Рішення № 56893436, 28.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц/790/1761/16 Гол. 1 інст. - Зимовський О.С.

Справа: № 635/8567/15-ц Доповідач - Міненкова Н.О.

Категорія:право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого-судді: Міненкової Н.О.

суддів: Зазулинської Т.П.,

Трішкової І.Ю.

за участю секретаря: Прологаєвої А.Д..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської місцевої прокуратури №-6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Манченківська селищна рада Харківського району Харківської області про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

10 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Манченківська селищна рада Харківського району Харківської області, та просила суд визнати за нею право власності на магазин літер А-1 загальною площею 44,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що у 2007 року нею сумісно з відповідачем на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, був збудований магазин загальною площею 44,8 кв.м. Після завершення будівництва на збудовану будівлю магазина КП "Люботинське бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт. Приватним науково-виробничим підприємством "Вабсервіс" було виготовлено технічний звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж магазину, згідно з яким будівельні конструкції та інженерні мережі магазину відповідають діючим будівельним нормам. Посилаючись на норми матеріального права, просила визнати за нею право власності на магазин літер А-1 загальною площею 44,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю магазину літер А-1, загальною площею 44,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

На зазначене рішення суду першої інстанції прокурор Харківської місцевої прокуратури №-6 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Київського району м. Харкова просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права. Вказує, що позивачами не було надано доказів прийняття в експлуатацію спірних приміщень та доказів отримання права користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нерухоме майно, що є обов'язковою передумовою набуття права власності, тому підстав для задоволення позову немає.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 331 ЦК України та не перевірив наявність у позивача правовстановлюючих документів на користування землею та вважає недостатнім залучення до матеріалів справи рішення ІХ сесії У скликання Манченківської селищної ради від 22.03.2007 року щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки пл.0,03 га для будівництва та обслуговування торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував, вважав необґрунтованим представництво інтересів держави Харківською місцевою прокуратурою №-6 в цій справі та зазначив, що рішення суду є обґрунтованим, ухвалене з дотримання норм права. Провив суд у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду від 18 грудня 2015 року залишити в силі.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний об'єкт може бути визнано власністю позивача в порядку ст. 331, ст. 376 ЦК України.

Проте, погодитись з таким висновком суду неможна, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Судом встановлено, що спірним є будівля магазину лі. А-1, загальною площею 44,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка самочинно збудована позивачем у 2007 році.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж спорудами самовільно побудованої будівлі магазину з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та можливості його подальшої експлуатації, виготовленого Приватним науково-виробничим підприємством «Вабсервіс», загальний стан будівельних конструкцій самовільно побудованої будівлі магазину задовільний, будівля магазину та її конструктивні елементи відповідають будівельним, санітарним та протипожежним нормам України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Враховуючи положення Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Отже, визнання судом права власності на самочинно побудоване (реконструйоване) нерухоме майно можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.

Право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої ділянки. Крім того, за умови наявності документів про зміну цільового призначення землі (якщо воно потребується) в установленому законом порядку.

Рішенням IX сесії V скликання Манченківської селищної ради від 22.03.2007 року, яке міститься у справі, позивачеві надано лише дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,03 га для будівництва та обслуговування торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна будівля в експлуатацію не прийнята, відповідна земельна ділянка у встановленому законом порядку позивачу не надана. Таким чином, обов'язкові передумови набуття права власності позивачем не виконані.

Заперечення ОСОБА_3 з приводу того, що представництво інтересів держави Харківською місцевою прокуратурою №-6, у даному випадку. є необґрунтованим, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи позивача суперечать ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру».

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є суттєвими, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не можна визнати законним та обґрунтованим.

На підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України це судове рішення підлягає скасуванню з ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Харківської районної прокуратури №-6 задовольнити

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Манченківська селищна рада Харківського району Харківської області про визнання права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий - Н.О.Міненкова

Судді - Т.П. Зазулинська

І.Ю. Трішкова