Ухвала суду № 56880943, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/36747/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі № 826/6563/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ексім-Стандарт" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ексім-Стандарт" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002482205 від 06.04.2015, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 573043 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002482205 від 06.04.2015.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ „Екологічні ресурси України", ТОВ „Гео-Ленд-Лімітед", ТОВ „Клондайк-ЛТ", ТОВ „Протектід" за період з 01.07.2014 до 31.07.2014 та ПП „Нодіс Інтертрейд", ПП „Торгівельна компанія „Тікса" за період 01.09.2014 до 30.09.2014 та складено акт №111/26-59-22-05/32856593 від 24.03.2015.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002482205 від 06.04.2015, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 573043 грн.: (458434 грн. основний платіж, 114609 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до пп. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Підстави для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судами встановлено факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ „Екологічні ресурси України", ТОВ „Гео-Ленд-Лімітед", ТОВ „Клондайк-ЛТ", ТОВ „Протектід" ПП „Нодіс Інтертрейд", ПП „Торгівельна компанія „Тікса", що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами: договорами, рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

На час укладення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платниками податку на додану вартість.

Посилання відповідача на висновки актів про результати проведення перевірки контрагентів позивача підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.