Постанова № 56879340, 24.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 березня 2016 року № 826/237/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України про визнання протиправною відмову у здійсненні позивачу перерахунку заробітної плати (суддівської винагороди); зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди) за період з 05.12.2005 по 31.12.2014 з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказом Голови Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 №381-к виправлено помилку в обчисленні ОСОБА_1 стажу роботи, встановлено новий розмір доплати за вислугу років та здійснено перерахунок суддівської винагороди за період з 01 по 21 січня 2015 року. У зв'язку з викладеним позивач звернулась до відповідача з заявою про проведення перерахунку суддівської винагороди за період роботи суддею Вищого адміністративного суду України з 05.12.2005 по 31.12.2014. Проте в порушення ст. 233 Кодексу законів про працю України , Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» відповідачем відмовлено у проведенні перерахунку суддівської винагороди, з посиланням на відсутність можливості здійснити виплату коштів за минулі роки.

Позивач клопотала про вирішення справи без її участі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні відповідно до ч. 4 ст. 122 кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою від 24.03.2016 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення даної справи без розгляду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Вищого адміністративного суду України від 05.12.2005 №337-к ОСОБА_1 зарахована на посаду судді Вищого адміністративного суду України

В подальшому, наказом Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 №381-к у зв'язку з виявленням технічної помилки у розрахунку стажу роботи судді Вищого адміністративного суду України Весельської Тетяни Федорівни наказано виплачувати з 01.01.2015 ОСОБА_1 доплату за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу (стаж роботи 33 роки 1 місяць 20 днів), здійснивши їй перерахунок суддівської винагороди.

У зв'язку з викладеним, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України з заявою про проведення перерахунку суддівської винагороди (заробітної плати) за весь період роботи у Вищому адміністративному суді України з 05.12.2005 по 21.01.2015 з урахуванням індексу інфляції відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

З матеріалів справи вбачається, що листом від 08.09.2015 №1806/8-14/15 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку суддівської винагороди (заробітної плати) за весь період роботи у Вищому адміністративному суді України з 05.12.2005 по 21.01.2015 з урахуванням індексу інфляції відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з мотивів відсутності у відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, можливості здійснити виплати за минулі роки.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

На думку суду посилання відповідача на ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою визнано порядок обчислення стажу, який зараховується до стажу роботи на посаді судді є безпідставним, оскільки викладення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції у зв'язку із з прийняттям Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII не може вважатись підставою для зміни порядку визначення стажу роботи щодо судді, призначеного/обраного до прийняття відповідних змін.

Так, відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-99/рп, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як було встановлено вище, нова редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку із прийняттям Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, набрала законної сили 29 березня 2015 року.

Тому, в контексті спірних правовідносин вбачається, що порядок визначення стажу роботи судді, необхідний для виплати щомісячної доплати за вислугу років на підставі норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 29 березня 2015 року, може бути застосований виключно до суддів, призначених/обраних на посаду після 29 березня 2015 року.

Крім того, як зазначено вище, наказом Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 №381-к виправлено помилку в обчисленні стажу позивачу. Отже, перерахунок стажу державної служби позивача не є предметом вирішення даної справи.

Відповідно до ст 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Статтею 145 згадуваного Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.

Особливості підготовки і розгляду проекту закону про Державний бюджет України в частині фінансування судів, інших органів та установ судової системи визначаються законом.

Отже, Вищий адміністративний суд України є головним розпорядником бюджетних коштів вказаної бюджетної установи.

Частинами 1, 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду, зокрема, на: оплату праці працівників бюджетних установ.

Отже, право на оплату праці (суддівської винагороди) є захищеним. Відповідач не позбавлений можливості вирішити питання щодо внесення змін до кошторису названої бюджетної установи в порядку визначеному Бюджетним кодексом України та Порядку складання, розгляду затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань.

Разом з тим відсутність механізму реалізації права позивача на виплату суддівської винагороди з урахуванням перерахованого стажу за минулі роки, на яку посилається відповідач, на думку суду не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог на проведення такого перерахування, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату (суддівську винагороду), не нижчу від визначеної законом.

При цьому варто зазначити про рішення Європейського суду з прав людини від 24.04.2015 року по справі "Будченко проти України" (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).

Також, у п. 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

Отже, посилання відповідача на відсутність у нього, як розпорядника бюджетних коштів, можливості здійснити виплати позивачу перерахунку розміру суддівської винагороди за минулі роки, на думку суду не є підставою для позбавлення позивача права на перерахування розміру суддівської у розмірі визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для відповідного стажу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2. згадуваного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 6 названого Закону визначено, що коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Із правової позиції Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 слідує, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з пропущенням строку її виплати є складовою належної працівнику заробітної плати.

Підсумовуючи викладене, оскільки право позивача на нарахування та виплату надбавки за вислугу років відповідно до наявного стажу гарантовано ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки на час вирішення справи помилку щодо стажу позивача виправлено наказом від 27.07.2015 №381-к, тобто дотримано всі вимоги необхідні для здійснення позивачу перерахунку суддівської винагороди за період з 05.12.2005 по 31.12.2014 з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, отже відмова відповідача провести такий перерахунок не ґрунтується на згадуваних нормах законодавства, що вказує на наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди) за період з 05.12.2005 по 31.12.2014 з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити позов.

2. Визнати протиправною відмову Вищого адміністративного суду України оформлену листом від 08.09.2015 № 1806/8-14/15 у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку заробітної плати (суддівської винагороди);

3. Зобов'язати Вищий адміністративний суд України здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати (суддівської винагороди) за період з 05.12.2005 по 31.12.2014 з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда