Ухвала суду № 56880538, 30.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 876/11562/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Кіри Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІФ" до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач - ТОВ "Дніпро ІФ" звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ у м.Івано-Франківську, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002522204 від 12 серпня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 93916 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23479 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №0002522204 від 12 серпня 2015 року щодо збільшення грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІФ" по податку на додану вартість у розмірі 93916 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 23479 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що позивачем не підтверджено факт підписання директором ТОВ "Дніпро ІФ" договору поставки нафтопродуктів, додаткової угоди, акту приймання-передачі нафтопродуктів, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт передачі нафтопродуктів від постачальника до покупця. В актах приймання-передачі нафтопродуктів не зазначено, де саме відбулась передача нафтопродуктів, тобто конкретного місця знаходження резервуара з нафтопродуктами та його номера. Крім того, в первинних документах не зазначено час і місце, коли і де товар буде наданий у розпорядження ТОВ "Дніпро ІФ", у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати місце передачі нафтопродуктів. Крім того, ДПІ у м.Івано-Франківську отримала від Основянської ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області інформацію про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «Фортуна Х» з питань формування загального обсягу податкового кредиту та реальності здійснення господарських відносин з придбання паливно-мастильних матеріалів у контрагентів та подальшої реалізації вказаних матеріалів. Операції між ТОВ "Дніпро ІФ" та ТОВ «Капітал Х» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу товарів. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача (апелянта)- Товар В.І. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача- Тугай І.М. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Дніпро ІФ" зареєстроване як юридична особа 07 жовтня 2010 року та перебуває на обліку у ДПІ у м.Івано-Франківську як платник ПДВ. Основними видами діяльності за КВЕД є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібна торгівля пальним (основний); вантажний автомобільний транспорт.

У період з 16 червня по 24 червня 2015 року ДПІ у м.Івано-Франківську на підставі постанови старшого слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління ГУ ДФС у Харківській області (винесеної в ході досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.04.2015 року за №32015220000000068 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.212 КК України) про проведення перевірки від 21 травня 2015 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Дніпро ІФ" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Капітал Х» за період з 01 березня 2015 року по 30 квітня 2015 року, якою встановлено порушення вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.191, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.п.198.1, п.п.198.2 ст.198, п.198.6ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2015 року в розмірі 93916 грн.

За результатами перевірки складено Акт №2808/09-15-22-07/37183440 від 02 липня 2015 року.

12 серпня 2015 року на підставі вказаного акта ДПІ у м.Івано-Франківську прийняла податкове повідомлення-рішення №0002522204, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 93916 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23479 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Згідно з даними податкового та бухгалтерського обліку отриманий від ТОВ «Капітал Х» товар ТОВ «Дніпро ІФ» реалізувало ПАТ «Прикарпаттяобленерго» з резервуарів місця зберігання. Вказані обставини свідчать про реальність господарських операцій, наявність у ній ділової мети та відсутність ознак нікчемності правочинів. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у м.Івано-Франківську про порушення ТОВ "Дніпро ІФ" податкового законодавства

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 березня 2015 року ТОВ "Дніпро ІФ" (покупець) уклало з ТОВ «Капітал Х» (постачальник) договір поставки нафтопродуктів №КХ-0091, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно з умовами договору. Номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначаються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.4 цього договору, поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору. Товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів. Сторони укладають акти приймання-передачі товару, в яких вказуються найменування, кількість, ціна товару, що переданий протягом визначеного періоду часу (п.п.4.5 п.4 договору). Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника окремими сумами або одноразовим платежем протягом 120 днів з дати підписання акту приймання-передачі товару або інших документів, які підтверджують отримання товару. Цей договір діє до 31 грудня 2016 року, а що стосується взаєморозрахунків - до їх повного завершення.

