Постанова № 56880324, 29.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 705/6746/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Горячківська Л.В.Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної казначейської служби України на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними, зобов"язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі - Відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - Відповідач 2) про визнання відмови Відповідача 1 у виплаті Позивачу вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07 липня 2010 року, у редакції станом на момент подачі заяви про відставку до Вищої Ради юстиції 11.03.2014 року - протиправною; стягнення з Відповідача 2 та зобов'язання Відповідача 2 у відповідності до ч.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, в межах відповідних бюджетних призначень, виплатити Позивачу за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» Державного бюджету України на 2015 рік вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка становить 206 700,00 (двісті шість тисяч сімсот) гривень, шляхом пред'явлення виконавчого документу до Державної казначейської служби України.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідачем 1 та Відповідачем 2 подані апеляційні скарги, в яких апелянти просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційних скаргах апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Рішення суду першої інстанції прийняте в порядку скороченого провадження.

Відповідно ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2.

З огляду на викладене та враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийнято у порядку скороченого провадження, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно п.3 ч.1 ст.197 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Відповідача 1 та Відповідача 2 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 19.12.1993 року по 28.03.2004 року працював на посаді судді Уманського міського суду; з 29.03.2004 року по 11.03.2014 року - на посаді судді Уманського міськрайонного суду.

11 березня 2014 року Позивачем до Вищої ради юстиції України було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку.

16 липня 2015 року рішенням Вищої ради юстиції України №214/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку» заяву Позивача про відставку було задоволено, внесено подання до Верховної Ради України про звільнення Позивача з посади судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №78-VIII «Про звільнення суддів», якою відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, Позивача звільнено з посади судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Наказом від 20 листопада 2015 року голови Уманського міськрайонного суду Черкаської області «Про відрахування зі штату Уманського міськрайонного суду судді ОСОБА_2» Позивача було відраховано зі штату Уманського міськрайонного суду Черкаської області, у зв'язку із звільненням з посади судді та виходом у відставку з 20 листопада 2015 року.

В подальшому Позивач звернувся до Відповідача 1 з заявою щодо виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідач 2 листом від 18.12.2015 року №3853-03/15 повідомив Позивачу, що оскільки Верховною Радою України прийнято постанову №78-VIII «Про звільнення суддів», у тому числі Позивача, 12 листопада 2015 року, то на час прийняття цієї постанови діюча редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не містить норми, яка б регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку вихідної допомоги та її розмір.

Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, Позивач звернувся до адміністративного суду.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній на момент подання Позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції (березень 2014 року) (далі - Закон).

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно статті 47 Закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Статтею 109 Закону передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно ч.1 ст.100 Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Аналізуючи наведені правові норми колегія суддів вважає, що звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи визначеного в ч.1 ст.109 Закону та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року №10-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, пп.1 п.2 розділу XII «Прикінцеві положення», абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що Позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

В пункті 3.2 вказаного рішення зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент подачі заяви про відставку, а саме 11.03.2014 року, робота Позивача на посаді судді, що дає право на відставку склала 20 років 2 місяці 21 день.

Положеннями ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода (у конкретному випадку) складається з посадового окладу та доплат за вислугу років.

У довідці про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вказано, що його заробітна плата станом на 12.11.2015 року склала 20 670,00 гривень.

Відповідно ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Колегія суддів звертає увагу, що Позивача звільнено з посади судді у відставку лише 12 листопада 2015 року з незалежних від нього обставин.

Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014 року, яким скасовано статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, набрав чинності лише з 01.05.2014 року, тобто після написання ОСОБА_2 заяви про вихід у відставку, тобто після 11.03.2014 року.

Статтею 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Таким чином, аналізуючи статтю 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в нашій державі можуть тільки розширюватись, удосконалюватись, але ніяким чином не звужуватись.

На зазначене вказують і рішення Конституційного суду України у справах про гарантії незалежності суддів від 18.06.2007 року №4-рп (2007) та про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року (2005), що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошову утримання, тощо.

Забезпечення гідного статусу життєвого рівня є обов'язком держави, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, як гарантія його незалежності прописане і статтею 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 127 Конституції України та статтею 53 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначено обмеження судді у поєднанні своєї діяльності з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою.

