Рішення № 56876972, 29.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/7632/13-ц 22-ц/774/430/К/16

Справа № 210/7632/13-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/430/К/16 суддя Костенко В.В.

Категорія № 27 (ІІІ) Доповідач Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Соколан Н.О.,

за участю: секретаря - Маслової К.В.,

представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 вересня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Уточнивши позовні вимоги просило стягнути з відповідачів солідарно 2221914,60 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ML-311/173/2008 від 22.08.2008 року, а також судовий збір.

В обґрунтування позову зазначило, що між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 25000,00 дол. США. Також між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого, остання поручилась за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 вказаного кредитного договору. Проте належним чином умови кредитного договору не виконувались, у зв'язку із чим виникла вказана заборгованість.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 вересня 2015 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № МL-311/173/2008 від 22.08.2008 року, у розмірі 2221914,60 гривень, а також судовий збір в сумі 3441,00 грн.

В задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність права позивача вимоги до поручителя ОСОБА_4, оскільки ст. 1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, передбачено, що до його складу входить право вимоги як до боржника, так і до поручителів щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед продавцем за кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на Дату набрання чинності, а також права, зазначені у ст. 3.3 цього договору. Крім того, позивач не погодився з розміром стягнутого судового збору, оскільки в загальному розмірі ним сплачено судовий збір в сумі 3654,00 грн., в той час як суд першої інстанції стягнув лише 3441,00 грн., сплачений позивачем при поданні позову до суду, тобто на думку представника позивача, судом не враховано доплату позивачем судового збору в сумі 213,00 грн. у зв'язку з поданням ним уточненого позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22.08.2008 р. між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № МL-311/173/2008 за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 25000,00 доларів США (а.с.6-9).

В забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» був укладений Договір поруки № SR- 311/173/2008 від 22.08.2008 року відповідно до якого, ОСОБА_4 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 всіх боргових зобов'язань перед «Банком» за Кредитним договором № МL-311/173/2008 від 22.08.2008 року (а.с.13).

У зв'язку з не виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором № МL-311/173/2008, станом на 10.03.2015 року виникла заборгованість у розмірі 2221914,60 грн., з яких: заборгованість по кредиту в сумі 20349,62 дол. США, що в гривневому еквіваленті, відповідно до курсу НБУ становить 465946,17 грн., заборгованість по відсоткам в сумі 519,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті, відповідно до курсу НБУ становить 11884,94 грн., заборгованість по пені в сумі 1744083,49 грн. (а.с.130), яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів солідарно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг України щодо стягнення заборгованості відповідача ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю позивач набув право вимоги лише до позичальника кредитних коштів.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» у відповідності ст.ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором МL-311/173/2008 від 22.08.2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП БАНК (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_2, Пункт 1468 у Додатку № 1 до договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року (а.с.23-37).

Разом з тим, згідно ст. ст. 3.1 договору купівлі продажу кредитного портфелю в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець продає (переуступає), Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця винагороду. При цьому згідно ст. 1 Договору Кредитний Портфель - визначено як права вимоги до Боржників (їх Поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед Продавцем за Кредитними договорами, яка включає суму основного боргу , проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на Дату набрання чинності, а також права, зазначені у статті 3.3 цього Договору.

Отже висновок суду першої інстанції щодо не набуття позивачем права вимоги до відповідача ОСОБА_4 є помилковим.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення заперечень представника ОСОБА_4 щодо застосування у спорі вимог ч.4 ст.559 ЦК України та п.3.4.Договору поруки № SR -311/173/2008, яким передбачено письмове повідомлення поручителя про прострочення зобов'язань за кредитним договором позичальником з наступних підстав. Так, шестимісячний строк пред'явлення претензій до поручителя не сплив, оскільки дата остаточного повернення кредиту визначена сторонами у строку до 22.08.2013 року, при цьому до суду позивач звернувся 09.10.2013 року. Крім того, щодо направлення письмової вимоги поручителю, то Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року (з подальшими змінами) роз'яснив, що пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому додатково слід зазначити, що позивач звернувся із вказаним позовом до суду після закінчення строку остаточного повернення Кредиту та, відповідно право дострокового повернення кредиту в даному випадку ним не реалізовувалось.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач звернувся до суду 09.10.2013 року, тобто в межах шестимісячного строку, після настання строку виконання основного зобов'язання ,а саме 22.08.2013 року, порука не може вважатись припиненою.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо солідарного стягнення заборгованості з поручителя в тому числі. Однак, вважає, що з ОСОБА_4 слід стягнути заборгованість в межах шестимісячного строку позовної давності для пред'явлення вимог для поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_2, а відтак і поручитель ОСОБА_4, первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 22 серпня 2013 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно із графіком платежів (а.с.10-12).

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 22 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто з поручителя обліковується за період з квітня 2013 року по жовтень 2013 року (час звернення позивача до суду).

Із узгодженого сторонами кредитного договору графіку платежів (а.с.10-12) вбачається, що загальна сума боргу по кредиту становить 2155,11 дол. США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.03.2015 року (дата уточнення позовних вимог в їх останній редакції) складає 49330,46 грн., загальна сума боргу за відсотками за користування кредитом становить 71,96 дол. США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 1647,16 грн.

Крім того, згідно п. 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Так, враховуючи загальний розмір несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань - 2227,07 дол. США, кількість днів прострочення - 170 днів, розмір пені передбачений кредитним договором - 1% за кожен день прострочення, сума пені, що підлягає стягненню складає 3785,90 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 23.03.2015 року складає 86659,25 грн.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з відповідачів по справі в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість, виникла за період з квітня по жовтень 2013 року, яка в загальному розмірі становить 6012,97 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 23.03.2015 року складає 137636,88 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з урахуванням задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з відповідачів також слід стягнути судовий збір в рівних частинах в розмірі 7673,40 грн. за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення суду не оскаржено, тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не переглядається судом апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням вимог матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду повинно бути скасоване з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 вересня 2015 рокув частині відмови в задоволенні позову щодо солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-311/173/2008 від 22.08.2008 р., за період з квітня 2013 року по жовтень 2013 року в загальному розмірі 6012,97 дол. США, що за курсом НБУ становить 137637,03 грн., з яких 2155,11 дол. США, що за курсом НБУ становить 49330,46 грн. - сума заборгованості за кредитом, 71,96 дол. США, що за курсом НБУ становить 1647,16 грн. - заборгованість по процентам, 3785,90 дол. США, що за курсом НБУ становить 86659,25 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в рівних частинах, судовий збір в сумі 7673,40 грн. за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакова

Н.О. Соколан