Рішення № 56868296, 31.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10044/15-ц 31.03.2016 31.03.2016 31.03.2016

Провадження №22-ц/784/863/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 490/10044/15-ц

провадження № 22ц/784/863/2016 Головуючий у першій інстанції: Гуденко О.А.

категорія 33 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю: позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

прокурора Левкович А.Є.,

представника Державної казначейської служби України Хмельницького В.С.,

представника Управління СБУ у Миколаївській області Олійника Я.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

Державної казначейської служби України та

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року

за позовом

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (далі - ГУ ДКСУ в Миколаївській області), Управління Служби безпеки України в Миколаївській області (далі - УСБУ в Миколаївській області) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись з позовом до ДКСУ, ГУ ДКСУ в Миколаївській області, УСБУ в Миколаївській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Позивачі зазначали, що органи СБУ обвинувачували їх в скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України. Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року, їх виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України, за відсутності в їх діянні складу злочину.

Посилаючись на те, що такими незаконними діями їм завдано моральних страждань, позивачі просили стягнути на їх користь по 250000 грн. моральної шкоди кожному. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути на його користь 107688 грн. 27 коп. матеріальної шкоди, з яких 8531 грн. - недоотриманий заробіток, 97793 грн. 49 коп. - витрати на лікування, 1363 грн. 78 коп. - витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на корись ОСОБА_3 140000 грн. моральної шкоди, а на користь ОСОБА_4 120000 грн. моральної шкоди. В задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення скасувати, та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_3, посилаючись на незаконність вказаного рішення суду в частині відмови у стягненні витрат, пов'язаних з розглядом справи, просив його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким стягнути на його користь 1281 грн. 89 коп. таких витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 27 червня 2006 року порушено кримінальну справу за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв'язку, що призвело до спотворення процесу обробки інформації та до порушення встановленого порядку її маршрутизації, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за ознаками злочину, передбаченого частиною другої статті 361 КК України.

6 вересня 2006 року стосовно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд.

27 серпня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другої статті 361 КК України, а також обрано стосовно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 грудня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2010 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 361 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися господарсько-розпорядчою діяльністю з наданням послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України їх звільнено від відбування покарання з випробувальним іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2011 року зазначені судові рішення скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року, позивачів виправдано за ч. 2 ст. 361 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України, за відсутності в їх діянні складу злочину.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України № 266/94-ВР від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР ) відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

За п. 3 цієї статті відшкодовується також судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок незаконного застосування запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження позивачам було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вони набули на підставі виправдувального вироку.

Між тим, визначаючи розмір відшкодування суд, хоча і правильно визначив період перебування позивачів під судом та слідством - час обрання запобіжного заходу, не в повній мірі врахував інші обставини справи та вимоги матеріального права.

Так, відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 266/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Така правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 2 грудня 2015 року по справі за № 6-2203цс15.

Враховуючи установлений законодавством розмір заробітної плати на момент розгляду справи судом (1378 грн.) та період перебування позивачів під судом та слідством, ОСОБА_3 - 89 повних місяців, а ОСОБА_4 - 78 місяців, розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 становить 122642 грн. (1378 * 89), а ОСОБА_4 - 107484 грн. (1378 * 78).

Визначаючи такий розмір компенсації моральної шкоди, колегія враховує конкретні обставини справи, реальні втрати позивачів, ступень та форму вини заподіювача, а також виходить із засад виваженості та справедливості.

Крім того, на користь ОСОБА_3 підлягає відшкодуванню на підставі п. 3 ст. 3 Закону № 266/94-ВР документально підтверджені витрати на проїзд для участі в судовому засіданні Верховного Суду України, яке відбулось 23 серпня 2011 року, в розмірі 81 грн. 89 коп. (а.с. 106).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо витрат за консультативні послуги в розмірі 1200 грн., є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів того, що такі послуги пов'язані з кримінальним провадженням відносно нього.

Оскільки суд першої інстанції стягнув на користь позивачів моральну шкоду в більшому розмірі, не звернувши належної уваги на характер та обсяг заподіяних позивачам душевних страждань, ступінь їх доведеності, а також відмовив ОСОБА_3 у відшкодуванні витрат на проїзд, що не відповідає вимогам п. 3 ст. 3 Закону № 266/94-ВР, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про стягнення на користь ОСОБА_3 122723 грн. 89 коп. (122642 + 81,89), а ОСОБА_4 - 107484 грн.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про відсутність підстав для стягнення шкоди на користь позивачів за правилами Закону № 266/94-ВР, не відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам даного Закону.

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду, на користь ОСОБА_3 122723 (сто двадцять дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 89 коп., на користь ОСОБА_4 107484 (сто сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська