Ухвала суду № 56880514, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2016 р. м. Київ К/800/42191/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року

у справі № 826/5173/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луч»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Луч» (далі - ТОВ «Луч»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000942201 від 12 березня 2014 року та № 0000962201 від 12 березня 2014 року. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 487,20 грн. на користь ТОВ «Луч» із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору в розмірі 4 384,80 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Луч» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Стройторг-Т» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт № 9/26-53-22-01-26/30055368 від 21 лютого 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000962201 від 12 березня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 221 904,25 грн. (199 176,00 грн. - основний платіж, 22 728,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000942201 від 12 березня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 256 554,50 грн. (179 934,00 грн. - основний платіж, 76 620,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні в ПП «Стройторг-Т» електричного устаткування та інформаційних послуг за нікчемними правочинами.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням акту перевірки та акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, в яких вказано про відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування ПП «Стройторг-Т» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думки про те, що укладені ним з постачальниками та покупцями правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагент позивача на час здійснення відповідних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; придбані в ПП «Стройторг-Т» товари та послуги використано позивачем у власній господарській діяльності; відповідачем не подано доказів на підтвердження наявності умислу в директора ТОВ «Луч» на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків, або з іншою протиправною метою.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Подібні умови формування даних податкового обліку встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

За правилами частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операцій - дані про існування товарно-матеріальних цінностей (чи вироблялись, ким і коли), про їх рух на шляху до платника податків-набувача (як транспортувались, ким приймались) тощо.

Крім того, враховуючи те, що наявний у матеріалах справи акт № 1548 від 30 листопада 2011 року не деталізований, містить узагальнену інформацію щодо змісту інформаційних послуг, судам попередніх інстанцій необхідно було запропонувати позивачу надати інші докази, які б достеменно підтверджували фактичне виконання ПП «Стройторг-Т» обумовлених договором № 42 від 08 листопада 2011 року послуг, зокрема, у вигляді висновку, звіту, конкретного списку (переліку) знайдених контрагентом (виконавцем) підприємств, радіоелементів і комплектуючих, у яких зацікавлений позивач (замовник), як це передбачено пунктом 3.2 укладеного договору.

Реальність також потребує з'ясування факту того, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ТОВ «Луч» та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь. При цьому варто допитати відповідних осіб, у тому числі посадових осіб контрагента, задіяних у такому процесі, як свідків.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість ПП «Стройторг-Т» виконати спірні поставки товарів та послуг з урахуванням його фактичних господарських ресурсів, понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

Судами при вирішенні даного спору не проаналізовано і критерії, якими керувалось ТОВ «Луч» при виборі названого суб'єкта господарювання як контрагента, здійснення ним заходів розумної обережності при виборі ПП «Стройторг-Т» постачальником.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.