Ухвала суду № 56880947, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/36920/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ШЕБ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 у справі № 826/3100/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ШЕБ" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „ШЕБ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002092203 від 06.09.2014; № 0001252204 від 12.12.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що згідно умов договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 13.07.2012 року п.п.7.7 до моменту переходу до покупця права власності на нежилі будівлі, згідно з порядком визначеним у п.7.6 цього договору, нежилі будівлі знаходяться в користуванні покупця, а позивач, не враховуючи умови вказаного договору купівлі-продажу, безпідставно враховував до складу податкового кредиту послуги не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Позивач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності відображення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за період з 01.09.2012 до 30.06.2013 та складено акт № 511/22-03-21 від 23.08.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002092203 від 06.09.2013, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 290542 грн.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 277-VI, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 290542 грн.

Також відповідачем проведено камеральну перевірку даних позивача, які задекларовані у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 року та складено акт № 48/26-53-22-04-21/38195881 від 19.11.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001252204 від 12.12.2013, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 290542 грн.

Проведеною перевіркою встановлено заниження позивачем суми податкових зобов'язань, заявлених у податковій декларації, показники у рядку 10.1 Декларацій "придбання (виготовлення будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товар (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою" за період з 01.09.2012 до 30.06.2013 у сумі 952582 грн. сформовані з витрат на придбання приміщення, придбання металевих стелажів, вивезення відходів, оренди приміщення.

Судами встановлено, що між позивачем та ПАТ „Укрсоцбанк" укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель.

Відповідно до пп. 7.6.1 договору купівлі-продажу покупець має право зареєструвати за собою право власності на нежилі будівлі в порядку, визначеному чинним законодавством тільки після здійснення повної оплати вартості нежилих будівель, в порядку, визначеному ст. 2 цього договору та за умови підписання сторонами акту прийому-передачі нежилих будівель.

Згідно пп. 7.7 договору до переходу права власності на нежилі будівлі покупцю, згідно з порядком визначеним у п. 7.6 цього договору, нежилі будівлі знаходяться у користуванні покупця.

Позивачем було включено до складу податкового кредиту витрати по вивезенню відходів з території, сплату за електроенергію, оренду додаткових приміщень для власних потреб, придбання металевих стелажів.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними були включені позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку підтверджується достовірністю первинних бухгалтерських документів, податковим обліком.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких визначена правилами бухгалтерського і податкового обліків, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Судами встановлено, що відповідно до умов договору від 13.07.2012, момент переходу до Покупця права власності на будівлі відбувається у порядку визначеним у п.7.6 та вони знаходяться у користуванні Покупця.

Зв'язок витрат платника податку на прибуток із цілями його господарської діяльності є однією з обов'язкових ознак кваліфікації витрат як таких, що можуть бути включені до суми валових витрат.

Позивачем на підставі наданих до перевірки договорів та податкових накладних безпідставно враховано до складу податкового кредиту послуги не пов'язані з його господарською діяльністю, враховуючи умови договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ШЕБ" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.