Рішення № 56895416, 04.04.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

справа № 333/1574/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Ярошенко А.Г.,

при секретарі: Мінаєва В.В.

за участю представників позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

представників відповідачів ОСОБА_5

ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначивши наступне.

01.08.2007 року ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» пожертвував Управлінню ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 33/100 дитячого комбінату, який знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Калініна, 92, а саме будівлі літ. А2, АЗ, А4, А5-2, паркани № 1,2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 і замощення ОСОБА_9 пожертви, зафіксованої в договорі є «здійснення права на свободу сповідання та поширення православної християнської віри».

18 грудня 2014 року ОСОБА_10 Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату було ухвалено указ про звільнення ОСОБА_11 (ОСОБА_12) від управління ОСОБА_7 єпархією. Того ж дня ОСОБА_10 ухвалив указ про призначення ОСОБА_2 керуючим ОСОБА_7 єпархією.

Після прибуття до виконання своїх обов'язків, ОСОБА_2 (преосвященний єпископ Фотій) дізнався, що вказане вище нерухоме майно, отримане в якості пожертви, вже не перебуває у власності церкви, а ОСОБА_11 (ОСОБА_12) відмовляє у доступі до майна і стверджує, що його було подаровано ОСОБА_11 особисто. Зі своїх джерел ОСОБА_2 (єпископ Фотій) довідався, що після пожертви, ОСОБА_11 (ОСОБА_12) продав пожертвуване церкві майно своєму сину, а останній, в свою чергує продав вказане майно своїй племінниці. З приводу цього ОСОБА_2 звернувся з заявою до прокуратури.

24 березня 2008 року ОСОБА_11 (ОСОБА_12), від імені Позивача уклав з власним сином, ОСОБА_3, договір купівлі-продажу спірного майна. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстровано в реєстрі за № 982. 31 березня 2008 року ОСОБА_11 зареєстрував в Орендному підприємстві «ОСОБА_7 міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності на спірне майно (реєстраційний номер 12388442).

17 грудня 2014 року ОСОБА_3, дізнавшись від батька про майбутній розгляд питання про звільнення останнього від обов'язків по управлінню Єпархією, уклав зі своєю племінницею, ОСОБА_4, договір купівлі-продажу спірного майна. Відповідно до розділу 2 договору, продаж спірного майна було здійснено за 1/10 від його оціночної вартості. Правочин було посвідчено тим самим нотаріусом та зареєстровано в реєстрі під № 1146.

Відповідно до частини 1 ст. 729 ЦК України, пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод», жертвуючи спірне майно на користь Позивача, встановив в пункті 1.1. договору пожертви мету - здійснення права на свободу віросповідання та поширення православної християнської віри. Таким чином, спірне майно обтяжене цільовим призначенням і не могло бути відчужене на користь ОСОБА_11

ОСОБА_11 (ОСОБА_12) не був власником спірного майна. Власником на момент відчуження був Позивач (юридична особа). ОСОБА_14, як релігійній організації, було пожертвувано спірне майно. Оскільки щодо спірного майна в договорі пожертви було встановлено обтяження у вигляді цільового призначення. Відчуження спірного майна від Позивача (релігійної організації), унеможливило його використання за призначенням.

Таким чином, вказана спірна нерухомість була незаконно відчужена з порушенням свого цільового призначення та знаходиться в чужому незаконному володінні. Між ОСОБА_11 (ОСОБА_12) та Відповідачем-2 (його сином), в 2008 році виникла зловмисна домовленість, внаслідок якої ОСОБА_11 (ОСОБА_12), порушуючи цільове призначення спірного майна, та діючи від імені, але всупереч інтересам філії юридичної особи (Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату) продав спірне нерухоме майно. Окрім цього, ОСОБА_3 (син ОСОБА_12) не сплатив на користь Управління ОСОБА_7 Єпархії жодних коштів за отримане майно, (копія банківських виписок за 2008 р. в матеріалах справи).

В свою чергу, з метою ускладнення витребування майна з його незаконного володіння, ОСОБА_3Я уклав зі своєю племінницею ОСОБА_4 інший договір купівлі-продажу, яким здійснив відчуження спірного майна, яке було незаконно відчужене від Позивача.

Статтею 14 Статуту Управління ОСОБА_7 єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, зареєстрованого Постановою колегії Державного комітету України у справах релігії № 313 від 30.04.1996 року, єпархіальному архієрею не надано право на відчуження нерухомого майна, оскільки у відповідності до ст. 19 Статуту, як структурний підрозділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, єпархія визначає виключне право розпорядження всіма культовими приміщеннями, а також приміщеннями загально церковних та єпархіальних закладів, монастирів та духовних навчальних закладів, які належать Українській Православній Церкві Київського Патріархату, тільки за ОСОБА_10 Синодом цієї церкви.

Виходячи з положень ст. ст. 14, 19 Статуту Управління ОСОБА_7 єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, виключне право відчуження розпорядження спірним нерухомим майном належить ОСОБА_15 Української Православної Церкви Київського Патріархату, тому укладаючи договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 ОСОБА_11 (ОСОБА_12), діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

У даному випадку вчинений ОСОБА_11 (ОСОБА_12) договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна не було схвалено ні Управлінням ОСОБА_7 єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату ні ОСОБА_10 Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Також ОСОБА_10 Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату не було вчинено жодних дій, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, договір купівлі-продажу, укладеного між Позивачем в особі ОСОБА_11 (ОСОБА_12) та ОСОБА_3, не створив, не змінив, не припинив цивільні права та обов'язки Позивача на спірне нерухоме майно.

Крім того, ОСОБА_11 (ОСОБА_12), діючи як представник Позивача продав спірний об'єкт нерухомості своєму сину, що також суперечить вимогам ст. 238 ЦК України, та свідчить про те, що договір купівлі-продажу, укладений між Позивачем в особі ОСОБА_11 (ОСОБА_12) та ОСОБА_3 було вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, що в свою чергу у відповідності до вимог ст. 232 ЦК України є підставою для його визнання судом недійсним.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали щодо задоволення позовної заяви з підстав викладених у позовній заяві та наданих до неї доказів.

Представник відповідача ОСОБА_11 заперечував проти позову, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник заперечували на задоволенні позовної заяви з підстав викладених в запереченні та наданих ними доказів під час слухання справи.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник заперечували на задоволенні позовної заяви з підстав викладених в запереченні та наданих ними доказів під час слухання справи.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував на задоволенні позовної заяви з підстав викладених в запереченні та наданих ним доказів під час слухання справи. Крім того заявив клопотання про застосування позовної давності.

Під час судового засідання були допитані свідки, які надали суду наступні пояснення.

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що є секретарем єпархії, про передачу спірного майна УЗЄУПЦКП йому відомо оскільки він займався оформленням документів по зазначеному майну. В 2014 році він дізнався про продаж даної будівлі. Раніше в даній будівлі робився ремонт частину якого виконував він особисто доставляючи певні будівельні матеріали. Спірна будівля була виділена для єпархіального управління та в майбутньому планувалось використання будівлі для училища.

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що він священнослужитель з 2004 року. Про передачу спірного майна УЗЄУПЦКП йому відомо, дане майно використовувалось для єпархіального управління. В той час студенти та священики брали участь у відновлені будівлі, за які кошти робився ремонт йому не відому, однак «Владика Григорій» - відповідач по справі завжди їм чимось віддячував за працю. В 2014 році він дізнався про продаж даної будівлі.

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що він працював головним інженером на ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» ОСОБА_11 в той час проявляв ініціативу про зведення собору «Святої трійці» на місці покинутого кінотеатру. Інша будівля за адресою м. Запоріжжя вул. Калініна, 92 була покинутим дитячим садком, який належав ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод», та був напівзруйнованим. В 1999 році на правлінні ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» вище вказана недобудована будівля передана ОСОБА_11 в оренду під житло на умовах що будівництво буде здійснювати ОСОБА_11 особисто. В 2007 році він вже був директором ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» та на зборах було прийнято рішення передати у власність ОСОБА_11 під житло спірну будівлю. Однак документи оформляли на УЗЄУПЦКП оскільки так було вирішено в усній розмові з ОСОБА_11 Відповідачу пропонувалось оформити право власності на нього особисто, однак ОСОБА_11 вважав що це буде не правильно з етичних думок.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що з 2000 року він вступив в ОСОБА_7 духовне училище, крім того працював на будівництві спірного майна. В 2007 році спірне майно було передано УЗЄУПЦКП. Ремонт здійснювався за кошти та силами церкви. Він особисто робив платежі за купівлю будівельних матеріалів. Спірна будівля використовувалась як правління єпархії, крім того, в даній будівлі мешкав відповідач ОСОБА_11 Коли він брав участь у будівництві, йому віддячував «Владика Григорій» коштами на обід.

