Ухвала суду № 56906952, 22.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року

в справі за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду стосовно стягнення суми перестрахового відшкодування з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР».

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року товариством з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» (надалі - ТОВ «Рослес-Ре») подано клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду стосовно стягнення суми перестрахового відшкодування з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР» (надалі - ПАТ «СК «МИР»).

В обґрунтування поданого клопотання представник стягувача зазначав, що рішенням Арбітражного суду м. Москви від 16 липня 2015 року у справі № А40- 42039/14-25-266 за позовом ТОВ «Рослес-Ре» до ПАТ «СК «МИР» у зв'язку з вирішення спору, що виник на підставі договору перестрахування, позов задоволено, стягнуто з відповідача суму коштів.

Рішення Арбітражного суду м. Москви від 16 липня 2015 року у справі № А40- 42039/14-25-266 є остаточним. Разом з тим, на час подання даного клопотання боржник ПАТ «СК «МИР» рішення не виконав. У зв'язку з чим, у стягувача виникла необхідність звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м. Москви від 30 вересня 2014 року.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у задоволенні клопотання ТОВ «Рослес-Ре» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Рослес-Ре», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду та постановити по справі нову ухвалу про задоволення клопотання.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, представників ПАТ «СК «МИР», які просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Арбітражного суду м. Москви від 30 вересня 2014 року у справі № А40-42039/14-25-266 задоволено позовом ТОВ «Рослес-Ре» до ПАТ «СК «МИР», у зв'язку з вирішення спору, що виник на підставі договору факультативного пропорційного перестрахування й стягнуто з відповідача:

- суму перестрахового відшкодування в розмірі 50 000 дол. США;

- суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 742 рубля РФ 71 копійок;

- поштові видатки в розмірі 1 007 рублів РФ;

- видатки по сплаті державного мита в розмірі 14 057 рублів 53 копійок. (а.с.7-10)

На виконання рішення арбітражним судом м. Москви видано виконавчий лист (а.с.39).

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що спір був розглянутий некомпетентним судом та боржник не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а отже був позбавлений можливості висловити свої заперечення щодо всіх заявлених вимог до нього.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду та вважає їх законними й обґрунтованими.

Загальний процесуальний порядок визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні врегульовано Розділом ХІІІ Закону України «Про міжнародне приватне право» та главою 1 розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України, Угодою про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 393 ЦПК України передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Частиною 1 статті 390 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) у визнанні та приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено у випадку, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що:

а)судом держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав, що запитується, раніше винесене рішення, яке набуло законної чинності у справі між тими сторонами, про той самий предмет і на тій самій підставі;

б)є визнане рішення компетентного суду третьої держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав або держави, що не є членом Співдружності, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і на тій же підставі;

в)спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом;

г)інша сторона не була повідомлена про процес;

д)закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.

Долучені до справи докази свідчать про відсутність правових підстав до задоволення клопотання. Матеріалами справи доведено розгляд справи некомпетентним судом та неповідомлення ПАТ «СК «МИР» про розгляд справи.

Твердження апеляційної скарги про те, що у відповідності до пункту «в» статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, компетентним судом є суд, який має право розглядати зазначені спори, якщо на території цієї держави виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, що є предметом спору, - колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про вирішення заявленого спору некомпетентним судом.

Встановлено, що правовий режим перестрахування визначається положеннями ст.967 ГК РФ та ст.13 Закону РФ «Про страхову справу», а також звичаями ділового обороту. Проте ні зазначені норми права, ні договори факультативного пропорційного перестрахування в сфері страхування і перестрахування не містять норми, які визначають місце виконання договору страхування. (перестрахування).

Згідно норм частини 1 статі 6 ЦК РФ, у випадках, коли передбачені пунктами 1 та 2 статті діючого Кодексу відношення прямо не врегульовані законодавством чи угодою сторін і відсутній звичай, який можна застосувати до даних відносин, якщо не протирічить їх сутності, застосовується цивільне законодавство, яке регулює подібні відносини (аналогія закону).

Статтею 1211 ЦК РФ визначено право, що підлягає застосуванню до договору при відсутності згоди сторін про вибір права.

Таким чином, враховуючи обставини даної справи та положення статті 1211 ЦК РФ, вирішальне значення в даному договорі факультативного пропорційного перестрахування мали дії перестраховика, тобто ПАТ «СК «МИР».

