Рішення № 56897226, 30.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 311/3700/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В.

Провадження № 22-ц/778/1545/16 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М.

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року по справі

за позовом Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання договору недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, визнання договору припиненим, відшкодування збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» звернулось до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювало, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 01 листопада 2008 року між КП «Дніпрорудненські теплові мережі» та ОСОБА_3 був укладений договір № 44-Т «На постачання теплової енергії» по приміщенню, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору КП «Дніпрорудненські теплові мережі» зобов'язалось надати теплову енергію, а відповідач зобов'язалась оплатити спожиту теплову енергію за встановленими тарифами у строки, передбачені договором.

Постачання теплової енергії на об'єкт відповідача було припинено 23.11.2012 року, про що свідчить акт про відключення від 23.11.2012 року.

При проведенні нарахувань за відпущену теплову енергію застосовувались тарифи на теплову енергію, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

За період з 01 липня 2011 року по 01 листопад 2012 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» надало теплову енергію на об'єкт відповідача на загальну суму 1303,26 грн. ОСОБА_3 свої договірні зобов'язання виконала частково, оплату за отриману теплову енергію у період з 01 липня 2011 року по 01 листопада 2012 року нею проведено лише в сумі 150 грн. Таким чином, сума боргу ОСОБА_3 перед КП «Дніпрорудненські теплові мережі» за поставлену теплову енергію за вказаний період станом на 24.02.2015 року становить 1153,26 грн.

В зв'язку з тим, що з боку ОСОБА_3 був порушений порядок розрахунків за період з липня 2011 року по листопад 2012 року та вказана заборгованість до теперішнього часу не погашена, вважало правомірним нарахування на суму заборгованості індексу інфляції та 3% річних.

Інфляційні нарахування за період з грудня 2012 року по лютий 2015 року становлять 339,06 грн., 3% річних від основного боргу за період прострочення платежу складають 98,10 грн.

25 травня 2014 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 зазначеної заборгованості та 27.05.2014 року Василівським районним судом було видано судовий наказ. Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 27.06.2014 року за заявою ОСОБА_3 вказаний судовий наказ скасований.

На підставі зазначеного просило стягнути з ОСОБА_3 на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованість за спожиту теплову енергію, суму інфляційних витрат, суму трьох відсотків річних у загальному розмірі 1591,22 грн., а також стягнути на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» судовий збір в сумі 243,60 грн.

В грудні 2014 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов, який протягом розгляду уточнювала.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 24.03.2015 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_3 до КП «Дніпрорудненські теплові мережі», треті особи: виконавчий комітет Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, Дніпрорудненська міська рада Василівського району Запорізької області, комунальне унітарне підприємство Наш Дім про визнання договору № 44-т від 01.11.2008 року недійсним, розірвання договору № 189 від 01.11.2012 року та відшкодування збитків закрито в частині позовних вимог про розірвання договору № 189 від 01.11.2012 року.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 остаточно зазначила, що в 2008 році в квартирі АДРЕСА_1 згідно виданих КП «Дніпрорудненські теплові мережі» технічних умов, зроблено реконструкцію опалення. В листопаді 2008 року прийнято в експлуатацію прилад обліку теплової енергії. Оскільки, згідно проекту, був зроблений окремий ввід для поставки теплової енергії, вона перестала бути споживачем послуг централізованого опалення і тарифи на послуги централізованого опалення не могли бути застосовані до об'єкту, що знаходиться за адресою: Дніпрорудне, АДРЕСА_1

Вважає, що до споживача теплової енергії, фізичної особи, може бути встановлений тільки одноставковий тариф на теплову енергію та обрахування вартості спожитої теплової енергії по договору № 44-т 01.11.2008 року необхідно зробити з початку дії договору, оскільки на протязі всього часу дії цього договору КП «Дніпрорудненські теплові мережі» виставляли рахунки по двоставковому тарифу, який передбачений згідно рішень виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради для суб'єктів господарювання.