Свідок ОСОБА_20 пояснив, що він був студентом з 2000 року, з 2005 року став священиком УЗЄУПЦКП. Подробиць передачі спірного майна він не знає. В 2014 році він дізнався про продаж ОСОБА_3 даної будівлі. Крім того вказав, що спірна будівля ремонтувалась силами церкви, гроші на ремонт збирались УЗЄУПЦКП. В будівлі проживав «владика ОСОБА_12». Також пояснив, що кошти які накопичувались в УЗЄУПЦКП забирав ОСОБА_11 або ОСОБА_21 на потреби єпархії (комунальні послуги і.т.і.) Коли він брав участь у будівництві, йому віддячував «Владика Григорій» коштами на обід.

Свідок ОСОБА_21 пояснила, що спірне майно передавалось ОСОБА_3 за кошти, у звязку з значними боргами собору. До цього будівля отримана ОСОБА_11 від ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод». Договір купівлі - продажу від 24 березня 2008 року був укладений не з ініціативи ОСОБА_11, а за ініціативою ОСОБА_22 яка прийняла відповідне рішення у звязку з необхідністю погашення боргів які виникли під час побудови собору. Крім того пояснила, що вона вважає дії ОСОБА_22 повністю відповідали діючому статуту. Зазначила також, що Київський патріархат жодним чином не має права розпоряджатись майном, яке їм у власність не надавалось та в них на балансі не знаходиться.

Свідок ОСОБА_23 пояснив, що він був членом ОСОБА_22. Реконструкція собору проводились за рахунок пожертви спонсорів, коштів постійно бракувало у звязку з чим існували борги. Кошти прихожан були мізерними. Спірна будівля була передана ОСОБА_11 для його проживання. В 2008 році було вирішено продати сину «Владики Григорія» ОСОБА_3 з метою отримання коштів та погашення боргів. Рішення приймалось ОСОБА_22. Зауважив, що гроші за майно ОСОБА_3 передав саме церкві.

Свідок ОСОБА_24 пояснив, що він був прихожанином церкви та був секретарем Єпархіальної Ради. Йому відомо, спірна будівля була передана ОСОБА_11 для його проживання, вона була в поганому стані без даху, вікон і.т.і. В 2008 році було вирішено продати будівлю сину «Владики Григорія» ОСОБА_3 з метою отримання коштів та погашення боргів, які виникли в наслідок реконструкції собору. Рішення ради фіксувалось відповідним протоколом.

Свідок ОСОБА_25 пояснив, що він здійснював перевезення будівельних матеріалів для будівництва житла «Владики Григорія» в період виконання робіт в 2007-2008 року. На той час в будівлі по вул. Калініна в м. Запоріжжі не було вікон, дверей, даху. Будівельні матеріали передавались особисто ОСОБА_11 у звязку з дружніми стосунками його батька та ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_26 пояснив, що «Владика Григорій» був знайомий добре з його тестем, їх знайомство повязано з спільною недугою. Також йому відомо, що ОСОБА_3 хотів побудувати житло поближче до собору, тому він звертався до його тестя з надання будівельних матеріалів. До них із Запоріжжя приїжджав священик ОСОБА_23 за будівельними матеріалами.

Свідок ОСОБА_27 пояснив, що проживав в придбаному ним будинку по вул. Калініна, 92 у ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» з 2005 року. Частина дитячого садка ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» в якому зараз проживає ОСОБА_11 відремонтувалась не відразу. ОСОБА_11 в даному приміщенні відремонтував одну кімнату, в подальшому він займав йому гроші на ремонт даного приміщення. Ремонт спірного приміщення допомагали йому робити його знайомі. Чи допомагали священики в будівництві спірного майна він не знає.

Свідок ОСОБА_28 пояснила, що вона була членом ОСОБА_22 багато років. До собору вона приходила починаючи з 2003 року. Коштів пожертви зовсім не вистачало, звідки «Владика Григорій» брав гроші на реконструкцію, їй не відомо. Спірна будівля була пожертвувана на житло ОСОБА_11, вона була дуже занедбана. Питання про продаж спірного майна ОСОБА_3 запропонували члени ОСОБА_22, бо необхідно було розрахуватись з боргами, які мав собор під час реконструкції. Також зазначила, що собор розрахувався після продажу будівлі з боргами, тому, що ОСОБА_3 надав кошти собору за куплене ним майно. Вважає, що майно яке відчужувалось, не належало церкві, бо це був дарунок «Владикі Григорію».