Окрім цього, відповідно до положень статті 316 ЦК РФ, як частини матеріального права, не можуть бути застосовано в процесуальному плані визнання альтернативної підсудності.

Частиною 3 статті 3 Арбітражного процесуального кодексу РФ передбачено, що якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила судочинства, аніж ті, які передбачені законодавством Російської Федерації про судочинство в арбітражних судах, застосовуються правила міжнародного договору.

Колегія суддів враховує також і положення п.2.21 укладеного між сторонами договору, у якому відсутнє посилання, що дане зобов'язання вважається виконаним з моменту зарахування валютних коштів на рахунок заявника, що могло б бути підставою для висновків про виконання зобов'язання боржника до місця його отримання на рахунок кредитора. Кореспондуюче зобов'язання самого заявника по перерахуванню винагороди боржнику в договорі, вважається виконаним з моменту списання валютних засобів з рахунку заявника в Російській Федерації (п.2.18 договору).

Зазначене та матеріали справи, у їх сукупності, свідчать про те, що спір розглянуто некомпетентним судом.

Посилання апеляційної скарги про те, що ПАТ «СК «МИР» було відомо про розгляд справи Арбітражним судом м.Москви, товариство брало участь у справі за позовом ТОВ «Рослес-Ре» про стягнення перестрахового відшкодування та, відповідно, здійснювало ті процесуальні права, які визначило за необхідним на власний розсуд, здійснювало обсяг процесуальних прав при вирішенні справи про стягнення грошових коштів, зокрема, товариством подано до суду РФ пояснення, заперечення, клопотання та ним було здійснено апеляційне та касаційне оскарження судового рішення РФ, колегія суддів оцінює критично.

Частиною 3 статті 253 Арбітражного процесуального кодексу РФ передбачено, що у випадках, якщо іноземні особи, які беруть участь у справі, в арбітражному суді РФ , знаходяться або проживають за межами РФ, такі особи повідомляються про судове засідання ухвалою арбітражного суду шляхом направлення доручення в установу юстиції або в інший компетентний орган іноземної держави.

Про розгляд Арбітражним судом м. Москви справи у відсутність даних про належне повідомлення ПАТ СК «МИР» свідчить і зміст постанови Дев'ятого арбітражного апеляційного суду РФ від 22 грудня 2014 року, якою визнано доведеним повідомлення страхової компанії в квітні 2014 року лише про прийняття заяви до провадження в арбітражному суді.

Зокрема, на 7 аркуші вказаної постанови Дев'ятий арбітражний апеляційний суд РФ зазначив, що ПАТ «СК «МИР» сповіщене належним чином про початок процесу, а щодо повідомлення про наступні судові засідання, вказав про обов'язок компанії вживати самостійних заходів, спрямованих на отримання інформації про подальший рух по справі (а.с.25).

Отже, долучені до справи докази підтверджують порушення процесуальних прав судом ПАТ«СК «МИР» та необґрунтоване покладення тягара доведення належного повідомлення про розгляд справи на страхову компанію.

ПАТ «СК «МИР» не є резидентом Російської Федерації, знаходиться на території України, а тому суд повинен був вживати належні заходи повідомлення, в тому числі й шляхом направлення доручення в установу юстиції або інший компетентний орган України.

При цьому, колегія суддів враховує й долучені до справи докази, зі змісту яких убачається, що після отримання позову, негайно на адресу арбітражного суду м.Москви ПАТ «СК «МИР» направило клопотання про розгляд справи за участю арбітражних засідателів та про закриття провадження у справі з проханням негайного інформування про прийняті рішення за результатами розгляду клопотань (а.с.95-101).

Однак, на спростування тверджень про неотримання ПАТ «СК «МИР» інформації з зазначених підстав, до матеріалів справи не долучено будь-яких доказів дотримання Арбітражним судом м. Москви процесуальних прав товариства під час розгляду справи, виконання судом вимог закону та норм міжнародного права, інформування про прийняті рішення за результатами розгляду клопотань.

З огляду на викладене та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів визнає законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення клопотання.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог процесуального права. Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 293, 303, 307, 312 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» відхилити.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа №756/8627/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4675/2016

Головуючий у суді першої інстанції: ЛуценкоО.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.