Зазначені обмеження держава гарантувала компенсувати шляхом виплати допомоги при виході судді у відставку, підвищення заробітної плати, пенсії тощо.

Відповідно ст.ст.23, 25 Загальної Декларації прав людини кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої, та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення, але цього всього держава незаконно позбавила позивача.

З врахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що оскільки Позивачем право на відставку реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року виключено статтю 136, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та реалізованого права на відставку.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови Відповідача 1 у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги Позивачу.

Посилання апелянта - Відповідача 1 на неможливість здійснити виплату Позивачу вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, колегія суддів не бере до уваги, оскільки згідно ч.5 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, територіальне управління ДСА України є юридичною особою, має печатку Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державного казначейства України, а тому є належним Відповідачем та має відповідні повноваження на виконання даного рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 2 та зобов'язання Відповідача 2 у відповідності до ч.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, в межах відповідних бюджетних призначень, виплатити Позивачу за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» Державного бюджету України на 2015 рік вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка становить 206 700,00 (двісті шість тисяч сімсот) гривень, шляхом пред'явлення виконавчого документу до Державної казначейської служби України та стягнення з Відповідача 2 судового збору, з огляду на таке.

Згідно п.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс) безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 24 Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Органи Казначейства приймають їх до розгляду, та у разі відповідності зазначених документів вимогам законодавства вживають заходи до виконання виконавчих документів.

Безспірне списання коштів з рахунків боржників регулюється пунктами 24-34 Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 8 частини 1 статті 7 Кодексу передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Положеннями статті 23 Кодексу визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

Згідно ч.1 ст.145 Закону України «Про судоустрій і статус судців» організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, здійснює Державна судова адміністрація України.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу, зокрема встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, міністерства, Конституційний суд України, Верховний суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Державній судовій адміністрації України відкрито асигнування за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».

Відповідно до наданих повноважень Казначейство не має права втручатись у діяльність і самостійно спрямувати бюджетні асигнування, надані Державній судовій адміністрації України.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів вважає, що Казначейство може лише виконати свої зобов'язання щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Державній судовій адміністрації України як головному розпоряднику бюджетних коштів за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» з подальшим розрахунково-касовим обслуговуванням або ж, за наявності відповідного рішення, виконати рішення про стягнення коштів з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь судців».

Отже, Відповідач 2 не може виплатити Позивачу за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка становить 206 700,00 грн, оскільки Казначейство не є розпорядником бюджетних коштів по вказаній бюджетній програмі, а лише здійснює розрахунково-касове обслуговування Державної судової адміністрації України яка і є головним розпорядником.

З 01.01.2013 року набув чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачене 144,7575 млн. гривень.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що дія цього закону не розповсюджується на дані правовідносини.

Як зазначалось вище, згідно абзацу 2 пункту 25 Порядку у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою, тобто виконання рішень судів прийнятих на користь суддів здійснюється лише за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».

Згідно ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 2 та зобов'язання Відповідача 2 у відповідності до ч.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, в межах відповідних бюджетних призначень, виплатити Позивачу за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» Державного бюджету України на 2015 рік вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка становить 206 700,00 (двісті шість тисяч сімсот) гривень, шляхом пред'явлення виконавчого документу до Державної казначейської служби України та стягнення з Відповідача 2 судового збору в розмірі 487 грн 20 коп, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Колегія суддів вважає за необхідне у відповідності до вимог ст.11 КАС України вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав та інтересів Позивача, та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу судді у зв'язку із виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд апеляційної інстанції згідно ст.94 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 487 грн 20 коп.

Доводи апеляційної скарги Відповідача 2 спростовують висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, пред'явлених до Державної казначейської служби України, а тому постанову суду першої інстанції в цій частині слід скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції в частині слід скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2016 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України та зобов'язання Державної казначейської служби України, у відповідності до ч.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року, в межах відповідних бюджетних призначень, виплатити ОСОБА_2 за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» Державного бюджету України на 2015 рік вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка становить 206700 (двісті шість тисяч сімсот) гривень, шляхом пред'явлення виконавчого документу до Державної казначейської служби України та в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 487 гривень 20 копійок - скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2, відповідно до ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції закону, яка діяла на час подання заяви про відставку (11 березня 2014 року), вихідну допомогу судді у зв'язку із виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 487 грн 20 коп.

В іншій частині постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.