Ухвала суду № 56907002, 29.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Побірченко Т.І.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києві від 27 січня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року позивачі звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що позивачі та відповідачка є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Проте, реалізувати своє право користування частиною квартири позивачі не можуть, оскільки відповідачка всіляко перешкоджає в цьому.

Просили зобов'язати відповідачку припинити чинити дії, які перешкоджають їм реалізовувати своє право щодо користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1 шляхом вселення та визнати порядок користування житловими приміщеннями квартири шляхом виділення у користування позивачів однієї житлової кімнати площею 12,3 кв.м., відповідачці житлову кімнату площею 17,5 кв.м та лоджію площею 4,3 кв.м, а всі інші приміщення залишити у загальному користуванні.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 27 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо вселення позивачок в спірну квартиру та стягнення з неї судових витрат на користь позивачів, та постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Колегія суддів, заслухавши представників позивачів, які просили апеляційну скаргу відхилити, представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 липня 2014 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнано за ними право власності по 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та визначено порядок користування нею (а.с.14-15).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 липня 2014 року скасовано в частині визначення порядку користування зазначеною квартирою та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволення позову відмовлено (а.с.43-47).

З наявної у матеріалах справи копії технічного паспорту на квартиру вбачається, що вона складається з 2 кімнат жилою площею 29,8 кв.м., у тому числі перша кімната - 12,3 кв.м., друга кімната - 17,5 кв.м., кухня - 8,3 кв.м., вбиральні (сполученої) площею - 1,2 кв.м, ванної кімнати - 2,6 кв.м та коридору - 9,1 кв.м. Також зазначено, що дана кімната обладнана лоджією площею 4,3 кв.м. (а.с.48-50).

Відповідно до виданої КК «Центр комунального сервісу» Дарницького району м.Києва довідки з місця проживання від 02 грудня 2015 року №527, в спірній квартирі зареєстровані відповідачка, як власник, її чоловік ОСОБА_4, а також їх діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.51).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Такі ж положення містяться і в статті 321 ЦК України.

Положеннями ч.ч. 1, 2. ст. 319 та ч. 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечить закону. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачкою, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.12-13).

Таким чином, районним судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині вселення позивачів в спірну квартиру з метою реалізації свого законного права на користування належним їм майном.

Посилання апеляційної скарги на те, що зазначеним рішенням районного суду в такий порядок було порушено право ОСОБА_1 та визнано права позивачів більш пріоритетними, - колегія суддів оцінює критично.

Адже, право користування належним позивачам майном не перешкоджає в реалізації такого ж права й зі сторони відповідачки.

В апеляційній скарзі зазначено, що оскільки ОСОБА_2 не є родичкою відповідачки, ОСОБА_3 проживає та зареєстрована з своїм чоловіком, то є неможливим проживання в двокімнатній квартирі трьох різних сімей, окрім цього, ОСОБА_1 з сім'єю постійно проживає в спірній квартирі та зареєстрована в ній й несе всі витрати по її утриманню, позивачі ж не мають наміру жити в даній квартирі та пропонували відповідачці купити їх частки.

Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у позивачів законних правових підстав користуватися часткою своєї власності, вони не можуть бути обмежені в реалізації наявного у них права.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києві від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа №753/17438/15

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4948/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.