Ухвала суду № 56878945, 29.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/4508/15

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Богдановій С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі ГУ МВС України в Одеській області), згідно уточнення позовних вимог ОСОБА_2 просить стягнути на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у термін з 01 січня 2006 року по 01 січня 2007 року та у термін з 15 сінчня 2014 року по 26 грудня 2014 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції, а всього 35 987,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його двічи неправомірно звільняли з займаної посади та поновлювали на відповідній посаді за рішенням суду. При розгляді справ про поновлення на службі питання про стягнення грошового забезпечення за час вимушених прогулів судами не вирішувалися, оскільки такі позовні вимоги ним не заявлялись. Після поновлень на службі в обох конкретних випадках необґрунтованого звільнення відповідач самостійно грошове забезпечення за час вимушених прогулів позивачу не нарахував та не виплатив, листом від 22 червня 2015 року, ГУМВС України в Одеській області повідомило позивача, що грошове забезпечення за час вимушених прогулів йому не нараховувалося та виплачене не буде оскільки ці питання при його поновленнях на службі судами не вирішувалися.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у термін з 01 січня 2006 року по 01 січня 2007 року в сумі 15 257, 23 грн., за час вимушеного прогулу у термін з 15 січня 2014 року по 26 грудня 2014 року, в сумі 20 729, 99 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції, а всього: 35 987,22 грн.

В частині стягнення з Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача сум грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у термін з 01 січня 2006 року по 01 січня 2007 року та за час вимушеного прогулу у термін з 15 січня 2014 року по 26 грудня 2014 року, у межах сум стягнень за один місяць, згідно п. 2, ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова підлягає негайному виконанню.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з вересня 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. З жовтня по грудень 2005 року позивач займав посаду заступника начальника відділу боротьби із злочинами, повязаними з торгівлею людьми УБЗПЛ УМВС України в Одеській області.

16 грудня 2005 року наказом УМВС України в Одеській області № 559 о\с позивача звільнено з займаної посади в органах внутрішніх справ з 20 грудня 2005 року за дискредитацію.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року наказ УМВС України в Одеській області № 559 о\с від 16 грудня 2005 року визнано незаконним та скасовано, ГУМВС України в Одеській області зобов'язано поновити позивача в органах внутрішніх справ на посаді, рівнозначній на момент звільнення.

Наказом ГУМВС України в Одеській області № 695 позивача з 12 грудня 2013 року поновлено в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого по особо важливим справам управління по боротьбі із злочинами пов'язаними з торгівлею людьми ГУМВС України в Одеській області.

06 січня 2014 року Наказом ГУМВС України в Одеській області № 4 ОСОБА_2 вдруге звільнено з органів внутрішніх справ, за невихід на службу без поважних причин з 12 грудня 2013 року по 30 грудня 2013 року.

Наказом № 81 від 15 січня 2014 року до наказу ГУМВС України в Одеській області № 4 від 06 січня 2014 року внесені зміни в частині формулювання підстав звільнення. Наказом № 14 о/с від 15 січня 2014 року позивача звільнено в запас збройних сил України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року вищезазначені накази про повторне звільнення позивача визнані незаконними та скасовані, ГУМВС України в Одеській області зобов'язано поновити ОСОБА_2 в органах внутрішніх справ на посаді, рівнозначній на момент звільнення.

26 грудня 2014 року на виконання вказаного судового рішення наказом ГУМВС України в Одеській області № 920 о/с пункти наказів про покарання позивача та його звільнення скасовані, ОСОБА_2 знову поновлено в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого по особо важливим справам управління по боротьбі із злочинами пов'язаними з торгівлею людьми ГУМВС України в Одеській області.

Однак, 21 січня 2015 року наказом ГУМВС України в Одеській області № 41 о/с позивача звільнено із органів внутрішніх справ України у запас збройних сил України за власним бажанням, за вислугою років.

Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у термін 2006 року - 2014 року, позивача двічі було звільнено із служби з різних підстав та двічі було поновлено на займаній посаді в органах внутрішніх справ України у зв'язку із визнанням в судовому порядку звільнень незаконними та необґрунтованими.

При розгляді справ про поновлення на службі питання про стягнення грошового забезпечення за час вимушених прогулів судами не вирішувалися, оскільки такі позовні вимоги ним не заявлялись. Після поновлень на службі в обох конкретних випадках необґрунтованого звільнення відповідач самостійно грошове забезпечення за час вимушених прогулів позивачу не нарахував та не виплатив, листом від 22 червня 2015 року, ГУМВС України в Одеській області повідомило позивача, що грошове забезпечення за час вимушених прогулів йому не нараховувалося та виплачене не буде оскільки ці питання при його поновленнях на службі судами не вирішувалися.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення, відповідно до пункту 24 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13) та від 17 лютого 2015 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ» від 07 листопада 2007 № 1294 (надалі - Постанова №1294), виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Порядок визначений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 № 499, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі Інструкція № 499).

Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року (справа № К/800/42427/14).

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач мав самостійно нарахувати та сплатити позивачу суми грошового забезпечення не більш ніж за один рік у кожному конкретному випадку поновлення позивача на службі після необґрунтованих звільнень.

З листа ГУМВС України в Одеській області від 22 червня 2015 року вбачається, що добровільно нарахувати та сплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушених прогулів на виконання вищезазначених норм відповідач не погоджується.

Відтак, щодо захисту законних прав та інтересів позивача, грошове забезпечення за час вимушених прогулів має бути стягнуто в судовому порядку.

Так, середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п.8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Середній заробіток згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відтак, аналіз судової практики вирішення аналогічних спорів адміністративними судами України дає усі підстави вважати правильним застосування норм Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати"від 08 лютого 1995 року № 100 у випадках необхідності обчислення середнього розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу службовців органів внутрішніх справ.

З розрахунків викладених позивачем в уточненій позовній заяві вбачається, що вони зроблені в обох випадках незаконних звільнень у межах одного року у кожному конкретному випадку, на підставі банківської довідки, грошового атестату позивача та довідок відповідача про розмір грошового забезпечення за два останні місяці що передували незаконному звільненню позивача у 2005 р. та за фактично відпрацьований час з моменту поновлення на службі у грудні 2013 р. до повторного звільнення у січні 2014 р., витребуваних судом.

Пунктом 8 Порядку передбачено порядок розрахунку виплат. Так, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Урахування індексів інфляції за 2006 року та 2014 року при обчисленні позивачем середньоденного грошового забезпечення в гривнях за час вимушених прогулів відповідає рекомендаціям Верховного Суду України, згідно листа № 62-97р. від 03 квітня 1997року, відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правильного встановлення позивачем суми стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки ним при здійсненні розрахунків взято до уваги відомості зазначені в копії довідки про рух коштів по банківському рахунку з 01 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 року (за останні 2 місяці перед першим звільненням) та копії повідомлення про призначення пенсії із розміром заробітної плати за останній час. /а.с.7-8/

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, згідно якого у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких витрат.

Таким чином, колегія суддів відповідно до вищевикладених норм законодавства та ст.233 КЗпП України вважає висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог шляхом стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у термін з 01 січня 2006 року по 01 січня 2007 року та у термін з 15 січня 2014 року по 26 грудня 2014 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції, в сумі 35 987,22 грн. правомірними.

А тому враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету - 22030001; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) - несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року в розмірі 2009 грн. (дві тисячі дев'ять ) грн. 70 коп.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв