Ухвала суду № 56873717, 28.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 р. Справа № 876/11700/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

представника позивача Госедло Р.І.,

представника відповідача Дутка-Гефко Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Констракшн» до Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Віта Констракшн» 21.09.2015 року звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000612200 від 10.11.2014 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Державна податкова інспекція у м. Яремчому Головного управління ДФС в Івано-Франківській області подала апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТзОВ «Віта Констракшн» зареєстрований виконавчим комітетом Яремчанської міської ради Івано-Франківської області як юридична особа.

В період з 23.09.2014 року по 06.10.2014 року працівниками ДПІ у м. Яремчому проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Віта Констракшн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, про що 20.10.2014 року складено акт № 933/22-35486251.

Згідно висновків акта перевірки встановлено порушення ТзОВ «Віта Констракшн» податкового законодавства, а саме: 1) порушення пунктів 138.1.1, 138.4, 138.6 статті 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 726 097 грн., в тому числі: за 2012 рік - 417 056 грн. та за 2013 рік - 309 041 грн.; 2) порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.5, статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 632 760 грн., в тому числі за квітень 2013 року - 10 257 грн., за травень 2013 року - 25 404 грн., за червень 2013 року - 351 070 грн., за листопад 2013 року - 166 494 грн., грудень 2013 року - 79 535 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за грудень 2013 року - 104 074 грн.

За наслідками проведеної перевірки, що викладені у висновках вищевказаного акта, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000612200 від 10.11.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 104074 грн.

28.08.2013 року між ТзОВ «Віта Констракшн» і ТзОВ «Мета-Днепр» укладено договір підряду за № 070313-ВК/МД, згідно якого останній зобов'язувався виконувати роботи з укріплення відкосів георешіткою та їх озеленення акумулюючого ставка № 4 ТК «Буковель».

Підрядник ТзОВ «Мета-Днепр» відповідно договору, в листопаді 2013 року виконав роботи, про що складено та підписано сторонами договору, акт № 81-4-0-11-1вх приймання виконаних будівельних робіт.

Виконання вказаного договору також підтверджується розрахунком вартості матеріалів, виробів та конструкцій, розрахунком вартості механізмів замовника та податковою накладною.

Окрім того, 30.09.2015 року між ТзОВ «Віта Констракшн» і ТзОВ «Мета-Днепр» укладено договір про надання послуг за № 091813-ВК/МД, згідно якого останній зобов'язувався надавати послуги екскаватором САТ-320, КрАЗом з тралом.

Про виконання вказаного договору свідчить акт № 14613 про виконані роботи технікою від 30.11.2013 року, податковою накладною, платіжним дорученням № 1513 від 21.02.2014 року.

Відповідач вказує, що ТзОВ «Мета-Днепр» не має трудових ресурсів, так як чисельність працюючих склала тільки 3 працівники, однак суд не приймає до уваги, оскільки підрядник (контрагент) вправі залучати субпідрядників для виконання робіт. У разі залучення підрядником субпідрядників, усі розрахунки із субпідрядником здійснюються підрядником самостійно, що передбачено пунктом 3.7. договору підряду за № № 070313-ВК/МД.

Також не заслуговує на увагу суду твердження ДПІ, що протягом 2012 - 2014 років за ТзОВ «Мета-Днепр» не зареєстровано транспортних автомобілів та спецтехніки, оскільки автомобілі необхідні для виконання договірних зобов'язань контрагентом можуть знаходитись в оренді останнього, що власне не заборонено цивільним законодавством. Більш того, платник податків не зобов'язаний з'ясовувати момент наявності чи відсутності належної бази для виконання договірних зобов'язань у свого контрагента, оскільки останній укладаючи відповідний договір гарантує дане та несе відповідальність за порушення умов договору. При перевірці працівниками ДПІ встановлено, що ТзОВ «Мета-Днепр» перебуває в стані припинення суд не приймає до уваги, оскільки така перевірка проводилась у вересні - жовтні 2014 року, а роботи згідно договорів виконано в листопаді 2013 року.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Варто зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Відповідно до вимог п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні (п. 201.5. ст. 201 ПК України).

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Варто зазначити, що закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх економічному призначенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідність господарських операцій з вказаним контрагентом меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, видатковими та податковими накладними, копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи, податковими накладними, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, актами надання послуг, актами виконання будівельних робіт та розрахунками вартості.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Реальність проведених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій позивача з його контрагентами. На думку суду, вищевказані первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, з відповідним та належним оформленням первинних документів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000612200 від 10.11.2014 року підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст.94 КАС України з відповідача підлягають стягненню судові витрати, оскільки ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2016 року про відкриття апеляційного провадження Державної податкової інспекції у м. Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області відстрочено сплату судового збору до вирішення спору по суті за подання апеляційної скарги у розмірі 1717,22 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2015 року у справі №809/4124/15 - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Яремчому ГУ ДФС в Івано-Франківській області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1717 грн. 22 коп. (одна тисяча сімсот сімнадцять грн. 22 коп.) - за реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38007573, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО) - 825014, рахунок отримувача - 31219206781004, код класифікації доходів бюджету - 22030101, призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги, Львівський апеляційний адміністративний суд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Повний текст ухвали виготовлено 30.03.2016 року