Відповідно до Додаткової угоди від 10 березня 2015 року №150331000000091 до вказаного договору поставки та акту приймання-передачі нафтопродуктів від 31 березня 2015 року №150331000000091, позивачу поставлено нафтопродуктів на загальну суму 305199,18 грн., в тому числі ПДВ 50866,53 грн.

16 березня 2015 року ТОВ "Дніпро ІФ" (покупець) уклало з ТОВ «Капітал Х» (постачальник) договір поставки нафтопродуктів №КХ-0136.

Відповідно до Додаткової угоди від 16 березня 2015 року №150331000000136 до вказаного договору поставки та акту приймання-передачі нафтопродуктів від 31 березня 2015 року №15033100000136 позивачу поставлено нафтопродуктів на загальну суму 258294,56 грн., в тому числі ПДВ 43049,09 грн.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач долучив податкову накладну №31095 від 31 березня 2015 року на загальну суму 305199,18 грн., в тому числі ПДВ 50866,53грн. та податкову накладна №31140 від 31 березня 2015 року на загальну суму 258 294,56 грн., в тому числі ПДВ 43 049,09 грн. (загальна сума ПДВ складає 93915,62 грн.)

Суми ПДВ за вказаними податковими накладними позивачем включено до податкового кредиту, які відповідають даним податкової декларації позивача з ПДВ за березень 2015 року та додатку 5 до неї та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Розрахунки за вказаними договорами проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

З огляду на викладене, надані платником податків - ТОВ "Дніпро ІФ" на підтвердження свого права на податковий кредит докази підлягають оцінці у зазначеному аспекті.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять вичерпні дані щодо переліку придбаного і поставленого товару, наданих послуг, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам податковий орган не надав, а тому вказані документи мають статус юридично значимих.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Крім того, податковий орган в обґрунтування доводів апеляційної скарги також покликається на те, що позивач не підтвердив факт підписання директором ТОВ "Дніпро ІФ" договору поставки нафтопродуктів, додаткової угоди у м.Харкові, оскільки до перевірки не надано документального підтвердження щодо відрядження керівника ТОВ "Дніпро ІФ" до м.Харкова, а саме: наказів на відрядження, відрядних посвідчень, авансових звітів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що місцем укладення договорів з ТОВ «Капітал Х», відповідно до вимог ст.647 ЦК України зазначено м.Харків - за місцезнаходженням даної юридичної особи, від якої надійшла пропозиція укласти договори, а тому відсутність особистої участі керівника підприємства у місці підписання договору іншому від його місцезнаходження не є підставою визнавати такий договір неукладеним.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на відсутність підтвердження позивачем факту приймання-передачі нафтопродуктів, оскільки в актах приймання передачі товару не зазначено, де саме відбулась передача нафтопродуктів (конкретне місцезнаходження резервуара з нафтопродуктами та його номера), не зазначено час і місце, коли і де товар буде наданий у розпорядження ТОВ "Дніпро ІФ", у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати місце передачі нафтопродуктів, виходячи з таких підстав.

Відповідно до розділу 4 договорів поставки нафтопродуктів №КХ-0091 від 10 березня 2015 року та від 16 березня 2015 року №150331000000136 поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору. Товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: ЕХW резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів. При цьому умови договору викладені відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010). Сторони укладають акти приймання-передачі товару, в яких вказуються найменування, кількість, ціна товару, що переданий протягом визначеного періоду часу.

Відповідно до правил «Інкотермс» (в редакції 2010) EXW (скороч. від англ. Ex Works букв. із заводу; нім. ab Werk) «Франко завод» з вказівкою назви місця заводу. Також застосовується термін «самовивіз».

В актах приймання-передачі нафтопродуктів за березень 2015 року вказано про передачу товару на умовах ЕХW (резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів).

У судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав копію договору зберігання №4087 від 18 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач) та ТОВ «Капітал Х» (поклажодавець), відповідно до умов якого зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності, які передаються поклажодавцем, і повернути їх поклажодавцеві у схоронності за першою його вимогою. Місцем зберігання нафтопродуктів визначено нафтобази ПАТ «Дніпронафтопродукт».