Вона, як фізична особа, споживач теплової енергії по договору № 44-т 01.11.2008 року, немає відношення до тарифів для суб'єктів господарювання та на час укладення договору це була її квартира, де вона була зареєстрована і проживала. Її, як споживача теплової енергії, можливо було віднести тільки до категорії населення з застосуванням одноставкового тарифу на теплову енергію для населення.

Посилаючись на ст.ст.18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», вважає умови договору № 44-Т від 01.11.2008 року несправедливими по відношенню до неї як споживача послуг теплопостачання, нав'язані їй обманним шляхом КП «Дніпрорудненські теплові мережі».

За таких обставин вважає дії КП «Дніпрорудненські теплові мережі» проти неї неправомірними та вважає, що у відповідності до ст.230 ЦК України необхідно застосувати наслідки недійсності правочину, вчиненого під впливом обману.

Крім того, їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, демонстрації неповаги до її громадських та споживчих прав та вимог чинного законодавства, що викликає недовіру до сили закону у приниженні честі і гідності її, як фізичної особи. Після спілкування з представниками відповідача у неї суттєво погіршився стан здоров'я: піднімався тиск, з'явилися серцеві та головні болі, від холоду простудні захворювання, вона вимушена була звертатися до лікарів за медичною допомогою.

На підставі зазначено остаточно просила:

- визнати договір № 44-т «на услуги по теплоснабжению» від 01 листопада 2008 року недійсним в частині застосування тарифів теплову енергію у зв'язку з тим, що положення договору несправедливі та він суперечить вимогам законодавства України і підписаний обманним шляхом;

- стягнути з КП «Дніпрорудненські теплові мережі»на її користь суму в розмірі 17512,52 спричинених збитків, яка складається з 3516,52 грн. суми боргу з урахуванням передплат та 13996 грн. згідно договору підряду №10/05-08 від 16 липня 2008 року за розморожу системи опалення від вузла управління до приміщення;

- стягнути з КП «Дніпрорудненські теплові мережі»на її користь суму втраченої вигоди в розмірі 15330,00 грн. за розірвання договору № 74 від 01 жовтня 2010 року;

- стягнути з КП «Дніпрорудненські теплові мережі» на її користь пеню у розмірі 10766,80 грн. за період з березня 2014 року по 2015 року за відмову в наданні послуг з теплопостачання приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з 23 листопада 2012 року, більш ніж два роки, майже опалювальних сезони;

- стягнути з КП «Дніпрорудненські теплові мережі»на її користь моральну шкоду в розмірі 12000 грн.;

- визнати Договір № 44-т «на услуги по теплоснабжению» від 01 листопада 2008 року розірваним КП «Дніпрорудненські теплові мережі»у зв'язку з ненаданням послуг з теплопостачання з листопада 2012 року.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року позовні вимоги КП «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 липня 2011 року по 01 листопада 2012 року в сумі 1153,26 грн., суму інфляційних витрат 339,86 грн., суму трьох відсотків річних 98,10 грн., судовий збір в сумі 243,60 грн., а всього 1834,82 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до КП «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання договору №44-т від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, відшкодування збитків та моральної шкоди відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову КП «Дніпрорудненські теплові мережі» відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України розгляд і вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 грудня 2015 року, яка набрала законної сили, скасовано ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року, постановлену під головуванням судді Сидоренко Ю.В., про закриття провадження у справі за позовом КП «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за теплову енергію, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.170, 215 т.2).

Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

Проте в порушення вимог чинного цивільно-процесуального після скасування ухвали про закриття провадження в справі справу було розглянуто та ухвалено рішення під головуванням судді Сидоренко Ю.В. Дані обставини свідчать про розгляд справи неповноважним складом суду, що тягне за собою безумовне скасування судового рішення з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі теплової енергії, регулюються Законом України «Про теплопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, які чинні на території України і визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії та є обов'язковими для виконання ними (п.п.1, 2 Правил).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Кодексу, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» та п.40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, встановлено, що споживач теплової енергії зобов'язаний додержуватися вимог договору та нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що надавав ОСОБА_3 послуги з теплопостачання на виконання умов договору №44-Т від 01.11.2008, відповідач не оплатила отриману теплову енергію і з липня 2011 року по жовтень 2012 року утворилася заборгованість на суму 1153,26 грн.

