Ухвала суду № 56897290, 30.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/8289/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Урупа І.В.

Провадження № 22-ц/778/1645/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування вимог зазначила, що 05 листопада 2011 уклала шлюб з ОСОБА_3, від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спільне життя з відповідачем не склалося, сторони не зійшлися характерами, мають різні погляди на сімейне життя та виховання дітей.

ОСОБА_3 зловживає спиртними напоями, чинить сварки, після народження спільної дитини почав погано відноситись до її неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яку вона народила до шлюбу з відповідачем, не бажає піклуватись про побудову сімейних відносин на почуттях любові, поваги, дружби та взаємодопомоги.

На підставі зазначеного просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_3, зареєстрований 05 листопада 2011 року у відділі державної реєстрації актів громадянського стану по м. Мелітополь Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис №1073, після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище «Мезенцева».

12 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічних вимог зазначив, що 05 листопада 2011 року він уклав шлюб з ОСОБА_7, від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з ним.

Він офіційно працює на ТОВ «Агро-Імпульс» на посаді токара з 07.05.2015 року, має самостійний дохід та постійне місце проживання. Спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно. Виключно він займається духовним та фізичним розвитком дитини.

ОСОБА_4 не працює, не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, негативно характеризується за місцем проживання і не займається вихованням спільної дитини.

На підставі зазначеного просив визначити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним, стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

13 жовтня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування вимог зазначила, що 05 листопада 2011 уклала шлюб з ОСОБА_3, від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також має неповнолітню доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яку народила до шлюбу з відповідачем, і яка проживає з нею.

Спільне життя з відповідачем не склалося, у липні 2015 року ОСОБА_3 вигнав її і ОСОБА_6 з будинку. З цього часу сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство.

24 вересня 2015 року вона звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом про розірвання шлюбу.

Згоди між нею та ОСОБА_3 щодо місця проживання спільної дитини не має. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 вважає, що малолітній ОСОБА_5 повинен проживати з ним, та перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною.

Вона разом з дочкою проживає в орендованій однокімнатній упорядкованій квартирі, в якій є все необхідне для нормального проживання та розвитку дитини. З 15 липня 2011 року працює продавцем продовольчих товарів в ПП «Трида», отримує державну допомогу як одинока мати на доньку ОСОБА_6 у розмірі 436 грн.50 коп. Спиртні напої та наркотичні засоби не вживає, за місцем роботи характеризується позитивно, добре відноситься до дитини.

ОСОБА_3 проживає в частині житлового будинку своїх родичів, яка є неупорядкованою, необлаштованою необхідним для дитини та не може забезпечувати умови для її нормального розвитку та навчання. Відповідач працює слюсарем - збірником тракторних запчастин у приватного підприємця, графік роботи не нормований, часто затримується на роботі. Зловживає спиртними напоями, що несприятливо впливає на виховання спільної дитини.

На підставі зазначеного просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з нею, залишивши його на її утриманні та вихованні за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року обєднано в одне провадження вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, зустрічні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини та вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_4 (до шлюбу ОСОБА_6) та ОСОБА_3, зареєстрований 05 листопада 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, актовий запис № 1073.

Прізвище ОСОБА_4 після розірвання шлюбу залишено без змін.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю, ОСОБА_4, за адресою АДРЕСА_2.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неврахування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічних позовних вимог, позов ОСОБА_4 задовольнити частково, розірвати шлюб між сторонами, в іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції керувався ст.ст. 112, 160, 161 СК України та виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинені, спільного побуту вони не ведуть, примирення між ними не можливо, проживання малолітнього ОСОБА_5 із матір'ю відповідає його інтересам та вимогам Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року.

Висновки суду ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні, відповідають фактичним обставинам справи. Фактична сторона справи встановлена з додержанням норм процесуального права.

ОСОБА_3 проти позовних вимог про розірвання шлюбу у суді першої інстанції не заперечував. В апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, проте фактично просив переглянути його лише в частині задоволення позову про місце проживання дитини.

Проте доводи ОСОБА_3 про наявність у нього переважного права на визначення місця проживання сина з ним є неприйнятними, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч.ч 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Отже, виходячи з аналізу вищезазначених положень, норм Сімейного Кодексу України слідує, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини.

Крім того, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, містить принцип, згідно з яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише за наявності виняткових обставин.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Під час судового розгляду встановлено,що хоча між сторонами існують особисті неприязні стосунки у звязку з розлученням та недосягненням згоди щодо визначенням місця проживання дитини, проте кожний з них належно ставиться до дитини, і стверджує, що готовий забезпечити належні умови для її виховання та розвитку.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, їх спільна дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, після фактичного припинення шлюбних відносин, з липня 2015 року залишився проживати з батьком. При цьому ОСОБА_4 пояснила суду, що не намагалася самостійно забрати дитину до вирішення спору судом, щоб уникнути скандалів і сварок та не травмувати дитину.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працевлаштовані, мають самостійний дохід, позитивно характеризуються за місцем проживання та роботи, мають належні умови для проживання та виховання дитини, дитина виявляє прихильність до обох батьків та до старшої сестри ОСОБА_6О.(дочки ОСОБА_4В.).

Будь яких відомостей про особисті, моральні якості батьків, які б перешкоджали проживанню із ними дитини не встановлено.

Встановивши вказані обставини, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що кожен з батьків має майже рівні умови для проживання та виховання малолітньої дитини, проте очевидно, що інтересам дитини, якій на час прийняття судом рішення не виповнилося чотири роки, більше відповідатиме проживання саме з матірю ніж з батьком.

Не спростовує правильність вирішення спору і посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що судове рішення ухвалено всупереч висновкам органу опіки та піклування.

Згідно з частинами 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спору щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, сам по собі висновок органу опіки та піклування не є критерієм для остаточного вирішення спору між батьками, суд вирішує спір з урахуванням всіх обставин, встановлених у справі.

Із змісту висновку органу опіки та піклування виконкому Мелітопольської міської Ради від 28.01.2016 р. вбачається, що він не містить однозначного обґрунтованого висновку щодо проживання дитини з батьком. У висновку зазначено,що орган опіки та піклування вважає за можливе підтримати вимоги ОСОБА_3В про проживання малолітньої дитини з ним за умови безперешкодного спілкування дитини з матірю та сестрою та просить суд прийняти рішення на підставі наявних документів у справі та враховуючи інтереси малолітньої дитини ( а.с.67а-69 ).

Між тим, доцільність проживання дитини разом з батьком не може обґрунтуватися наданням ним безперешкодного спілкування дитини з матірю та сестрою. Заборона створювати перешкоди у спілкуванні з дітьми встановлена ч.3 ст.157 СК України. Із визначенням місця проживання дитини з одним із батьків, інший в жодному разі не втрачає своїх прав та обов'язків. Відповідно до ч.2 ст. 157 СК України той із батьків,хто проживає окремо від дитини, зобовязаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування не містить виняткових обставин щодо особи ОСОБА_4, її поведінки, які б дозволяли розлучити малолітню дитину з матірю.

Отже, суд надав оцінку висновку органу опіки та піклування за правилами ст.212 ЦПК України і у відповідності до вимог ст.ст.213,214 ЦПК України навів у рішення мотиви, з яких не погодився з ним.

Суд встановив всі факти, необхідні для вирішення спору, при ухвалені рішення дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: