Постанова № 56875434, 18.02.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2016 Справа №607/6498/15-а

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Стельмащук П.Я. розглянувши, в порядку ч.6 ст.128 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про визнання нечинним рішення та зобов»язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом, який 01.12.2015р. уточнив, до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання не чинним рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо прийняття розпорядження про проведення нарахування та виплати пенсії від 21.02.2013року за №203890, відповідно до довідки 2013року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі проводити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.01.2012 року виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році на підставі довідки від 03.09.2007р. № 3/982, виданої УМВС України в Тернопільській області, стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії ЧАЕС І-категорії, інвалідом ІІ-групи. З 2007 року по 2011 рік (включно) відповідач проводив нарахування та виплату пенсії у відповідності до відомостей (суми коштів), які зазначені у довідці від 03.09.2007 р. № 3/982, виданої УМВС України в Тернопільській області. З 01.01.2012 року відповідач самовільно, всупереч вимогам законодавства, припинив виплату йому вказаної пенсії. Відповідач вважає, що довідка УМВС України в Тернопільській області про суму заробітної плати від 2007 року видана не у відповідності до Розпорядження КМУ від 04.04.2011 року за №125-р.Вважає, що рішення відповідача є незаконним, підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання на 18.02.2016р. не з»явився, подав суду письмове клопотання про розгляд справи у відсутності представника з проханням задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання на 18.02.2016р. не зявився з невідомої суду на те причини, хоча про день та час судового розгляду повідомлявся належним чином. В попередніх судових засіданнях (27.01.2016р.). заперечував щодо задоволення позову та подав письмові заперечення в яких зазначив, що відповідно до заяви та наданих документів позивачу з 09.11.2007року призначено пенсію по інвалідності 3 групи у розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 15 зазначеного закону передбачено, що видача довідок про заробітну плату у період роботи (служби) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військкоматами). Розмір пенсії позивачу обчислено із врахуванням довідки про заробітну плату, отриману в зоні відчуження, видану управлінням МВС України в Тернопільській області. Вищевказана довідка про заробітну плату не відповідає вимогам чинного законодавства (включені доплати за роботу в надурочний час та доплати за роботу у вихідні і святкові дні), хоча норми Кодексу законів про працю Української РСР на працівників органів внутрішніх справ не поширювалися, в тому числі й щодо режиму робочого часу, додаткової оплати за роботу у вихідні, святкові дні, надурочні і нічні години. Тому з 01.01.2012 року розмір пенсії перераховано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 без урахування заробітку. Відповідно до даної заяви та довідки про заробітну плату позивачу зроблений перерахунок пенсії. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005року заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. 07 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі з заявою про проведення перерахунку пенсії та надав довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження від 05.02.2013 року №27, видану Тернопільським міським відділом Управління МВС України в Тернопільській області. Відповідно до даної заяви та довідки про заробітну плату позивачу з 01.02.2013 року зроблений перерахунок пенсії. Таким чином, розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі від 21.03.2013 року є законним та чинним, оскільки винесено на підставі поданої позивачем особисто заяви про перерахунок пенсії.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Ухвалою судді від 20.04.2015року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про визнання не чинним рішення та зобов»язання вчинити дії з 01 січня 2012року по 14 жовтня 2014року включно залишено без розгляду.

При розгляді справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та інвалідом ІІ-групи, що підтверджено пенсійним посвідченням НОМЕР_2.

09.11.2007року позивачу ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності 3 групи у розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Розмір пенсії позивачу обчислено із врахуванням довідки про заробітну плату, отриману в зоні відчуження, видану управлінням МВС України в Тернопільській області №3/982 від 03.09.2007року.

З 01.01.2012 року відповідач припинив виплату позивачу вказаної пенсії, про що свідчить повідомлення від 18.03.2015 року № 76/Б-11 в якому зазначено, що за дорученням Прем'єр-Міністра України органами Держфінінспекції України в грудні 2011 року проводилась ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності у Пенсійному фонді України та його територіальних підрозділах у частині обгрунтованості видачі документів, що слугували підставою для призначення пенсій, допомог та компенсацій. Проведеною перевіркою встановлено, що довідка про заробітну плату позивача не відповідає вимогам чинного законодавства (включені доплати за роботу в надурочний час та доплати за роботу у вихідні і святкові дні), хоча норми Кодексу законів про працю Української РСР на працівників органів внутрішніх справ не поширювалися, в тому числі й щодо режиму робочого часу, додаткової оплати за роботу у вихідні, святкові дні, надурочні і нічні години. Тому з 01.01.2012 року розмір пенсії перераховано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 без урахування заробітку. Також, зазначено, що у лютому 2013 року згідно з заявою від 07.02.2013 року та представленою довідкою про заробітну плату, за роботу в зоні відчуження від 05.02.2013 року №27, видану Тернопільським міським відділом Управління МВС України в Тернопільській області, пенсію перераховано з урахуванням середньомісячного заробітку за період з 28.04.1986 по 30.04.1986, який становив 3632,21 грн. З 26.02.2013року пенсію перераховано як інваліду другої групи у розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Станом на 01.03.2015року пенсійна виплата з урахуванням індексації пенсії в сумі 179,36грн., відрахування доходу від фізичних осіб - 14,54 грн. та військового збору - 1,45 грн. становить 3734,93 грн.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 54 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ передбачено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно довідки №2/24-23, виданої 04.01.2012року Управлінням внутрішніх справ України в Тернопільській області, ОСОБА_1, 1964 р.н., дійсно з 20.12.1985року по 10.07.2000 року проходив службу в органах внутрішніх справ на атестованих посадах у порядку, визначеному «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114 о/с. Під час проходження служби в ОВС на ОСОБА_1 поширювалась і ст.21 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». А саме: «для осіб рядового начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні проводиться відповідно до законодавства».

Як вбачається з відповіді №3/48, наданої Управлінням внутрішніх справ України в Тернопільській області 27.01.2012р. начальнику Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі, довідки про обчислення заробітної плати за роботу в зоні відчуження колишнім співробітникам УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були видані на підставі архівних документів, що знаходяться в особових справах, та на підставі Розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року №9б4-рс відповідно 5-ти ,4-х, 3-х та 2-х - кратних розмірах тарифної ставки та розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року № 1031. Тому, їх заробіток був розрахований з врахуванням годинної тарифної ставки відповідно до методичних рекомендацій Пенсійного фонду України та законодавчо-нормативних актів.

Враховуючи вищенаведені обставини, а саме те, що за бажанням позивача, відповідно до ст. 54 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, якою передбачено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством», пенсія може призначатись із заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990р.р., суд приходить до висновку, що в даному випадку порушені права позивача відповідачем, які підлягають захисту, шляхом визнання не чинним рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо прийняття розпорядження про проведення нарахування та виплати пенсії від 21.02.2013року за №203890, відповідно до довідки 2013року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі проводити нарахування та виплату позивачу пенсії з 15.10.2014 року виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році на підставі довідки від 03.09.2007р. № 3/982, виданої УМВС України в Тернопільській області.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що вчинені порушення спричинили йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо нього, погіршенням стану його здоров»я, що як наслідок призвело до систематичного звернення до лікарів, проходження обстежень, що завдали йому низку моральних страждань.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо нього, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, при цьому суд також враховує вік та стан здоров'я позивача, вимоги розумності, виваженості, справедливості, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом стягнення моральної шкоди в розмірі 1000грн.

У зв»язку з тим, що на момент пред»явлення позову дві сторони були звільнені від сплати судових витрат, судові витрати компенсувати за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 122, 158, 162, 163, 186, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 3, 19 Конституції України, ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», ч.2 ст.23, 1167 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про визнання нечинним рішення та зобов»язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати не чинним рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо прийняття розпорядження про проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 від 21.02.2013року за №203890, відповідно до довідки від 05.02.2013року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 15.10.2014 року, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році на підставі довідки від 03.09.2007р. № 3/982, виданої УМВС України в Тернопільській області.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 1000грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Витрати по оплаті судового збору компенсувати за рахунок держави.

Постанова підлягає до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Головуючий П.Я.Стельмащук