ОСОБА_3 є власником офісного приміщення АДРЕСА_1 ( а.с.42,58 т.1.)

Із матеріалів справи вбачається, що офісне приміщення АДРЕСА_1 опалюється не з централізованої системи опалення, а має окреме підключення до будинкової системи, і облік спожитої теплової енергії на опалення приміщення здійснюється за приладами обліку.

Факт забезпечення позивачем теплоенергією даного об'єкту у період, за який нараховано заборгованість, не оспорюється.

У спірний період з 1 грудня 2010 року по 12 січня 2012 р. частина приміщення здавалася ОСОБА_3 в оренду ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» для використання під офіс ( а.с.183-186 т.1).

Заборгованість нарахована відповідно до тарифів, які визначені рішенням виконкому Дніпрорудненської міської ради №204 від 17.08.2010р. «Про затвердження КП «Дніпрорудненські теплові мережі» скоригованих базових тарифів на виробництво, транспортування теплової енергії та послуги з централізованого опалення для інших споживачів», та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №331 від 05.10.2012 р. (а.с.139 т.2, а.с. 243 т.1, а.с.123 т.1).

Тарифи встановлені відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 1, 13, 14, 20 Закону України «Про теплопостачання».

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалася на те, що позивач неправомірно застосував зазначені рішення, які встановлюють тарифи для категорії «інші споживачі», вона не була на час укладення договору приватним підприємцем, на праві власності їй належала квартира і оплата за спожиту теплоенергію повинна нараховуватися за одноставковими тарифами, які встановлені для населення, заявила позовні вимоги про визнання недійсним договору №44-Т від 01.11.2008 р. на теплопостачання, оскільки вона укладала договір як фізична особа і тарифи КП «Дніпрорудненські теплові мережі» нав'язані їй обманним шляхом, вони є несправедливими.

Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, ОСОБА_3 у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з ст.ст. 6, 626, 627 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин,які мають істотне значення.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Проте ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів неправомірного впливу теплопостачальної організації на її волевиявлення, щоб спонукати до укладення договору №44-Т від 01.11.2008 р.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 27.03.2008 р. придбала квартиру АДРЕСА_1 і 15.04.2008 року зареєструвала право власності (а.с.145,146 т.1).

12 травня 2008 року між КП «Дніпрорудненські теплові мережі» та ОСОБА_3 укладено договір про надання населенню послуг з централізованого опалення даної квартири (а.с.147 т.1).

Проте 12 травня 2008 р. ОСОБА_3 звернулася до КП «Дніпрорудненські теплові мережі» про видачу технічних умов на пряме підключення до будинкової системи опалення квартири у зв'язку з переводом її в офісне приміщення (а.с.149 звор. Т.1).

Рішенням виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради №142 від 17 червня 2008 року надано дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 під офісне приміщення та на проектні роботи (а.с.148 т.1).

За заявою ОСОБА_3 були видані технічні умови про приєднання АДРЕСА_1, яка реконструюється під офіс, до централізованої системи опалення та розроблено відповідний проект ( а.с.149,150 т.1).

14.11.2008 р. ОСОБА_3 звернулася до КП «Дніпрорудненські теплові мережі» про прийняття в експлуатацію, опломбування приладу обліку теплової енергії та укладення договору на опалення офісного приміщення за адресою м. Дніпрорудне у АДРЕСА_1 з 01.11.2008 р. і між сторонами був укладений договір 44-Т від 01.11.2008 р. (а.с. 43 т.1).

Отже, опалення квартири з централізованої системи опалення припинилося, дія договору 12 від травня 2008 року між КП «Дніпрорудненські теплові мережі» та ОСОБА_4 про надання населенню послуг з централізованого опалення квартири припинено, і взаємовідносини сторін визначалися договором №44-Т від 01.11.2008 року на послуги теплопостачання.

Наведені обставини свідчать, що договір 44-Т від 01.11.2008 року укладено у письмовій формі, у договорі з додатками до нього сторони передбачили істотні умови відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, волевиявлення сторін в момент його укладення було вільним, укладення саме договору на послуги теплопостачання відповідало їхній внутрішній волі, зміст договору не суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Своїми підписами сторони засвідчили згоду з усіма умовами договору 44-Т від 01.11.2008 р.

Підтвердженням вільного волевиявлення на укладення договору та згоди з усіма його умовами є і факт оплати за послуги поставки теплоенергії з листопада 2008 р. по липень 2011 р. в сумі 2363 грн.89 коп. за тарифами, встановленими у договорі, і до пред'явлення позову про стягнення заборгованості ОСОБА_3 не зверталася до суду з вимогами щодо недійсності договору.

За встановлених обставин для визначення дійсних взаємовідносин сторін не може мати вирішального значення отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно як на офісне приміщення і реєстрація статусу приватного підприємця після укладення договору під час його дії. За цими ознаками не може бути визнаний недійсним договір, який укладений за вільним волевиявленням сторін.

Доводи ОСОБА_3 про те, що укладення договору на поставку теплової енергії було пов'язане з тим, що теплопостачальна організація неправомірно відмовляє у встановлені приладів обліку в квартирах, теж не дають підстав для застосування ст.230 ЦК України. Зазначені обставини не мають ознак обману, вони стосуються лише мотивів її дій, однак це не може бути підставою для визнання договору недійсним за ст.230 ЦК України.

Наведене свідчить, що під час судового розгляду справи не встановлені обставини, які передбачені ст.ст.203,215,230 ЦК України, і позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору №44-Т від 01.11.2008 р. на послуги теплопостачання недійсним не підлягають задоволенню, а відповідно і відсутні підстави для перерахунку внесеної оплати за поставлену теплову енергію за цим договором, виходячи з тарифів, встановлених для населення за централізоване опалення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Порушення зобов'язань теплопостачальною організацією за договором №44-Т від 01.11.2008 р. не доведено, тому не може йтися про заподіяння ОСОБА_3 збитків і моральної шкоди.

ОСОБА_3 заявлені також вимоги про стягнення пені за період з березня 2014 р. по квітень 2015 р. за відмову в наданні послуг з теплопостачання. Проте зазначений нею період не охоплюються періодом дії договору №44-Т від 01.11.2008 р.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Між КП «Дніпрорудненські теплові мережі» та ФОП ОСОБА_3 на постачання теплової енергії 01.11.2012 р. укладено договір №189 ( а.с.175 т.1). З укладенням сторонами договору від 01.11.2012 р. №189 на поставку теплової енергії для опалення даного приміщення дія договору №44-Т від 01.11.2008 р. припиналася, як визнають обидві сторони, поставка теплоенергії теж припинена.

Отже, у матеріалах справи відсутні дані про те, що домовленістю сторін передбачено збереження договору №44-Т від 01.11.2008 р. Припинення сторонами договору №44-Т від 01.11.2008 р. унеможливлює визнання його припиненим у судовому порядку (а.с.175 т.1). Той факт, що споживач виконав умови договору частково, впливає лише на порядок розрахунків між сторонами.

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За поставлену теплоенергію за договором №44-Т від 01.11.2008 р. відповідач не розрахувалася, у зв'язку з чим у неї за період з липня 2011 р. по жовтень 2012 р. утворився борг перед позивачем на суму 1153,26 грн. (а.с. 41 т.1).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення ОСОБА_3 виконання грошових зобов'язань за період з липня 2011 р. по лютий 2015 р. ( в межах позовних вимог), вимога про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох річних процентів та інфляційних втрат колегія суддів апеляційного суду оцінила, що він є вірним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних в сумі 98,10 та інфляційні втрати в сумі 339,86 грн. ( а.с.62,63 т.2).

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ст.88 ЦПК України КП «Дніпрорудненські теплові мережі» має право на компенсацію судового збору, сплаченого за подання позовної заяви в розмірі 243 грн. 60 коп., яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 (а.с.33 т.1)

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 1153,26 грн., інфляційні втрати в сумі 339,86 грн., три відсотки річних в сумі 98,10 грн., судовий збір в сумі 243,60 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання недійсним договору в частині застосування тарифів на теплову енергію, визнання договору припиненим, відшкодування збитків та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: