статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Приймаючи до уваги обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону, цілком обґрунтованим є висновок, що вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) виключно у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 2 та відповідач 3 (в статутних капіталах яких понад 60% акцій належать державі) змінили порядок розрахунків за Договором поставки шляхом залучення приватної особи в якості посередника, що прямо суперечить приписам

ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику".

У зв'язку з чим Національним антикорупційним бюро України було порушене кримінальне провадження №52015000000000001, а також проводиться досудове розслідування у даному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Приймаючи до уваги зобов'язання держави Україна за Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 р. №251-V), зокрема в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову, а сам факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах свідчить про порушення інтересів держави, тому необхідність окремо мотивувати підстави звернення останнього з відповідним позовом до суду відсутня.

Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014, укладений між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12; ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18; ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Накази видати відповідн?о до ст.116 ГПК Украї?ни.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського п?роцесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодекс?у України.

Повне рішення складено 01.04.2016

Суддя І.І. Борисенко-