Свідок ОСОБА_29 пояснила, що за адресою м. Запоріжжя, вул. Калініна, 92 знаходився покинутий дитячий садок. Спірна будівля була пожертвувана на житло ОСОБА_11, від ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод». ОСОБА_11 дуже часто жертвували гроші, зазвичай це були особисті знайомі «Владики Григорія». Питання про продаж спірного майна ОСОБА_3 пропонували члени ОСОБА_22, бо необхідно було розрахуватись з боргами, які мав собор. Ремонт будівлі, де він проживає, здійснювався за кошти його друзів. ОСОБА_22 управління знаходилось за адресою собору та ніякого відношення до спірного майна ніколи не мало, що підтверджується фотокартками собору з двома відповідними дошками, які долучені до матеріалів справи.

Свідок ОСОБА_30. Д.М. пояснив, що до УЗЄУПЦКП він відношення не має. Однак виконував деякі будівельні роботи, а саме, встановлював паркан за ціною собівартості виконаних робіт. Кошти за виконану роботу він отримав готівкою.

Суд вислухавши учасників судового розгляду, зясувавши всі обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

01.08.2007 року ВАТ «ОСОБА_7 Механічний Завод» уклав договір про пожертвування Управлінню ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 33/100 дитячого комбінату, який знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Калініна, 92, а саме будівлі літ. А2, АЗ, А4, А5-2, паркани № 1,2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 і замощення І. (том. 1 а.с. 26)

18 грудня 2014 року ОСОБА_10 Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату було ухвалено указ про звільнення ОСОБА_11 (ОСОБА_12) від управління ОСОБА_7 єпархією. Того ж дня, ОСОБА_10 ухвалив указ про призначення ОСОБА_2 керуючим ОСОБА_7 єпархією. (том. 1 а.с. 15-16).

Після того, як до виконання своїх обов'язків приступив ОСОБА_2 (преосвященний єпископ Фотій) він дізнався, що вказане вище нерухоме майно, отримане в якості пожертви, вже не перебуває у власності церкви, а ОСОБА_11 (ОСОБА_12) відмовляє у доступі до майна і стверджує, що його було подаровано ОСОБА_11 особисто. Зі своїх джерел ОСОБА_2 (єпископ Фотій) довідався, що після пожертви, ОСОБА_11 (ОСОБА_12) продав пожертвуване церкві майно своєму сину, а останній, в свою чергує продав вказане майно своїй племінниці. (том. 1 а.с. 34)

Представником відповідачів заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, яке на думку суду є необґрунтованим, безпідставним та не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 став керуючим ОСОБА_7 єпархією 18 грудня 2014 року, та в подальшому подав 19.02.2015 року заяву до прокуратури про порушення майнових прав стосовно спірного майна. Тому, суд вважає, що ОСОБА_2 в особі Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату міг дізнатися про спірний правочин лише 18.12.2014 року, тобто лише після свого призначення.

Відповідно до протоколу ОСОБА_22 Кафедрального Собору святої Трійці ОСОБА_7 єпархії, від 12.03.2008. ОСОБА_22 в складі 8 осіб вирішила продати недобудовану споруду, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калініна, 92, за ціною 142 000 грн. у звязку з наявністю боргів. Кошти за продану споруду спрямувати на погашення боргу який виник під час будівництва Кафедрального Собору святої ОСОБА_7 єпархії (том. 2 а.с. 59).

24 березня 2008 року ОСОБА_11 (ОСОБА_12), від імені Позивача - Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату на підставі рішення ОСОБА_22, оформленим відповідним протоколом уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного майна. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстровано в реєстрі за № 982. 31 березня 2008 року ОСОБА_11 зареєстрував в Орендному підприємстві «ОСОБА_7 міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності на спірне майно (реєстраційний номер 12388442). (том. 1 а.с. 27-29)

17 грудня 2014 року ОСОБА_3, уклав зі своєю племінницею, ОСОБА_4, договір купівлі-продажу спірного майна. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 (том. 1 а.с. 30-33)

Доводи відповідача щодо порушення цільового призначення спірного майна суд вважає необґрунтованими, оскільки пожертвувач в особі ВАТ «ЗМЗ» з моменту відчуження та до теперешнього часу жодних претензій з приводу пожертвуваного майна не висував.

При вирішенні спору суд керується положеннями статуту Управління ОСОБА_7 єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату від 30.04.1996 року, який діяв під час спірних правовідносин. Тому посилання представників позивача під час обґрунтування позову на статут Української Православної Церкви Київського Патріархату від 24.07.2013 року суд вважає недоцільним.

Положеннями частини 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та б ст. 203 цього Кодексу. В свою чергу частина 1 ст. 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина 3 ст. 215 ЦК України вказує, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Згідно положень частини 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Будівля, яка є предметом спору була пожертвувана управлінню ОСОБА_7 єпархії Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_7 механічний завод» 01 серпня 2007 року за нотаріально посвідченим договором від 01 серпня 2007 року за реєстровим № 687.

Згідно положень п. 18 Статуту позивача, ця будівля є власністю єпархії.

Згідно з п. 14 Статуту питання відчуження майна, що є власністю єпархії є компетенцією керуючого єпархією.

Згідно ст.18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Управління ОСОБА_7 єпархії УПЦКП діє на підставі статуту, зареєстрованого на підставі постанови колегії Державного комітету України у справах релігії № 3/3 від 30 квітня 1996 року.

Згідно п.11 Статуту органом єпархіального управління є єпархіальна рада, яка у межах своєї компетенції вирішує питання, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном парафій, монастирів, духовних шкіл та інших структурних підрозділів єпархії.

Рішення єпархіальної ради підписується єпархіальним архієреєм, який згідно п.14 Статуту схвалює проведення в життя рішень єпархіального управління.

Згідно з п.18 Статуту будівлі та інше майно, що придбається єпархіальним управлінням, пожертвуване громадянами, підприємствами є власністю єпархії чи її структурних підрозділів, якщо їх власними статутами не визначено інше.

В ст.19 Статуту визначений інший правовий статус для загальноцерковної власності та майна, що належить єпархіальному управлінню на правах оренди. Згідно ст.19 Статуту його володіння, користування та розпорядження визначається ОСОБА_10 Синодом УПЦКП.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що 12.03.2008 року ОСОБА_22 Кафедрального Собору святої Трійці ОСОБА_7 єпархії мала повноваження вирішити питання, щодо належного їм майна. Мета такого рішення - отримання коштів для реалізації завершення будівництва Кафедрального Собору святої Трійці ОСОБА_7 єпархії.

Таким чином відповідач ОСОБА_11 діяв в межах своєї компетенції у відповідності з рішенням ОСОБА_22.

Крім того, суд вважає, що під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо наявності у ОСОБА_11 та ОСОБА_3, в 2008 році зловмисної домовленості, внаслідок якої ОСОБА_11, порушуючи цільове призначення спірного майна, та діючи від імені, але всупереч інтересам філії юридичної особи (Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату) продав спірне нерухоме майно.

Судом достовірно встановлено, що 12.03.2008 року ОСОБА_22 Кафедрального Собору святої Трійці ОСОБА_7 єпархії, яка складалась з 8 осіб, котрі проголосували одноголосно за продаж спірного майна з метою погашення боргу, що затрачено на будівництво Кафедрального Собору святої Трійці ОСОБА_7 єпархії (а.с. 59).

Використання коштів саме на будівництво собору підтверджується документально. (том. 1 а.с. 136-173).

Крім того, свідки, які входили до складу ОСОБА_22, а саме ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_28, ОСОБА_21 пояснили, що рішення приймали добровільно, колегіально, будь-якого стороннього впливу з боку третіх осіб або керуючого єпархією на ухвалення рішень не відбувалося.

Крім того приватний нотаріус ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 під час посвідчення угоди купівлі продажу спірного майна перевірила відповідність зазначеної цивільно-правової угоди Законам України, які діяли на той час, що було нею підтверджено в ході допиту в якості свідка, в письмових поясненнях наданих до суду (том. 1 а.с. 246)

Таким чином виходячи з вищевикладених підстав, суд вважає, що не підлягає задоволенню позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна (реєстраційний номер 982), укладеного 24 березня 2008 року між Управлінням ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату та ОСОБА_3 недійсним.

У відповідності достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно п. 10 постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009р. № «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при доведеності добросовісності набувача, майно може бути витребувано в нього тільки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК майно може бути витребувано і у добросовісного набувача, якщо воно:

1) воно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, а іншим шляхом.

Згідно п. 25 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», до вибуття майна з володіння власника не з його волі, а іншим шляхом відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника.

Однак, як встановлено судом під час судового засідання, жодних підстав для застосування судом положень ст. 388 ЦК України для витребування майна не вбачається, оскільки, відповідачі право власності на спірне майно набували та втрачали з підстав та в порядку визначеним законом, який діяв на час укладення цивільно-правових угод.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про витребування 33/100 дитячого комбінату, який знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Калініна, 92 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 224 ЦПК України, ст. ст., 330, 387, 388 ЦК України, постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Управління ОСОБА_7 Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Апеляційного суду Запорізької області, через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного

суду м. Запоріжжя А.Г. Ярошенко