Ухвала суду № 56873398, 15.03.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

Справа № 802/4063/15-а

15 березня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Кузьмишина В.М. Сапальової Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Чернецького Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання у справі ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.01.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Позивач зазначає, що згідно зі ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що була чинна до 01.01.2015, суддівська винагорода складалась з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

06.02.2014 позивач подав заяву про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції.

07.02.2014 заява про відставку разом з доданими матеріалами апеляційним судом Вінницької області були направлені на адресу Вищої ради юстицій.

10.02.2014 заява надійшла до Вищої ради юстицій.

Однак, Вища рада юстиції протягом одного місяця з дня надходження його заяви не внесла до Верховної Ради України подання про звільнення.

19.09.2014 позивачу виповнилось 65 років, проте, порушуючи вимоги п. 2 ст. 126 Конституції України, його не було звільнено.

Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12.02.2015 Закон України "Про судоустрій та статус суддів" викладено в новій редакції.

Відповідно до ч.10 ст.133 нової редакції Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, вказаним Законом змінено порядок нарахування щомісячної суддівської винагороди, внаслідок чого позивачу зменшено її розмір.

Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12.02.2015.

Під час розгляду справи позивач звернувся із клопотанням про звернення суду до Верховного Суду України з мотивованою ухвалою про порушення останнім перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України ч. 10 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у випадку, коли суддю не своєчасно звільнено з незалежних від нього підстав після досягнення ним 65- річного віку.

Розглянувши клопотання позивача, судом встановлено, що Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12 лютого 2015 року Закон України "Про судоустрій та статус суддів" викладено в новій редакції.

Частиною 10 ст.133 нової редакції Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Вказаною нормою позивача фактично позбавлено права отримувати передбачену п.1 ч.2 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" доплату за вислугу років, яка не є похідною від обсягу та виду виконуваної суддею роботи.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Наведена вище норма Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12.02.2015 є сумнівною на предмет відповідності її до норм Конституції України.

Відповідно до ч.5. ст.9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції на будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі згадані вище положення Закону України "Про судоустрій та статус суддів" наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч.10 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Конституції України.

Також, у зв'язку з необхідністю звернення до Верховного Суду України позивач в своєму клопотанні просить зупинити провадження у справі на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України вищезазначеного подання та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

Відповідно до п. 4 ст. 2 ст. 156 КАС України суд має право зупинити провадження у справі у разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до терміну, встановленого судом.

При цьому відповідно до положень пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції на будь-якій стадії розгляду справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суду дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності наведених вище положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів" Конституції України та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

Керуючись ст. ст. 9,158-160, 165, 167 КАС КАС України, суд

У Х В А Л И В :

звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності Конституції України ч.10 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у випадку, коли суддю не своєчасно звільнено з незалежних від нього підстав після досягнення ним 65-річного віку.

Зупинити провадження у справі 802/4063/15-а до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності Конституції України п.10 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 12.02.2015 №192-VІІІ, у випадку, коли суддю не своєчасно звільнено з незалежних від нього підстав після досягнення ним 65-річного віку.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Курко О. П. Судді Кузьмишин В.М. Сапальова Т.В.