31 березня 2015 року складено акт прийому-передачі наданих послуг №03139, в якому вартість за надані послуги зберігання за березень 2015 року складає 1400 грн., в тому числі ПДВ 20% - 233,33 грн. та протокол узгодження ціни до нього та виписано рахунок-фактура на оплату за надані послуги №03139 від 31 березня 2015 року.

Листом ТОВ «Капітал Х» повідомило ПАТ «Дніпронафтопродукт» про перехід права власності на нафтопродукти ТОВ «Дніпро ІФ»ТОВ, які зберігалися в резервуарах нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт», а також акт прийому-передачі паливно-мастильних матеріалів між ТОВ «Дніпро ІФ» та ПАТ «Дніпронафтопродукт» від 31 березня 2015 року в кількості 21181 кг.

Під час судового розгляду встановлено, що ТОВ «Капітал Х» та ТОВ «Дніпро ІФ» не мали власних резервуарів для зберігання нафтопродуктів, а користувалися резервуарами, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, а тому економічно недоцільно було б здійснювати транспортне перевезення придбаних у ТОВ «Капітал Х» нафтопродуктів з баз ПАТ «Дніпронафтопродукт» в м.Харкові до бази в м.Івано-Франківську чи м.Надвірна, оскільки ПАТ «Дніпронафтопродукт» має такі резервуари в цих містах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки нафтопродукти- це товар, визначений родовими ознаками, то їх відпуск з резервуару підприємства зберігача, найближчому до місця продажу контрагентам, за умови відповідності якості, виду та класу даного товару є економічно доцільним.

Крім того, позивач підтвердив факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності.

Зокрема, ТОВ «Дніпро ІФ» реалізувало ПАТ «Прикарпаттяобленерго» придбані у ТОВ «Капітал Х» нафтопродукти (бензин А-92 та дизельне паливо) відповідно до договору поставки товарів №2014/1918 від 31 грудня 2014 року.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач долучив податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за кількістю та якістю. Факти транспортування (перевезення) товарів підтверджується товарно - транспортними накладними. Розрахунок за вказаним договором проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ПАТ «Прикарпаттяобленерго», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, оцінюючи господарські операції між позивачем та ТОВ «Капітал Х», колегія суддів дійшла висновку про спрямованість таких на отримання позитивного економічного ефекту та їх економічну доцільність.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на Акт Основянської ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Капітал Х» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фортуна Х» за березень 2015 року, як на доказ нереальності здійснення господарських операцій та порушення податкового законодавства позивачем, виходячи з наступного.

Даною перевіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «Фортуна Х» з питань формування загального обсягу податкового кредиту за період, що перевірявся та не підтверджено господарські відносини з придбання паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Фортуна Х» та подальшої реалізації вказаних матеріалів контрагентам покупців.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Фортуна Х» є постачальником контрагента позивача - ТОВ «Капітал Х», а у спірних правовідносинах досліджується реальність операцій між ТОВ «Дніпро ІФ» та ТОВ «Капітал Х».

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Таким чином, ДПІ в м.Івано-Франківську не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0002522204 від 12 серпня 2015 року прийняте неправомірно та підлягає скасуванню.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року апелянту - Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області задоволено клопотання про відстрочення, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не сплатив судовий збір на момент вирішення справи.

Враховуючи викладене, у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду, такий підлягає стягненню з апелянта (відповідача) в дохід Державного бюджету України у розмірі встановленому ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року у справі № 809/3710/15- без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області судовий збір у розмірі 2582 (дві тисячі вісімдесят дві) грн. 69 коп. за подання апеляційної скарги на рахунок: отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача за ЄДРПОУ) - 38007573, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО) - 825014, рахунок отримувача - 31219206781004, код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді: А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 01 квітня 2016 року.