Постанова № 56906735, 30.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2016 року № 826/15215/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ЗЗБК № 1» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ЗЗБК № 1» (далі - позивач, ТОВ «БК «ЗЗБК № 1») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.02.2015 № 0001732208.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні судом ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.01.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «БК «ЗЗБК № 1» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Енерго Буд Сервіс», ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» та ТОВ «Пласт-Кабель» за період з 01.08.2014 по 30.09.2014 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 40/1-22-08-38979107 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 980464 грн.

17.02.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001732208, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980464 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 245116 грн.

При цьому, в Акті перевірки встановлено фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Енерго Буд Сервіс», ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» та ТОВ «Пласт-Кабель», проте з аналізу Акту перевірки видно, що відповідачем не зазначено про будь-які порушення в ході здійснення таких операцій позивачем з ТОВ «Пласт-Кабель».

В той же час, з аналізу Акту перевірки та спірного рішення вбачається, що відповідачем визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980464 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача саме з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», у зв'язку з чим суд в межах даної адміністративної справи досліджує проведення фінансово-господарських операцій позивача виключно з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок».

З аналізу Акту перевірки також видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 980464 грн., стала встановлена ним нікчемність укладених позивачем з вказаними контрагентами правочинів внаслідок:

відсутності будь-якої інформації про наявні у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, що встановлено відповідачем в ході аналізу інформаційної бази «Податковий блок»;

малої кількості працюючих у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок»;

отримання від ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкової інформації листом від 09.10.2014 № 52/7/26-57-22-01-20 за період з 01.05.2014 по 31.08.2014, в якій зазначено, зокрема, що товар, реалізований за вказаний період на адресу покупців не придбавався ТОВ «Енерго Буд Сервіс».

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, з огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з ним, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Як вбачається з Акту перевірки та матеріалів справи, що не заперечувалось представниками сторін, позивачем з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» укладено договори підряду на виконання підготовчих робіт від 05.05.2014 № БС-5 та від 01.08.2014 № БС-48, а з ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» - договори підряду на виконання підготовчих робіт від 18.07.2014 № 1-18-07-14 та від 25.07.2014 № 1-25-07-14 (далі - Договори). На підтвердження факту виконання вказаних Договорів складено відповідні довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, а також ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» виписали позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 980464 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати надані позивачем документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем послуг у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», оскільки у первинному документі має бути конкретизовано, які саме послуги були надані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), однак в довідках про вартість виконаних будівельних робіт, актах приймання виконаних підрядних робіт та податкових накладних зазначено лише загальне найменування послуг (наприклад: загальновиробничі, адміністративні роботи, благоустрій) та їх вартість без конкретизування, які саме послуги були надані, їх видів та опису, конкретних об'ємів та напрямків, за якими вони проводились, кількість відпрацьованих годин, перелік використаних ресурсів та частина їх вартості, що включена до вартості послуг, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Таким чином, з наданих позивачем документів не вбачається, які критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача і правомірність формування податкового кредиту. Позивачем не доведено економічну доцільність витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди.

Отже, в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені документи не містять чітких відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, адже в них не зазначено, які саме із послуг, обумовлених Договорами, та в якому об'ємі були надані позивачу.

З огляду на викладене, надані позивачем письмові документи не містять в собі відомостей, що свідчать про отримання від ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» послуг, обумовлених Договорами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Так само, позивачем не надано доказів наявності господарської потреби в послугах, замовлених та придбаних у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок».

Водночас, як видно з матеріалів справи, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2015 у справі № 753/9992/15-к (провадження № 1-кп/753/507/15), який набрав законної сили 13.07.2015, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та засуджено засновника та директора ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» - ОСОБА_1 Ця обставина не може залишитися неврахованою, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, у вказаному вироку Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2015 встановлено, зокрема, що: «ОСОБА_1, переслідуючи корисливий мотив у вигляді отримання неправомірної вигоди в розмірі 2000 гривень від реєстрації на своє ім'я підприємства, в кінці травня місяця 2014 року у денний час доби перебуваючи в районі станції метро «Харківська» у м. Києві, познайомився з раніше незнайомою йому особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, яка запропонувала йому за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності перереєструвати на його ім'я ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», аби в подальшому це підприємство було використано для прикриття незаконної діяльності. ОСОБА_1 не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього власника вказаного підприємства погодився на таку пропозицію та надав особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, копію свого паспорта громадянина України та ідентифікаційний номер платника податків, необхідних для складання статутних та реєстраційних документів підприємства, а особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, отримавши вказані документи через деякий час виготовив необхідні для придбання ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» та перереєстрації на ім'я ОСОБА_1 документи, в яких ОСОБА_1 значився засновником та директором вказаного підприємства… При цьому, хоча ОСОБА_1 і значиться єдиною службовою особою ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», але підприємством він ніколи не керував, доступу до відкритих банківських рахунків ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» не мав, грошовими коштами підприємства не розпоряджався, а реєстраційні документи ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» одразу передав особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, для подальшого використання у незаконній діяльності. Особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, зареєструвавши таким чином на ім'я ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», отримавши необхідні реквізити: найменування суб'єкта господарської діяльності, юридичну адресу, особисті дані службової особи підприємства, індивідуальний податковий номер платника податків, відкриті від імені ОСОБА_1 як директора ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» банківські рахунки та печатку підприємства, отримав змогу, прикриваючись зовнішньо законним фактом придбання ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», здійснювати неконтрольовані державою фінансові операції, складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи для того щоб перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, тобто використовуючи реквізити ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», здійснювати безтоварні операції та незаконну діяльність по наданню послуг з мінімізації податкових зобов'язань іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Незаконна діяльність ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», яке на прохання особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, за грошову винагороду з метою прикриття незаконної діяльності перереєстрував на своє ім'я як пособник ОСОБА_1, здійснювалась в порушення законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва… Обвинувачені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в судовому засіданні просили вказані угоди з прокурором затвердити і призначити узгоджену в них міру покарання та інші передбачені угодами заходи, при цьому беззастережно визнали себе винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України…».

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 у справі № К/9991/26540/11.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» на підставі Договорів довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» ОСОБА_1, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності позивача з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних Договорів з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що гр. ОСОБА_1 не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», суд прийшов до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» транспортного та іншого обладнання, трудових ресурсів тощо. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне неотримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні вищевказаних Договорів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «БК «ЗЗБК № 1» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 у справі № К/9991/26540/11.

Відповідно до п.п. 1, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 № 10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962 (далі - Порядок № 185/24962), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2015 у справі № 753/9992/15-к (провадження № 1-кп/753/507/15), фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 185/24962 підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_1, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Разом з тим, відповідно до правової позиції колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період на частину суми у розмірі 216476 грн. фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемних правочинів, по-друге, ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «БК «ЗЗБК № 1» податкового кредиту, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд прийшов до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, від 22.09.2015 у справі № 21-887а15 та від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15.

В той же час, податкові накладні ТОВ «Енерго Буд Сервіс» виписані позивачу на підставі нікчемних правочинів з таким товариством.

Суд зауважує, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема, виданих виконавцями податкових накладних та актах прийому-передачі наданих послуг, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Таким чином, суд вважає, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень доведено, що зазначені вище правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Енерго Буд Сервіс» та ТОВ «Українська компанія регіонального розвитку бізнесу та наукових розробок», у зв'язку з чим, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 № 0001732208 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ЗЗБК № 1» відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ЗЗБК № 1» (код ЄДРПОУ 38979107) судовий збір у розмірі 4384,80 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко