Рішення № 56903185, 28.03.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.03.2016 Справа №607/19623/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого Грицака Р.М.

секретаря Палашовської У.А.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_8 звернулися в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики грошей в розмірі 2 091 240 грн. В обґрунтування заявлених вимог вказують на те, що 27 липня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якої ОСОБА_10 позичив відповідачу ОСОБА_1 кошти в розмірі 47 000 доларів США грн., які належать ОСОБА_7, Згідно даної розписки, метою позики є придбання відповідачем квартири, а термін повернення позики визначений до 01.01.2014 року. Отримавши кошти відповідач придбав для своєї сім'ї квартиру АДРЕСА_1. Оскільки відповідачем ОСОБА_1 кошти взяті в борг під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_4 та витрачені на придбання майна, що стало спільною сумісною власністю відповідачів відповідно останні несуть солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями. Оскільки відповідачі по даний час грошей не повернули та ухиляються від виконання зобов'язання по поверненню боргу, позивачі просять суд стягнути солідарно з відповідачів в їх користь борг в сумі 2 091 240 грн. з яких 1 076 065 грн. основна сума позики, 322819 грн. - 3 % річних за користування чужими коштами та 692356 грн. - інфляційні втрати, а також просять покласти на відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 2289 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6890 грн. та 243,30 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що він протягом тривалого часу працює за межами України та надсилає зароблені ним кошти на зберігання своєму тестеві ОСОБА_8 У 2010 році відповідач ОСОБА_1, який є його рідним братом попросив в позику кошти в сумі 47 000 доларів США з метою придбання квартири для своєї сім'ї. Він погодився та з його згоди ОСОБА_8 надав в позику ОСОБА_1 кошти в розмірі 47 000 доларів США, на строк до 01.01.2014 року, про що ОСОБА_1 написав відповідну розписку у присутності свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 Сім'я відповідачів обіцяла, що кошти йому поверне за рахунок продажу належної їм однокімнатної квартири, однак кошти не повернули, а тому просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що позивач ОСОБА_1 є його зятем та останній тривалий час працює у США, а зароблені кошти пересилає йому банківськими переказами на зберігання. У 2010 році за проханням позивача ОСОБА_1 він передав кошти в сумі 47000 доларів США в позику відповідачу ОСОБА_1 про що останнім була написана розписка. При передачі коштів та написанні розписки також була присутня відповідач ОСОБА_4

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав і мотивів викладених у позовній заяві та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав та суду пояснив, що за позичені у брата кошти в розмірі 47000 доларів США була придбана квартира АДРЕСА_1, при передачі коштів була присутня його дружина ОСОБА_4 На даний час кошти братові не повернув.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав та суду пояснив, що позичені гроші в борг згідно розписки від 27.07.2010 року є спільним боргом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позову не визнала та суду пояснила, що відповідач ОСОБА_1 жодних коштів у позивачів не позичав, квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільно зароблені кошти нею та відповідачем ОСОБА_1 як подружжям, а також коштів позичених її сестрою в розмірі 10000 доларів США. В позові просить відмовити, оскільки вважає розписку написану ОСОБА_1 фіктивно з метою позбавити її та дітей житла у зв'язку з розірванням між ними шлюбу.

Представники відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позову не визнали та подали суду письмове заперечення в якому зазначили, що договір позики коштів на суму 47000 доларів США мав бути нотаріально посвідчений з обов'язковою письмовою згодою ОСОБА_4, як дружини позичальника.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 1996 року, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.05.2015 року.

Відповідно до розписки, написаної 27 липня 2010 року ОСОБА_1, останній отримав від ОСОБА_8 в позику кошти в сумі 47 000 доларів США, на строк до 01.01.2014 року, з метою придбання квартири. Кошти передані в позику належать ОСОБА_7, який надав згоду на цю позику, однак на день написання розписки знаходиться за межами України.

Зазначена розписка підписана ОСОБА_8 позичальником ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_11, ОСОБА_12

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Виходячи із змісту ст.ст.1046, 1047 ЦК України, найважливішим та ключовим у вирішенні спору, що розглядається, є докази факту отримання позичальником в позику грошових коштів від позикодавця, оскільки законодавець пов'язує з цим фактом момент укладання договору позики та, відповідно, доказування укладання цього договору.

Згідно постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 р. № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином основними умовами договору позики є передача у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками та зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, 29.09.2010 року за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 07.10.2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О., за реєстром №1812

Суд не бере до уваги посилання відповідача ОСОБА_4 про фіктивність боргової розписки від 27 липня 2010 року, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження зазначених міркувань, крім цього факт позики коштів повністю визнано відповідачем ОСОБА_1, який також підтвердив, що позичені кошти, згідно розписки, витрачені на потреби сім'ї, а саме купівлю квартири АДРЕСА_1.

Таким чином факт отримання коштів в борг згідно розписки від 27.07.2010 року визнаний відповідачем ОСОБА_1 та не спростований належними та допустимими доказами відповідачем ОСОБА_4

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Зважаючи на мету позики зазначену у договорі позики (розписці) від 27.07.2010 року (купівля квартири) та придбання відповідачем квартири АДРЕСА_1 в якій проживала сім'я відповідачів, суд приходить до переконання, що вищезазначений договір позики укладений відповідачем ОСОБА_1 в інтересах сім'ї, а одержане за договором використано на її потреби.

На момент звернення позивачів до суду, відповідач ОСОБА_1 не повернув позичені кошти в сумі 47 000 доларів США., тобто не виконав зобов'язання, передбачені умовами договору позики, що визнається відповідачем ОСОБА_1

Згідно представленого представником позивача розрахунку заборгованості, заборгованість за договором позики від 27.07.2010 року становить 2 091 240 грн. з яких 1 076 065 грн. основна сума позики, 322819 грн. - 3 % річних за користування чужими коштами та 692356 грн. - інфляційні втрати.

Згідно ч.ч. 2, 1 ст. 625 та ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Отже, сторонам надано право визначати зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 692356 грн. до задоволення не підлягають. Позивач, при розрахунку позовних вимог про стягнення 3 % річних керувався сумою позики 47 000 доларів США визначеною у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день подання позовної заяви, а саме 1 076 065 грн. Поданий позивачем розрахунок нарахування 3 % річних за користування чужими коштами в розмірі 322 819 грн. перевірений судом та є арифметично не вірним, оскільки за період з 01.01.2014 року (дата виникнення заборгованості) по 29.12.2015 року ( день подання позову) виходячи з основної суми боргу в розмірі 1 076 065 грн., 3 % річних становить сума 64210,00 грн., які підлягають до стягнення з відповідачів. Згідно ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної допомоги. Відповідно до Постанови КМ України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», компенсація витрат, пов'язаних із правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у цивільних справах не повинна перевищувати суму, яка обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Як вбачається з квитанції від 26.12.2015 року ОСОБА_7 сплатив адвокату ОСОБА_2 2289 грн. за надання юридичної допомоги згідно Договору про надання правових послуг адвоката від 26.12.2015 року. Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги кількість та час судових засідань проведених у даній цивільній справі, за участю представника позивача ОСОБА_2, вважаю, що позовні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2289 грн. обґрунтовані та підлягають до стягнення з відповідачів. Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в даному випадку порушені права позивачів відповідачами, тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7, ОСОБА_8, борг згідно договору позики від 27.07.2010 року на загальну суму 1140275 грн., з яких 1 076 065 грн. - основна сума позики, 64210,00 грн. - 3 % річних за користування чужими коштами, а також 2289 грн. витрат на правову допомогу (по 1144 грн. 50 коп. з кожного).

В силу ст.88 ЦПК України із відповідачів в користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_8 слід стягнути 6090 грн. судового збору (по 3045 грн. з кожного).

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 533, 625, 1046,1048,1049,1050 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9, ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7, ОСОБА_8 борг за договором позики від 27 липня 2010 року в сумі 1140275грн.

Стягнути з ОСОБА_9, ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7, ОСОБА_8 6090 грн. судового збору (по 3045 грн. з кожного) та 2289 грн. витрат на правову допомогу (по 1144 грн. 50 коп. з кожного).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяР. М. Грицак